Україну не чекає сланцева революція, але це ще не означає, що про газ із нетрадиційних родовищ слід забути. У межах інвестиційного форуму, що проходив у Львові минулого тижня, між експертами-енергетиками відбулася дискусія про перспективи та небезпеки видобутку сланцевого газу.

На відміну від більшості подібних обговорень, влаштованих політиками або ж представниками самих компаній-видобувачів, загалом тут звучали значно більш помірковані оцінки.

“У Європі цікавими для України з погляду видобутку сланцевого газу є два приклади. Перший – це Польща. Опитування показали, що близько 75% поляків за сланцевий газ. І у мене як українця питання: чому? Чи вони безпечніше себе почувають, чи, вибачте, у чомусь дурніші? Що є причиною такої великої підтримки?”, – зазначає президент міжнародної громадської організації “Київський міжнародний енергетичний клуб” (“Q-Club”) Олександр Тодійчук. Другий корисний приклад, про який він розповідає, стосується Великобританії.

Ще тексти

«Українці готові підтримати видобуток сланцевого газу, якщо дізнаються про нього більше. На сьогодні прихильниками видобування нетрадиційних вуглеводнів є 39% громадян, а противниками – 27%. У той же час понад третина українців не може визначитися, до кого себе зарахувати, оскільки мало знає про сланцеві проекти в країні». "Невідомі сланці"

«Насправді, досі так і невідомо, чи достатньо газу в українських сланцях, аби його можна було вигідно видобувати. Наступні кілька років йтиметься виключно про перевірку попередніх оцінок. Хоча урядовці очікують мало не дива – за їх словами, уже із 2018-2019 має розпочатися промисловий видобуток газу зі сланців».

"Заплуталися в сланцях"

Там розпочали розробку сланцевих родовищ, але через деякий час зупинили, бо процес збігся у часі із двобальним землетрусом. Пам’ятаємо, як тільки в Україні розпочали більш-менш серйозно говорити про сланцеві перспективи, одразу ж з’явилися лякалки про землетруси. Відтак британський приклад може стати для нас дуже повчальним.

“Уряд зупинив роботи із видобутку сланцевого газу. На його замовлення упродовж декількох місяців проводили спеціальні дослідження. І згодом, ознайомившись із їх результатами, влада Великобританії таки продовжила видобуток сланцевого газу”, – пояснює Тодійчук. Тобто прискіпливі британці, у яких теж є популісти-політики, громадські активісти та прискіпливі екологи, вирішили, що той землетрус не спричинений безпосередньо видобутком сланцевого газу.

Натомість для нас цілком природніше виглядають політики, які попереджають про “другий Чорнобиль”. Більшість таких розмов можливі тому, що загалом українці не дуже поінформовані про гідророзрив.

Але цікаво, що цю технологію вперше випробували саме в Україні. “Технологія гідророзриву для України не є новою. Ще у 1954 році у Бориславі розпочали ці роботи і відтоді у нас проведені десятки тисяч операцій. Є свердловини, які піддавалися цьому методу три-чотири рази і навіть десять... Зараз дуже багато говорять, що після гідророзриву будуть землетруси, витоки шкідливих речовин по криницях… Але від початку застосування гідророзриву в Україні не було землетрусів, спричинених цим методом!” – розповідає начальник відділу проектування і впровадження гідророзриву Науково-дослідного проектного інституту ПАТ “Укрнафта” Володимир Цьомко.

До речі, за його словами, від гідророзриву таки можливі тріщини, але лише у тому випадку, якщо свердловину неякісно зацементували. А це вже, як каже Цьомко, кримінал. До того ж довжина таких тріщин не може перевищити п’яти-десяти метрів.

Поки одні щедрими метафорами описують жахливі наслідки видобутку сланцевого газу, інші вибудовують далекоглядні плани про його експорт до Європи. Якщо вірити посадовцям, то Україна щорічно видобуватиме ледь не 60 млрд кубометрів газу. Враховуючи, що ми щорічно споживаємо близько 50 млрд (із яких на комунальні потреби йде менше половини, що цілком покривається навіть із видобутку вітчизняного природного газу), то перспективи у нас дуже оптимістичні.

Але, по-перше, невідомо скільки у нас того газу і чи є він там взагалі (досвід Польщі, де досі пробурено близько чотирьох десятків свердловин, показує, що знайти його нелегко). 

По-друге, невідомо, скільки ми зможемо його викачати, адже – і тут показовий досвід США – навіть, коли запаси газу є багатообіцяючими, реальний промисловий видобуток може бути дуже скромним (у деяких американських родовищах змогли видобути у шість-сім разів менше газу, аніж містили поклади). 

По-третє, аби із часом видобувати стільки газу (якщо він буде), слід збільшити щорічні інвестиції на розробку родовищ із одного мільярда гривень до десяти.

“Нетрадиційні вуглеводні у нас ніколи не стануть альтернативою звичайним. По-перше, у нас в країні традиційного газу і нафти достатньо. Але недостатньо грошей, які спрямовуються на підтримку геологічних робіт, видобутку, інтенсифікації родовищ”, – переконаний заступник директора науково-технічого центру “Психея” Геннадій Рябцев.

Він переконаний, що у нас неможлива сланцева революція. “Ніколи її у нас не буде і тут є цілий ряд причин. Це не те, що у нас недостатня вивченість родовищ чи, що потрібні великі інвестиції, що у нас нерозвинений сервіс… Головне, на жаль, це законодавча нестабільність і відсутність стимулу для розвитку галузі”, – переконаний експерт. Він наводить промовистий приклад: “От, сланцевий газ ще не видобувають, але акциз на нього вже є! Податком його вже обклали. Через сім років буде, а вони вже потурбувалися”.

Але навіть про результати розвідки покладів сланцевого газу ми дізнаємося не скоро. Shell досі не пробурила жодної свердловини (процес це дуже довгий), а Chevron все ніяк не може погодити угоду про розподіл продукції із владою. Відтак зараз нам залишається лише з’ясовувати, що таке цей газ у принципі. А що із ним робити – обговорюватимемо за нового президента.