Українська перемога. Якою вона має бути? Що саме можна буде назвати нашою перемогою? Вже багато місяців українці обговорюють ці питання. Особливо жваві дискусії в інформпросторі виникали наприкінці минулого року, після успішного контрнаступу ЗСУ на Харківщині та правобережжі Херсонщини. А потім ще пів року наша влада, політичні та військові експерти, журналісти на всі боки розкидалися своїми прогнозами та очікуваннями щодо української наступальної операції у 2023-ому. 

Скільки було заяв про те, що влітку цього року вже мав бути український сезон у Криму? Цього не сталося, й тепер на Заході політики та експерти частіше запитують, як має завершитися повномасштабна російсько-українська війна. А українська влада мало не істерить і робить ще більше помилок: від комунікаційних ляпів у спілкуванні з західними партнерами до дивних політичних ігор з кадровими призначеннями. То що ж далі? Як нам дійти до нашої перемоги?

Варто повернутися до реальності. У нашому інформаційному полі надто багато відверто дурнуватого пафосу, що не так підіймає моральний дух суспільства, як лише створює завищені очікування. Можна скільки завгодно говорити про якісь не такі темпи цьогорічного українського наступу, але тоді потрібно відповісти на питання, чи має Україна усі засоби, щоб блискавично проривати оборону російських окупантів? Торішня і цьогорічна ситуації відрізняються. Ми отримали більше західної зброї, але і ворог краще підготувався. А наші очікування стали настільки великі, що вже затьмарюють реальність. Зараз нам потрібно розуміти, що маємо робити далі, а не загрузнути у пафосних з’ясуваннях стосунків і між собою, і з західними партнерами.

Тут нагадаємо, що українська влада нашою метою декларує повернення до кордонів 1991 року. Та і українському суспільству, і самій владі, і нашим західним партнерам потрібно розуміти важливі нюанси. Повернути території потрібно так, щоб потім було кому захищати цю землю. У росії більше людського ресурсу, ми не можемо повторювати ворожу тактику масованих бездумних штурмів. І навіть після виходу на кордони 1991 року, якщо росія продовжуватиме існувати у її нинішньому вигляді, небезпека для нас не мине. Тому демократичний розвиток держави для майбутнього вступу у НАТО є не якимось побічним завданням, а також пріоритетом для нас. Це насамперед має зрозуміти нинішня українська влада.

Зараз ми переживаємо дуже важливий момент. Щоб виконати завдання з відновлення територіальної цілісності держави, нам потрібне продовження західної допомоги. А тим часом у США тривають дискусії щодо додаткової допомоги Україні на тлі внутрішньоамериканської політичної боротьби, про що «Львівська Пошта» докладно писала у минулих номерах. У такий момент потрібен тверезий погляд на реальність. Маємо розуміти, якою нині є ситуація на фронті та що нам потрібно, щоб її знову змінити на нашу користь. І про це детально може розповісти Головнокомандувач ЗСУ. 

Минулого тижня вийшли колонка, розширене есе та інтерв’ю генерала Валерія Залужного в авторитетному виданні The Economist. Ці публікації одразу ж наробили багато шуму. Головнокомандувач ЗСУ констатує, що зараз російсько-українська війна переходить до позиційної форми і водночас вказує на те, що нам потрібно, щоб вийти з цієї ситуації. І український президент, і Офіс президента України (ОПУ) дуже дивно відреагували на ці публікації. Володимир Зеленський заявив, що війна «не зайшла у глухий кут», а заступник глави ОПУ Ігор Жовква заявив, що військовим не потрібно детально коментувати для ЗМІ ситуацію на фронті, бо, мовляв, це полегшує роботу ворогові. Це вже якийсь абсурд. Жовква справді думає, що російське військове керівництво не знає, якою є ситуація на фронті й дізнатися вони це можуть лише з інтерв’ю Залужного? Чи Жовква вже настільки захопився українським загальнонаціональним телемарафоном, що почав свято вірити у те, що у військовому керівництві рф сидять тільки телепні? Реакція Офісу президента – це яскравий приклад того, чого не варто було робити у нинішній ситуації.

