Сьгодні на жалобних урочистостях у Сагрині під Грубешевим (селі, де у березні 1944 року Армія Крайова убила сотні українців) не буде ні польського, ні українського президентів. Качинскі прислухався до кресов'яків і не став ризикувати перспективами майбутніх президентських випробувань. Назагал, у сусідів починає домінувати переконання, що відкриття меморіалу в Павлокомі є достатньою офірою "польського гонору" для того, аби покласти край "спекуляціям" довкола терору АК. "Газета Виборча" зауважує на цьому моменті: "Сагринь після Павлокоми на Ряшівщині - це друге символічне місце, що суперечить вкоріненому в Польщі стереотипові, що під час конфлікту на Волині вбивали українці, а поляки були тільки жертвами. Реально знищених у рамках польських акцій помсти українських сіл було більше, хоч правдою є те, що у польськоукраїнських зіткненнях... загинуло в кілька разів більше поляків, ніж українців".

Остання теза - про кількаразову різницю у жертвах - надто легковажна для серйозного видання. Але нам більше ходить про майбутні історичні розвідки і працю учених, які, проте, після скасування президентських відвідин, можуть і не відбутися. Ющенко також думає про вибори, і, судячи з останніх рейтингів, може сподіватися на виборця, не менш радикального, аніж симпатики ксьондза Тадеуша ІсаковічаЗалєскі. Цікаво, що останній позиціонує себе духовним наставником польських вірмен (справжнє ім'я - Тадевос Ісахакян) і вже оскандалився на прабатьківщині, підливаючи олії у вогонь давніх азербайджановірменських непорозумінь. Але нині мова не про провокаторів...

Назагал, чим ближче до виборів, тим дивнішими стають відносини Києва зі своїм головним євроінтеграційним "адвокатом". Чинник електоральної підтримки більше тяжіє над Качинскі: згадаймо бодай історію вандалізму на Хрещатій, яка досі залишилася незасудженою з боку офіційної Варшави, або ж ухвалу Сейму 15 липня про оцінку трагічних подій у новітній історії українсько­польських взаємин. Натомість у Ґданську польський президент мовчки ковтав локшину з уст Владіміра Путіна, не кажучи вже про те, що попередня маячня російських "воєнних істориків" на офіційних телеканалах знайшла критичний відгук лише у колах польських інтелектуалів.

Є надія, що й цього разу саме вони, а не радикали на кшталт "кресов'яків", спробують вгамувати пристрасті і дійти зваженого висновку. Урештірешт, нашим країнам сусідувати доведеться завжди, політики ж, зі своїми смаками, уподобаннями, групами впливу, живуть від виборів до виборів. На тлі вічності і пам'яті, це, погодьтеся, тільки мить.