Україна має стати членом Євросоюзу. Це вкрай важливо, від цього залежатиме всебічний розвиток нашої держави: політичний, економічний, а також і питання безпеки. Звичайно, ЄС не гарантує ніякої колективної безпеки для своїх членів, це не НАТО з його 5 статтею, але насправді майбутнє потенційне членство України в ЄС може стати додатковим важливим «ключем», що таки відчинить нам і двері НАТО. 

Не потрібно повністю ототожнювати дороги до ЄС і НАТО, але вони насправді багато де перетинаються. Та й вступ України до Євросоюзу є для нас важливим, наше законне місце – саме в сім’ї держав об’єднаної Європи. Саме європейські цінності, європейську цивілізацію Україна зараз захищає на справжньому полі бою.

Та до ЄС ще потрібно дійти. У червні минулого року Україна отримала офіційний статус країни-кандидата на членство у Євросоюзі. Водночас з’явився перелік зі семи пунктів, які має виконати наша держава. Насправді виконання цих вимог-рекомендацій не означатиме автоматичного переходу до перемовин між Україною та ЄС щодо вступу нашої держави. Але якщо не виконати ці сім пунктів, перемовини точно не розпочнуться. 

Нас, як країну-кандидата, оцінюватимуть за сімома критеріями. Вони сформульовані Єврокомісією: реформа Конституційного Суду України, продовження судової реформи, антикорупційна реформа, боротьба з відмиванням коштів, антиолігархічна реформа, узгодження аудіовізуального законодавства з європейським, завершення реформи законодавчої бази щодо національних меншин. Ще тоді, влітку минулого року, представники нашої влади сміливо заявляли, що виконають все до кінця 2022-го. Не виконали, але прогрес є. Проблем додає те, що наша влада в деяких питаннях і далі намагається грати у наперстки з Євросоюзом, а чиновники ЄС в деяких питаннях і самі заплуталися, чого ж вимагати від України.

Зрозуміло, що повномасштабна російсько-українська війна є не найкращим часом для проведення реформ. Але наша влада знаходить час для багатьох дурниць, тому проводити зміни, які необхідні для майбутнього держави, потрібно. Зараз важливо, щоб влада працювала якісно, а не зациклювалася на «виконанні п’ятирічки за два роки» та не списувала свої промахи лише на війну. Світ цинічний. Нас не візьмуть у ЄС за те, що ми боремося за усю вільну Європу. Україна стане членом Євросоюзу тоді, коли доведе, що зацементувала прозорі правила гри у політичному та економічному житті. Тоді, коли нашій владі, якою вона б не була, буде щонайменше проблематично згорнути реформи у будь-який момент.

Щодо оцінювання нашого прогресу як країни-кандидата, то офіційний письмовий звіт від ЄС про те, як Україна виконує сім згаданих критеріїв, з’явиться у жовтні. А для того, щоб ми мали орієнтири для ефективних рішень, цієї весни Євросоюз має оцінити нас у формі усного оновлення звіту про розширення. Про це ще на початку лютого розповідала президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у Києві.

Зараз маємо більше конкретики, коли ж отримаємо усну оцінку від ЄС. Як повідомляє Європейська правда, 13 березня наша віцепрем’єрка з питань євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина під час спілкування з журналістами у Києві заявила, що першу оцінку Єврокомісії щодо прогресу України у виконанні кандидатських критеріїв представлять у травні. І Стефанішина упевнена, що до цього часу Україна завершить виконання більшості критеріїв. 

«Ми розраховуємо, що в травні, коли відбудеться засідання General Affairs Council (Рада ЄС зі загальних питань. – «Львівська Пошта»), така оцінка буде представлена. Можливо, попередні розмови відбуватимуться також в Києві під час візитів різного рівня. А вже 20 березня я візьму участь у неформальному засіданні Ради з загальних питань, де ми проговоримо усі сім рекомендацій та визначимо конкретну дату представлення Єврокомісією її оцінки», – зазначила Ольга Стефанішина, інформує Європейська правда. Відомо, що планове засідання Ради ЄС зі загальних питань відбудеться 30 травня. І поки невідомо, чи призначать окреме засідання для оцінювання «кандидатського рівня» України. 