Розширене есе генерала Залужного має назву «Сучасна позиційна війна та як у ній перемогти» (пресслужба ЗСУ також опублікувала українську версію цього тексту). Вже з назви зрозуміло, що хотів сказати Головнокомандувач ЗСУ, публікуючи цей текст.

Треба розуміти, що генерал Залужний нечасто дає інтерв’ю чи публікує великі програмні матеріали. Можна згадати його спільну статтю з першим заступником голови парламентського Комітету з питань національної безпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенантом Михайлом Забродським на сайті «Укрінформ» від 7 вересня минулого року, потім велике інтерв’ю The Economist від 15 грудня минулого року, і зараз три публікації у тому ж The Economist. Публікації у виданні The Economist чітко скеровані на західну аудиторію. Головнокомандувач ЗСУ пояснює, як змінювалася ситуація на фронті, чому настала нинішня і як з неї можна вийти. Величезна проблема у тому, що західна військово-технічна допомога прибуває з запізненням, приходить не усе, що потрібно Україні, й цього недостатньо.

«Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, я думаю, абсолютно реально вийти на рубежі 23 лютого. Але я не можу цього зробити з двома бригадами. Я отримую те, що отримую, але це менше, ніж потрібно. Ще не час звертатися до українських солдатів так, як Маннергейм звертався до фінських солдатів. Ми можемо і повинні звільнити набагато більшу територію», – про це говорив Залужний в інтерв’ю The Economist від 15 грудня 2022-го.

Ми ж знаємо, що Україна, зрештою, отримала бронетехніку і танки від Заходу, але у меншій кількості. І постачання розділили на багато етапів.

«Так само як і в Першій світовій війні, ми досягли рівня технологій, який ставить нас у глухий кут. Швидше за все, глибокого й ефектного прориву не буде… Простий факт полягає в тому, що ми бачимо все, що робить ворог, а він бачить все, що робимо ми. Для того, щоб вийти з цього глухого кута, нам потрібно щось нове, на кшталт пороху, який винайшли китайці і яким ми досі вбиваємо одне одного… Нам потрібно шукати цей вихід, нам потрібно знайти цей порох, швидко його освоїти й використати для якнайшвидшої перемоги. Тому що рано чи пізно ми зіткнемося з тим, що у нас просто не вистачить людей, щоб воювати», – про це заявив генерал Валерій Залужний в інтерв’ю The Economist він 1 листопада цього року.

Він не боїться казати про те, що міг помилятися. «Це була моя помилка. Росія втратила щонайменше 150 000 загиблих. У будь-якій іншій країні такі втрати зупинили б війну», – сказав Залужний. 

І також він не звинувачує Захід. «Вони не зобов’язані нам нічого давати, і ми вдячні за те, що маємо, але я просто констатую факти… Важливо розуміти, що цю війну не можна виграти зброєю минулого покоління і застарілими методами. Вони неминуче призведуть до затягування часу і, як наслідок, до поразки», – зауважив Головнокомандувач ЗСУ. 

А у своїх колонці та есе Залужний вказує на п’ять напрямків, які потрібно покращувати. Це завдання, виконавши які Україна зможе перевести позиційну війну знову до маневреної. Власне, це і є пояснення, яких технологій потребує Україна. Базове озброєння, таке як ракети і снаряди, залишається важливим, та нам потрібно також досягнути переваги у повітрі, значне покращення засобів радіоелектронної боротьби, контрбатарейної боротьби, нові технології розмінування, здатність мобілізувати і тренувати більше резервів.

Жодна країна НАТО без прикриття авіації не проводила б такі наступальні операції, що вже здійснили ЗСУ та здійснюють зараз. І якщо на Заході хтось каже про повільний наступ української армії, то нехай пояснить як наступати швидше вже зараз, коли наші військові ще чекають на перші F-16. 

Українські льотчики уже проходять навчання у Данії та США. На вихідних міністерка оборони Нідерландів Кайса Оллонґрен в інтерв’ю nv.ua заявила, що її країна у листопаді передасть винищувачі F-16 до навчального центру в Румунії, де будуть навчатись українські пілоти та представники інших країн. 

