Опитування
Павлокоми достатньо?
Про гідність і приниження
Мирослав Маринович, знаний дисидент та філософ, у блискучому есеї "Ніколи більше!", вміщеному на інтернетресурсі Західної аналітичної групи, взявся вибудовувати алюзії між кінцем 30х минулого віку і першим десятиліттям нового. Виклад Мариновича добрий непомітним, але для уважного читача знаковим висновком про те, що "докоряти українцям,.. що вони своїми згадками про Голодомор дражнять Росію, - це однаково що докоряти полякам,.. що ті роздражнили нацистів, не прийнявши їхні "помірні територіальні претензії".
Тактика жертви
Коли з уст головних претендентів на президентський фотель знову почулися варіації на теми коломийки про НАТО, я згадав, як зовсім недавно, у квітні, під час ювілейного саміту Північноатлантичного альянсу, висловилася керівник берлінського відділення Європейської ради міжнародних відносин Ульріке Геро: "Я гадаю, що Україна погано проконсультована щодо її ролі жертви, коли повсякчас ідеться про те, як великий російський ведмідь їй загрожує. Вона намагається наблизитися до Заходу, як жертва. Така тактика тільки шкодить Україні та її іміджу в світі".
Вбудована у ванній кухня і порножурнали
Погода на замовлення
Відколи люди збагнули, що успіх їхніх планів залежить від погоди, вони всіма силами намагаються вплинути на неї. Починаючи від ритуальних танців і аж до людських жертв, робили все можливе, аби досягнути мети і задобрити давніх язичницьких богів, відповідальних за сонце і дощ.
Як жити серед людей?
Пересічного українського чиновника, мабуть, неабияк здивує поведінка близького сусіда - судді Конституційного суду Молдови Віктора Пушкаша, який докладає титанічних зусиль, аби позбутися... коштовного подарунка від експрезидента країни Владіміра Вороніна. І не тому, що остерігається нагінок учорашньої опозиції, яка після другої спроби нарешті здобула у парламенті відносну більшість. Справді, комуністи разом із Вороніним тепер у меншості, але не настільки, аби "розв'язати руки" своїм одвічним опонентам для серйозного зведення порахунків.
Хто хоче диктатури?
Коли зараз нагнітають пристрасті довкола найближчого майбутнього (найближчого у сенсі того, що трапиться після президентських виборів) і лякають співгромадян ймовірністю диктатури, тиранії, то мені на думку спадають слова Ніколая Бєрдяєва, який свого часу сказав, як одрізав: "Усі революції завершувалися реакціями. Це - неминуче. Це - закон. І чим шаленішими і несамовитішими були революції, тим сильнішими були реакції". Тепер, за логікою, якщо ми уважаємо Майдан та події довкола нього революцією, то саме час очікувати бєрдяївських наслідків.
"Пам'ятайте, що ви українці..."
Він не сказав свого сакраментального, як 2001-го, коли він пообіцяв повернутися. Щойно відставлений прем'єрміністр Віктор Ющенко тоді був сповненим надій і це дозволило йому пообіцяти українцям своє друге пришестя. Зрештою, йому вірили.
Закрита зона – Інтернет
Один мій знайомий узагалі не виходить з квартири. Ні, він не ледачий і не хворий, він досить повноцінна людина, якщо таке життя можна назвати повноцінним. Мій знайомий живе в Інтернеті. Він заробляє пристойні гроші, продаючи чи купуючи на біржі те... він, чесно кажучи, сам не знає, що він продає і що купує. Якщо він нічого не робить взагалі, то місячний прибуток його становить близько трьох тисяч американських доларів. Якщо ж наполегливо працює - десь дванадцять-п'ятнадцять. Тисяч.
Поразка і торжество одноразовості
Взуття як дзеркало душі
Література без дитинства
У часи мого дитинства наш дім стояв дуже близько до лісу, лише тоненька смужка, приблизно два гектари, відділяла його від таємничої і дикої природи. Я ріс в одному з містечок у Меріленді, під час планування якого дорослі подбали про те, щоб залишити там якомога більше зелені. Ясна річ, дикою ця природа була лише в нашій уяві, яка наповнювала нічний ліс підозрілими шарудіннями і схованими за кожним кущем чудовиськами.
Про Есхіла й інших
“М’яка сила”
Акурат напередодні невідомої молодшому поколінню дати - річниці прем'єри "Тіней забутих предків" Параджанова у столичному кінотеатрі "Україна" - СБУ скликала пресконференцію, аби повідомити, що нею розсекречено матеріали КҐБ про діяльність Народного руху України. Дві події - між ними 44 роки - та зв'язок очевидний. День народження "шістдесятництва", позаяк тоді трапився фактично перший публічний протест української інтел ігенції проти репресій. І день, коли Служба безпеки фактично визнала усім відомий факт стеження за представниками НРУ, але... сумно розвела руками: чимало матеріалів знищено або вивезено до Москви.
Криза не по кишені
Український вимір глобальних негараздів дещо специфічний. Його особливості не тільки у присутності абсолютно безвідповідальної політичної еліти, яка не складає собі труду взятися за бодай ескізне окреслення "плану для нації", його біда ще й у непомірних апетитах владоможців, здатних для втілення цієї жаги на брутальність і беззаконня. Але перекладати усе тільки на правлячий клас було б принаймні некоректним. Позаяк, знано, що "народ заслуговує тієї влади, яку має", і, вочевидь, ті, хто намагається визначати для країни правила гри, не впали нам на голову з Місяця і, дякувати Богові, не нав'язані окупантом.
Христос із виборчого списку
Те, що церква - не тільки в Україні, - є політично заангажованою організацією, досі вважалося темоютабу для дискусій. Так, іноді ми чули певні публічні натяки у ЗМІ про симпатії того чи іншого владики, але те було нічим, порівняно з відвертою політичною пропагандою, що невпинним потоком лилася під час "казань" під церковними банями або ж "проповідей" з телеекранів. Достатньо зайти на інтернетресурс духовного пастиря одного із лідерів опозиції, почилого у Бозі схиархімандрита Зосими, і не треба жодних коментарів, аби з'ясувати, звідки "ноги" програмових тез Партії регіонів.
Інший бік Європи
Коли я буваю у Берліні, де багато що досі нагадує про колишній поділ на схід і захід, я часто згадую своє дитинство у пізні сорокові й ранні п'ятдесяті. Це дитинство також минуло в поділеному навпіл місті. Це був не Берлін, а Лінц. Лінц на Дунаї.
"Новий курс" по-нашому
Що найбільше втішає у поведінці переважної більшості вітчизняних політиків, - то це їхнє святе переконання у тому, що нісенітниці, які невпинним потоком пливуть із їхніх єлейних уст, сприйматимуться спільнотою за істину в останній інстанції. Буцім, живемо у часи тотального невігластва і потребуємо "культурної революції".
Від війни до... війни?
Сьогодні у Ґданську планують урочистості з нагоди річниці початку Другої світової війни. Лідери європейських країн з'їдуться на берег Балтики, аби спільно вшанувати пам'ять мільйонів, помолитися за них, висловити сподівання, що схожого не буде.
