Коли зараз нагнітають пристрасті довкола найближчого майбутнього (найближчого у сенсі того, що трапиться після президентських виборів) і лякають співгромадян ймовірністю диктатури, тиранії, то мені на думку спадають слова Ніколая Бєрдяєва, який свого часу сказав, як одрізав: "Усі революції завершувалися реакціями. Це - неминуче. Це - закон. І чим шаленішими і несамовитішими були революції, тим сильнішими були реакції". Тепер, за логікою, якщо ми уважаємо Майдан та події довкола нього революцією, то саме час очікувати бєрдяївських наслідків.

Але чи був Майдан революцією у повному сенсі цього слова? Чи справді він докорінно змінив Україну, чи спричинив тектонічні, незворотні злами у свідомості, перш за все тих, хто прийшов до влади. Зрештою, чи виніс на державний Олімп зовсім не знаних досі осіб? Ось питання, на які бодай сьогодні, по п'яти роках після факту, варто чесно відповісти.

Якщо тепер кажуть, що найбільшим завоюванням Помаранчевої революції стала свобода слова, то цілковито лукавлять. Свобода слова в Україні завжди, навіть за часів пізнього Кучми, та й тепер - часів пізнього Ющенка, була свободою півслова. Тому що жоден телеканал, жодна газета чи радіостанція в умовах цілковито нерозвиненого ринку реклами, а також цілковито незацікавленої аудиторії тут не може вижити без "спонсорської допомоги" або бізнесу, або політиків. І коли ми читаємо критичні філіппіки чи чуємо з телеекрана жорсткі звинувачення, то мусимо скласти собі звіт у тому, що так потрібно власникам або "меценатам".

Відповідно, жодних суттєвих змін у мізках окремого обивателя чи в суспільній свідомості не відбулося. Трапилося найгірше - ейфорія всесилля поступово зійшла на маргінес, а на її місце посунули розчарування та депресія. Тобто, кажучи відверто, люди втямили нарешті, що хоч ставай цапки, хоч мерзни на морозі, хоч бийся головою в стіну, - у цій країні неможливо нічого змінити. Ошукані вчорашніми месіями, ті, хто вчора волав "Ющенко!" або "Юля!", запізніло почали з'ясовувати, звідки ж узялися нинішні провідники. Прозріння було надто гірким: це люди однієї колоди, вони - з учорашньої влади, пов'язані корупцією не менше, аніж ті, хто відійшов у тінь. Їхня ментальність нічим не різниться від пріоритетів того ж Кучми, правда, вони вміють провадити політику більш витончено та віртуозно, аніж старий прямолінійний "червоний директор" Л.Д.К.

Тепер саме вони пробують підкинути суспільству запит на "диктатуру" і "сильну руку". Бо відтак, якщо ми проковтнемо цю наживку, вони матимуть аргументи на власне виправдання. Звичайно, коли ми дозволимо себе знову обдурити і вручимо у "руки, які нічого не крали" мандат на наступні п'ять років.