Від темпів навчання українських льотчиків також залежатимуть у темпи передачі самих літаків. Відомо, що Україна отримає F-16 від Данії, Нідерландів, Норвегії та Бельгії. Якщо говорити про мінімальну кількість західних винищувачів, здатну насправді змінити перебіг війни і допомогти звільнити всі окуповані рашистами українські території, то це принаймні 48 літаків (чотири ескадрильї). Про це ще раніше заявляло Міністерство оборони України. Такої ж думки дотримуються багато військових експертів. Наступного року насправді цілком реально отримати від Данії обіцяні дві партії F-16 (загалом 14 літаків). Та відомо, що Бельгія розпочне передачу літаків аж 2025-ому, тому наступного року вкрай важливим для посилення наших Повітряних сил буде те, які темпи постачання літаків Україні оберуть Нідерланди та Норвегія. 

Ось така ситуація. І не лише F-16 мають забезпечувати перевагу у повітрі. «Контроль над небом необхідний для проведення широкомасштабних наземних операцій. На початку війни у нас було 120 бойових літаків. З них лише третина була придатна до використання. ВПС росії зазнали величезних втрат, і ми знищили понад 550 її систем протиповітряної оборони, але вона зберігає значну перевагу над нами і продовжує створювати нові штурмові ескадрильї. Ця перевага ускладнює наше просування вперед. Російські системи ППО дедалі частіше заважають нашим літакам здійснювати польоти. Наша оборона робить те саме з росією. Таким чином, російські дрони перебрали на себе значну частину ролі пілотованої авіації в розвідці та завданні повітряних ударів. Безпілотники також мають бути частиною нашої відповіді», – про це мовиться у колонці Валерія Залужного (переклад texty.org.ua).

Головнокомандувач ЗСУ зазначає, що Україна має завдавати масованих ударів з використанням приманки та ударних безпілотників, щоб перевантажити російські системи протиповітряної оборони, використовувати сигнальні приманки, щоб привабити російські планерні бомби, засліплювати тепловізійні камери російських безпілотників вночі за допомогою стробоскопів.

Валерій Залужний зазначає, що РЕБ є ключем до перемоги у війні безпілотників. «Росія модернізувала свої сили РЕБ протягом останнього десятиліття, створивши новий рід військ і розробивши 60 нових типів техніки. Вона перевершує нас у цій сфері: 65% наших платформ постановки перешкод на початку війни були вироблені ще за радянських часів. Ми вже створили багато власних електронних систем захисту, які можуть запобігти глушінню. Але ми також потребуємо більшого доступу до радіоелектронної розвідки від наших союзників, включаючи дані від засобів, які збирають розвідувальні сигнали, та розширення виробничих ліній для наших систем протидронової РЕБ в Україні та за кордоном. Нам потрібно навчитися краще вести радіоелектронну боротьбу за допомогою наших безпілотників у ширшому діапазоні радіочастотного спектра, уникаючи при цьому випадкового придушення наших власних безпілотників», – пише Залужний у своїй колонці.

«Нині здійснюється нарощування спроможностей щодо боротьби з високоточною зброєю противника (КР, БпЛА) шляхом розгортання загальнонаціональної системи РЕБ «Покрова» з можливістю здійснення підміни супутникового радіонавігаційного поля («спуфінгу»), подавлення супутникової радіонавігації по всій лінії бойового зіткнення та на більшій частині території України. Також триває розроблення та впровадження у процеси управління елементів систем ситуативної обізнаності: «Графіт» – для автоматизованого передавання і відображення інформації про проліт малорозмірних БпЛА; «Кварц» – для збирання, оброблення, відображення даних та управління засобами радіоелектронної боротьби. На цей час нами практично досягнуто паритету щодо виконання завдань з РЕБ, що суттєво ускладнює можливість досягнення переваги збройними силами як рф, так і України під час застосування озброєння та військової техніки й військ у цілому», – мовиться у розширеній версії статті Головнокомандувача ЗСУ.

