Акурат напередодні невідомої молодшому поколінню дати - річниці прем'єри "Тіней забутих предків" Параджанова у столичному кінотеатрі "Україна" - СБУ скликала пресконференцію, аби повідомити, що нею розсекречено матеріали КҐБ про діяльність Народного руху України. Дві події - між ними 44 роки - та зв'язок очевидний. День народження "шістдесятництва", позаяк тоді трапився фактично перший публічний протест української інтел ігенції проти репресій. І день, коли Служба безпеки фактично визнала усім відомий факт стеження за представниками НРУ, але... сумно розвела руками: чимало матеріалів знищено або вивезено до Москви.

Про прем'єру "Тіней..." та її наслідки ми знаємо майже все. Про реєстр тодішніх політв'язнів, зачитаний Іваном Дзюбою, про виступ Стуса та Чорновола, про те, що для оцих трьох 4 вересня стало поворотним моментом у долі.

Про роль КҐБ у долі Народного руху, на жаль, знаємо менше. Мабуть, тому, що "шістдесятників", які, власне, й спричинилися до його виникнення й неймовірної популярності, залишилося мало. Тому й досі, через брак документів, через політичні чвари, раз у раз зринають чутки про, м'яко кажучи, причетність певних осіб із рухівського середовища до діяльності "контори".

Але то питання лише часу. Певен, що люстрація все ж стане на порядку денному української історії і зможемо отримати відповіді на ці драстичні питання. Може, як і в ситуації зі "шістдесятниками", тоді вже буде значно менше учасників подій, а дехто із фігурантів піде на політичну пенсію. Все буде, варто лише зачекати...

Питання в іншому, у тому, що нині свербить багатьом українцям, ображеним на владу і на, до слова, власний вибір. "Шістдесятники", як на мене, є прекрасною моделлю механізму, завдяки якому наше (наголошую - наше!) суспільство може рухатися в цивілізаційному напрямку. Вони - втілення "м'якої сили", яка на початках прагнула бодай реформи СРСР, такого собі "соціалізму із людським обличчям", а вже відтак генезувала до ідеї незалежності України. Жоден радикалізм, жодні "вила" не спроможні були тоді, у 65му, здолати тоталітарного монстра. На це здатна була лише мрія, лише запліднений ідеєю розум.

Нетерплячі скажуть: то надто довгий та марудний шлях. Додам, - ще й всіяний жертвами. Та є одна річ, яка також не дає спокою: українці здобули незалежність без крові і надмірних зусиль. Може, навіть так, як це розуміли "шістдесятники". Серед них і без того було чимало втрат. Але "подарована" незалежність має й зворотний бік - її не надто цінують, ба більше, нею легковажать, розуміють її як чарівну паличку, одним помахом якої сповнюються усі бажання. Та "все і негайно!" часто обертається "нічим".