Менше позитиву, більше туги і все те ж проводження вільного часу перед телевізорами. Українці змінюються – вони менше вірять у зміни на краще, більше – у блага минулого. Багаторічне дослідження громадської думки Інституту соціології НАНУ та Фонду «Демократичні ініціативи» вражає не лише своїми масштабами, але й отриманими даними. Як виявилось, розвиток української нації в останні два десятиліття не позбавлений парадоксів. І чи не найбільший із них пов'язаний із ставленням до самої незалежності.

 

Зрадливий оптимізм і погана пам'ять

 

Згідно даних соціологів, кількість прихильників незалежності за 20 років зменшилась майже вдвічі. Під час Всеукраїнського референдуму щодо проголошення незалежності України, як пам’ятаємо, за незалежність проголосували 90% його учасників (84% населення України). Станом на останні місяці 2011 року за незалежність на аналогічному референдумі сьогодні віддало б свій голос лише 47% українців. У 2001 році – цей показник становив 56% і, як відзначають дослідники, цих 10% різниці перетекли у кількість байдужих (12% на квітень 2011 року!).

 Разом із цим 47% українців сьогодні шкодують про розпад СРСР. Зменшення кількості прихильників самостійності найчастіше пов’язують із економічними негараздами, кризою, зрадливістю політиків та меланхолійними настроями. Щодо останнього слід уточнити ще один момент. У червні КМІС оприлюднив результати свого опитування щодо постаті Сталіна. З’ясувалось, що в Україні більше третини населення вважає його великим вождем (приблизно стільки ж не згодних із цим). Пояснень тут чимало, головні – відносна стабільність і передбачуваність, які існували в Радянському Союзу. Тож не дивно, що ці теми вдало відпрацьовуються під час передвиборчих перегонів: згадки про сильну руку чи стабільність приносять непогані дивіденди.

 

Відторгнуті перед майбутнім

 

Зменшення кількості прихильників незалежності ще більш дивне, якщо подивитись на зміну суб’єктивного життєвідчуття. Наприклад, 1998 р. більшість українців (60%) вважали, що «терпіти наше тяжке становище вже неможливо». Тоді ж ще 31% казав, що жити важко, але терпіти можна. Сучасні показники показують ще один парадокс: сьогодні 30% кажуть, що терпіти не сила, а 53% - що важко, але й так можливо. Фактично цифри помінялися місцями. Цікаво, що найбільш оптимістичний час нашої незалежності припав на 2005 рік. Тоді майже кожен п’ятий вважав, що «все не так погано і можна жити», а інший «кожен п’ятий» (це найменший показник за останні десятиліття) не міг терпіти такого життя. Час Помаранчевої революції підживив оптимізм українців, а далі ситуація все гіршала й гіршала.

Тож сьогодні оптимізм притаманний лише 40% наших співгромадян: вони вірять, що усе поступово покращуватиметься. Щоправда, є ще кожен третій українець, який переконаний, що ситуація швидко погіршуватиметься (цікавий нюанс: якщо на краще – то повільно, гірше – швидко), а що п’ятий взагалі намагається не думати про майбутнє.

Тут доречно згадати останню доповідь Програми розвитку ООН в Україні про національний людський розвиток «Україна: на шляху до соціального залучення». Це дослідження встановило, що більше третини (38%) український сімей (домогосподарств) перебувають у стані «гострого соціального відторгнення». Це відторгнення досить різноманітне: не можливість доступу до економічних чи суспільних благ, нужденність, відсутність впливу на політику…

Вочевидь, таке відторгнення дається взнаки на оцінках ситуації. Отож, ще один тривожний показник – більшість українців визначають сучасність як час злодіїв та шахраїв (47,8%), політиканів (44%), а також жебраків (40%). Хоч є й такі, хто вважає, що живемо у час моральних авторитетів (11%), талантів (7,5%) та професіоналів (7%). Впливати на сучасність сьогодні, як гадають на співвітчизники, найбільше можуть мафія та злочинний світ (39,6%), підприємці та бізнесмени (37%) і ще політичні лідери (30,9%).

 

Цінності – стабільність і звичка

 

За останні десятиліття для українців значно зросла значущість сім’ї, суспільного визнання, наявності цікавої роботи та демократичного розвитку країни. Самі ж ціннісні пріоритети упродовж років залишаються сталими: хороше здоров’я, міцна сім’я, благополуччя дітей та матеріальний добробут. Менш важливими за останні роки стали сприятливий морально-психологічний клімат у суспільстві, національно-культурне відродження, державна незалежність та можливість для критики влади.

Поглянемо ще на те, як змінювалось заповнення вільного часу за останні 15 років. У 1994 році продовж тижня 79% українців дивились на дозвіллі ТБ, 54% - читали пресу, 47% - слухали радіо, 38% - читали художню літературу, 33% - прослуховували музику і лише 5% проводили час перед комп’ютером (великою рідкістю на той час). Ієрархія цих потреб загалом неістотно змінилася (спостерігаємо меншу увагу до читання), а от кількість часу, відведена цим заняттям зазнала суттєвих змін.

 У 2011 році маємо таку картинку проведення дозвілля за тиждень: 86% зазвичай переглядають ТБ, 52% читають газети, 32% слухають радіо, 26% - музику, 21% - читають літературу і 20% сидять перед комп’ютером. За ці роки ми значно більше витрачаємо часу на відвідини церкви (на 13%). Цікаво також, що порівняно із 1994 роком збільшилась частка, виділена для приймання/відвідуваня гостей (на 7%), а натомість зменшився час, виділений для занять із дітьми (на 11%).

Ось такі вони українці на двадцятому році незалежності: без особливих сподівань чи надій, проте із бажанням жити достойно.

 

 

Як врізки:

 

Сьогодні оптимізм притаманний лише 40% наших співгромадян: вони вірять, що усе поступово покращуватиметься

 

За останні десятиліття для українців значно зросла значущість сім’ї, суспільного визнання, наявності цікавої роботи та демократичного розвитку країни