За останній час з’являлося кілька повідомлень про розробку чи вже про успішне застосування українських систем РЕБ. Але те, що Валерій Залужний фактично оголосив про розгортання загальнонаціональної системи РЕБ «Покрова» є дуже важливим. На це звертають увагу аналітики українського військового порталу Defense Express. Адже навіть попри те, що інформацію про цю систему мало, сам оголошений її принцип роботи означає можливість звести нанівець ефективність ворожих безпілотників Shahed. «Це означає те, що всі системи, які користуються супутниковою навігацією не будуть працювати, під час її увімкнення, не лише у фронтовій зоні, а майже по всій Україні. Точніше, вони можуть або не працювати, якщо «Покрова» буде налаштована на пригнічення сигналів, або показувати некоректні дані, якщо буде підміна координат. У цивільній сфері це означає те, що всі навігатори з GPS, ГЛОНАСС та інші аналогічні системи взагалі не будуть працювати або показуватимуть неправильні дані. Тобто водіям, які звикли користуватися навігаційними застосунками, під час увімкнення системи доведеться їздити по-старому. Бо або навігатор буде показувати, що «супутників не знайдено», або завіряти, що замість умовного Києва ви десь у полі за багато кілометрів. У військовій – те, що система супутникової навігації в озброєнні також працювати не буде. І для деяких зразків озброєння це буде критичним. Наприклад, у Shahed-136 використовується лише супутникова навігація та доволі примітивна інерціальна, яка у випадку втрати сигналу дозволяє продовжувати прямолінійний політ у бік цілі, але без компенсації від впливу вітру та з постійною похибкою, яка накопичується. Також система РЕБ «Покрова» має допомогти зменшити точність використання ворогом крилатих ракет, але не настільки ефективно, як у випадку з Shahed. Справа в тому, що крилаті ракети використовують значно точнішу інерціальну навігацію, а також системи DSMAC та TERCOM, які порівнюють зображення місцевості та рельєф під ракетою під час польоту з еталонним зображенням, яке закладено у пам’ять. Але без супутникової навігації їх точність впаде. Таким чином розгортання дійсно національної системи РЕБ «Покрова» має більш ніж стратегічне значення для України, більше того, вибиває у рф головну ставку на літако-снаряди типу Shahed-136, ефективність яких може впасти до близько до нульових значень», – мовиться у матеріалі Defense Express.

Валерій Залужний зазначає, що у нинішній війні, як і в минулих, артилерійський, ракетний і реактивний вогонь становить 60-80% усіх військових завдань. Коли Україна вперше отримала західне ракетно-артилерійське озброєння, то дуже ефективно виявляла та знищувала російську артилерію. Але далі росіяни вдосконалили свої засоби радіоелектронної боротьби і почав застосовувати нову тактику. «Розосередження (по гарматах); вогонь із максимальної дальності; використання нових засобів РЕБ (система РЕП «Поле 21») тощо. Також противник досить широко та ефективно почав застосовувати для КББ баражувальні боєприпаси типу «Ланцет» із «підсвічуванням» цілі БпАК «Орлан», Zala та інших, боротьба з якими є достатньо складною. З метою утримання та збільшення переваги у дуельному протистоянні росіяни, застосовуючи застарілі артилерійські системи (Д-1, Д-20 тощо), значно підвищили щільність артилерії та її можливості щодо масованості застосування звичайних боєприпасів. Противник також наростив виробництво та інтенсивність застосування високоточних боєприпасів калібру 122-мм типу «Краснополь», що наводяться на цілі за допомогою підсвічення цілі далекоміром із наземних командно-спостережних пунктів.

Як протидія противнику, ми вимушені були залучати до ураження його артилерії реактивні артилерійські системи типу HIMARS. Проте на ураження зазначених цілей (артилерія, РСЗВ тощо) витрачалася значна частина наявного комплекту ракет. На цей час ми змогли меншою кількістю більш якісних (точних) засобів вогневого ураження здобути умовний паритет з артилерією противника, яка кількісно переважає», – мовиться у розширеній статті Валерія Залужного.

Та у колонці він також зазначає, що це не може тривати довго. Тому нам «потрібно розбудовувати наші локальні GPS-поля, використовуючи наземні антени, а не лише супутники, щоб зробити наші високоточні снаряди більш точними в умовах російського глушіння. Нам потрібно ширше використовувати безпілотники-камікадзе для ураження російської артилерії. І нам потрібно, щоб наші партнери надіслали нам краще артилерійське розвідувальне обладнання, яке може визначити місцеперебування російських гармат».