За словами Стефанішиної, декілька блоків рішень щодо виконання критеріїв від Єврокомісії вже політично завершені й залишилися лише технічні питання. Серед завдань – імплементації закону про нацменшини. До травня наш парламент має ухвалити закон щодо структурування рекламного ринку в Україні.

«Очільник НАБУ призначений, концепція реформування правоохоронних органів підготовлена та має бути схвалена рішенням президента, завершиться процес відбору членів ВККС. Отже, ми закриваємо антикорупційний, правоохоронний і судовий блоки», – зазначила віцепрем’єрка з питань євроатлантичної інтеграції.

Та чи справді ці три важливі блоки питань вже завершені? Результати конкурсу до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) мають оприлюднити 15 березня. Побачимо, чи не буде якихось неприємних сюрпризів. Бо, до прикладу, після призначення нового директора НАБУ виникло багато питань. Антикорупційне бюро очолив Семен Кривонос, який до цього обіймав посаду голови Державної інспекції архітектури та містобудування України. Деякі ЗМІ та антикорупційні активісти повідомляли про потенційні зв’язки Кривоноса з оточенням голови Офісу президента України Андрія Єрмака та зі самим Єрмаком. Семен Кривонос не має досвіду антикорупційної боротьби, як і не мав досвіду керівництва у сфері будівництва, коли призначався на попередню посаду. Тут нагадаємо, що конкурсна комісія, яка обирала нового директора НАБУ, складалася з трьох українських та трьох іноземних експертів. Для фіналу обрали трьох кандидатів. Усі отримали по чотири голоси (по два від українських та іноземних експертів), міжнародні експерти своє переважне право голосу не використовували. З трьох кандидатів уряд мав обрати одного та призначити нового керівника. Та ніхто не сумнівався, що ним стане саме Семен Кривонос. Так і сталося. Ось така історія. І біда не у тому, що Кривонос є колишнім «КВНщиком», у цьому немає нічого поганого. Осад залишається від сумнівів щодо того, чи НАБУ отримало справді найдостойнішого на цей момент нового керівника. А керуватиме він Бюро найближчі сім років. Участь міжнародних експертів мала зробити конкурс «надійнішим», та деякі наші антикорупційні експерти зазначають, що іноземні фахівці більше зосередилися на пошуках компромісів, аби конкурс не провалився, аніж на пошуку найкращого кандидата. 

То якою може бути оцінка антикорупційного критерію від Єврокомісії? Чи потрібно буде довше спостерігати за роботою нового керівника НАБУ? Чи можна провести конкурс так, щоб було менше «сумнівності»? Чи участь міжнародних експертів перекриває усі питання? Що ж, почекаємо на першу оцінку від ЄС у травні, а потім вже й у жовтні.

Також питання виникають і щодо реформування відбору до Конституційного Суду (КС). Нашим завданням було організувати нову процедуру обрання суддів КС, щоб вони не призначалися за політичними квотами президента чи парламенту. Для цього має бути Дорадча група експертів (ДГЕ), яка перевірятиме кандидатів на суддів КС. Без рішення ДГЕ ніхто суддею КС не зможе стати. Але у нас сталася дуже цікава історія. 13 грудня минулого року парламент ухвалив закон щодо відбору кандидатур на посаду суддів КС, в якому йдеться про те, що ДГЕ має складатися зі шести осіб, з яких троє є незалежними міжнародними експертами, а решта призначаються президентом, Верховною Радою і З’їздом суддів. Без переважного голосу міжнародних експертів. Тут точно доведеться шукати компроміси, щоб призначити хоча б якогось суддю. Через тиждень Венеційська комісія опублікувала свій висновок, в якому йшлося про те, що потрібно призначати сьомого незалежного члена ДГЕ. Проблема у тому, що це був повторний, оновлений висновок. Бо спершу «Венеційка» фактично погодилася з варіантом, котрий і проголосували наші нардепи. А президент Зеленський дуже швидко, вже після оновленого висновку «Венеційки», підписав проголосований парламентом закон. До того ж цей документ наші нардепи проголосували разом з іншими важливими питаннями, але глава держави тоді поспішав з підписом лише під законом щодо відбору суддів КС. 

