Імельда Маркос, дружина філіппінського диктатора, тримала у своїй шафі 3000 пар взуття, і це свідчить не лише про те, що вона була шопоголіком. Захоплення красивим взуттям поширене у суспільстві значно більше, ніж могло б здатися на перший погляд. Поширене як серед жінок, так і серед чоловіків. Бо воно захищає і гріє їхні ноги, а також служить підтвердженням певного суспільного статусу. Взуття - це дзеркало цивілізації. Інколи взуття навіть отримує вагомість політичного символу. Наприклад, сумно­звісний кидок журналіста мештом у колишнього президента США Джорджа Буша під час візиту до Іраку в грудні минулого року або схожий приклад, коли демонстрант у Кембриджі кинув мешт у китайського прем'єра.

Те, наскільки тривалим і детальним було обговорення цих інцидентів у пресі, підтверджує, що як у китайському, так і в ісламському світосприйнятті взуття сприймається як щось потенційно брудне, тому його слід знімати перед входом у приміщення, а кидок взуттям - вияв крайньої зневаги, нічим не кращий, ніж удар ногою.

Але і в цих країнах взуття визначає статус його носія. Ще Бальзак писав про це: "Уважний спостерігач вже за станом підошов помічає, з ким має справу". Автор цих рядків стоптав не одну пару підошов під час своїх мандрівок Парижем, збираючи матеріал для "Людської комедії".

І справді з давніх­давен якість взуття демонструє, чи його власник справді може дозволити собі жити на широку ногу, чи лише намагається імітувати достаток. Жінки усіх культур схильні звертати на вигляд свого взуття більше уваги, ніж на решту частин гардеробу і дбати про естетичну довершеність зовнішнього вигляду цього взуття, навіть якщо не всі можуть дозволити собі придбати 3000 пар.

Хоча статистика стверджує, що середній європеєць теж не надто заощаджує на цьому, купуючи як мінімум п'ять пар на рік. І це пов'язано не так із модою, як із необхідністю. Якби люди пересувалися стрибками, як деякі інші ссавці, або ходили б на чотирьох, їхнє взуття зношувалося б не так швидко. Не кажучи вже про те, що людські ступні набагато вразливіші за кінцівки тварин і більше потребують захисту. Або про те, що за життя людина обходить земну кулю пішки приблизно чотири рази. Ну і про кліматичні особливості та особливості ґрунту, які випробовують міцність нашого взуття.

Не слід забувати і про те, що взуття, окрім символічного підтвердження статусу чи виконання певних естетичних завдань, повинно слугувати людям насамперед для мобільності і уможливлення швидшого пересування. Не даремно ж беккетівські персонажі, які без певної мети вегетують собі у смітниках чи пісочницях, не потребують взуття.

Не на мій копил чобіт. Два чоботи на одну ногу. Що б то був за швець, коли б усім на один копил чоботи шив. Прислів'я і приказки, пов'язані з взуттям, переконливо доводять, наскільки близька ця тема не лише до побуту, а і до магічних та символічних уявлень: культ і мистецтво, віра і щастя, престиж і влада, чуттєвість і відчуття. Взуття, попри побутовопрактичне призначення і використання, завжди мало у суспільстві і статус фетиша.

А для узалежнених від шопінґу на зразок Імельди Маркос існують тепер інтернет­форуми, на яких можна вилікуватися від своєї хвороби і обмежитися статистичними п'ятьма парами на рік. Було б бажання.