Тут треба зазначити, що 6 листопада на «Економічній правді» вийшло інтерв’ю із гендиректором АТ «Укроборонпром» Германом Сметаніним. І він розповідав про те, що Україна виробляє різні види безпілотників, зокрема й дрони-камікадзе. Навіть заявив про виробництво раніше анонсованого безпілотника-камікадзе, здатного літати на тисячу кілометрів. «Виробляється. Зокрема в кооперації з іноземними партнерами. Де саме – розповідати не буду з міркувань безпеки. Головне, що вони літають і вибухають, а Сили оборони їх замовляють. Це ж чудово! В Україні багато державних та приватних виробників. У нас є аналог «шахеда», а є і більш потужні моделі, бо «шахеди» так далеко не літають. Ми зосередилися на виробництві більш складних та дорогих проєктів з високими характеристиками», – зазначив Герман Сметанін. 

Валерій Залужний зазначає, що на початку війни у нас було обмежене і застаріле обладнання для розмінування. І навіть західна допомога виявилася недостатньою, з огляду на масштаби ворожих мінних загороджень. «Нині мінно-вибухові загородження противника на особливо важливих напрямках мають велику щільність та сягають глибини до 15-20 км. Їхнє прикриття здійснюється розвідувальними БпЛА, які ефективно виявляють наші загони (групи) розгороджень і наводять на них засоби вогневого ураження. У разі вдалого пророблення проходів у МВЗ нашими військами противник швидко відновлює мінні поля в цих районах за допомогою таких інженерних систем дистанційного мінування, як «Земледелие». Водночас ЗС України не менш ефективно застосовують мінно-вибухові загородження та розвідувально-вогневі комплекси для виявлення і знищення інженерних засобів розмінування противника. Це призводить до того, що наступальні дії обох сторін відбуваються із суттєвими труднощами і великими втратами особового складу, озброєння та військової техніки», – мовиться у розширеній статті Залужного.

Він наголошує на тому, що Україні потрібні новітні технології розмінування. «Відповідь – у технологіях. Нам потрібні радарні датчики, які використовують невидимі імпульси світла для виявлення мін у землі, і системи димової завіси для приховування діяльності наших підрозділів з розмінування. Ми можемо використовувати реактивні двигуни від списаних літаків, водомети або касетні боєприпаси для подолання мінних загороджень без заглиблення в землю. Нові типи тунельних екскаваторів, такі як робот, який використовує плазмові пальники для буріння тунелів, також можуть допомогти», – зазначає Валерій Залужний у своїй колонці.

Головнокомандувач зазначає, що незважаючи на значну перевагу росії у людських ресурсах, ворог не зміг цим скористатися. Але наші можливості тренувати свої резерви на українській території також обмежені. «Ми не можемо легко проводити ротацію солдатів на фронті. Більше того, Росія може завдати удару по навчальних центрах. Також в українському законодавстві є прогалини, які дозволяють громадянам ухилятися від виконання своїх обов’язків. Ми намагаємося виправити ці проблеми. Ми запроваджуємо єдиний реєстр призовників, і ми повинні розширити категорію громадян, які можуть бути призвані на навчання або мобілізацію. Ми також запроваджуємо «бойове стажування», яке передбачає направлення нещодавно мобілізованих і навчених військовослужбовців у досвідчені фронтові підрозділи для їхньої підготовки», – пише Головнокомандувач ЗСУ у своїй колонці. 

Загалом генерал Залужний зазначає, що незважаючи на усі втрати росії, її не можна недооцінювати. І вона ще впродовж тривало часу матиме перевагу в озброєнні, техніці, ракетах та боєприпасах. Позиційна війна може бути вигідна росії та несе великі ризики для України. «Якщо Україна хоче вирватися з цієї пастки, нам знадобляться всі ці речі: перевага в повітрі, значно покращені засоби радіоелектронної боротьби та контрбатарейної боротьби, нові технології розмінування та здатність мобілізувати і тренувати більше резервів. Ми також маємо зосередитись на сучасному командуванні й управлінні – так ми зможемо візуалізувати поле бою ефективніше, ніж Росія, і приймати рішення швидше – і на раціоналізації нашої логістики, водночас підриваючи російську ракетами більшої дальності. Нові, інноваційні підходи зможуть знову перетворити цю позиційну війну на маневрену», – такий висновок робить Головнокомандувач ЗСУ.