«Ми не знайшли жодних юридичних підстав для того, щоби був сьомий експерт. Ми провели переговори з Венеційською комісією та Єврокомісією і домовилися, що модель відбору суддів КСУ буде базуватися на моделях, що діяли для інших судових органах, як-от ВРП: зокрема, рішення ДГЕ буде ухвалюватися чотирма голосами. Щодо цього ми домовилися з Єврокомісією і будемо продовжувати говорити про те, як запустити конкурс – ми розраховуємо на запуск у кінці квітня», – так зараз пояснює ситуацію Ольга Стефанішина. 

За її словами, Єврокомісію все влаштовує. Що ж, скоро побачимо, чи справді це питання зарахують нам у плюс. Але знову ж таки запитуємо: чи можна було пройти цей блок без зайвих питань щодо сумнівності рішення?

ЄС плутається у своїх вимогах. Доволі дивно було побачити у критеріях від Єврокомісії питання реалізації нашого антиолігархічного закону. Його український парламент ухвалив ще у вересні 2021 року. І тоді низка наших опозиційних політиків та критичні до влади політичні експерти зазначали, що це документ не про боротьбу з олігархами, а про перерозподіл ринку медіа та про боротьбу з конкурентами влади. Поза тим, в ЄС чітко «прив’язали» реалізацію цього закону з виконанням «кандидатського мінімуму» Україною. Тут зауважимо, що виконувати його потрібно разом з рекомендаціями Венеційської комісії. І минуло пів року, а в ЄС вже заговорили, що олігархи в Україні втратили вплив, а закон дуже сумнівний. Минулого тижня Венеційська комісія мала оприлюднити свій висновок, та за словами Стефанішиної, перенесла це на червень. Вже загадана Європейська правда повідомляла, що вони отримали проєкт висновків «Венеційки» і там багато критики нашого закону. І, зокрема, йдеться про те, що президент не має контролювати складання реєстру олігархів. А також про те, що загалом не можна забороняти будь-кому брати участь у політичному процесі, навіть якщо це офіційно визнаний олігарх. Загалом у ЄС завжди стояли на засадах того, що потрібно посилювати антимонопольне законодавство, а не ухвалювати окремі антиолігархічні закони.

Що тепер робити, якщо висновки «Венеційки» будуть лише у червні? Незрозуміло, чи доведеться змінювати або скасовувати закон. Ольга Стефанішина впевнена, що цей блок нам у травні попередньо зарахують просто так, без законодавчих змін. З олігархами боротимемось завдяки антимонопольним та антикорупційним заходам, без складання «реєстру олігархів». «У часи війни naming and shaming, тобто називання певних осіб, які підпадають під дію цього закону, не є пріоритетом», – каже віцепрем’єрка з питань євроатлантичної інтеграції.

Одразу згадується, як нещодавно наш президент продемонстрував, що таки хоче публічно називати, хто є олігархом, а хто ні. Тож слідкуватиме, як надалі розвиватиметься ситуація з реалізацією антиолігархічного критерію. Бо, як бачимо, в ЄС також не до кінця розуміють, чого чекають від України у цьому питанні.

Українцям не потрібно впадати в ейфорію від бажань стати членами ЄС вже до кінця цього чи наступного року. Адже навіть після початку перемовин про вступ може минути ще кілька років до самого вступу України в ЄС. Не все залежить винятково від України. Мабуть, це буде довша дорога, аніж кажуть нинішні політики. Але важливо, щоб ми йшли нею впевнено.