Забута трагедія
65-ту річницю кривавих подій на Волині згадали лише у Польщі
65-ту річницю кривавих подій на Волині згадали лише у Польщі
Наприкінці минулого тижня у Польщі відзначали 65-ті роковини Волинської трагедії. Польські праві намагалися відзначити річницю з великою помпою, проте глава держави та парламент воліли залишитися осторонь, тож обмежилося все тематичною науковою конференцією, урочистою меморіальною перекличкою, почесним рушничним салютом і врученням державних відзнак за видатні заслуги в діяльності, спрямованій на увічнення трагедії польської Волині 1943 - 1944 років, пише польська газета "Rzeczpospolita".
Як повідомляла "Пошта", напередодні відзначення праві польські політики виступили з ініціативою визнання тих подій на рівні сейму геноцидом поляків з боку Української повстанської армії. Навіть було зареєстровано відповідний проект ухвали, проте вона так і не була прийнята. Не втілилася також свого часу ініціатива спорудження у центрі Варшави пам'ятника жертвам УПА.
Спікер Коморовський пояснив, що немає потреби приймати ухвалу, позаяк Сейм п'ять років тому уже висловив свою позицію у цій справі. "Гострі дебати про ухвалу можуть негативно позначитися на польсько-українських відносинах", - стверджував він.
Цей факт дуже обурив учасників конференції, присвяченої подіям 65-річної давності, яка відбулася у Варшаві. Хоча конференцію профінансувала канцелярія президента, але її офіційним організатором була Світова спілка вояків Армії Крайової у співпраці з Інститутом національної пам'яті, і президент Лєх Качинські відмовився надати їй свій патронат, пише "Західна аналітична група", посилаючись на видання "Rzeczpospolita". Натомість, під патронатом президента того дня відбувся Фестиваль української культури, і Качинські був присутній саме там.
Один із учасників конференції відомий і авторитетний у Польщі священик Тадеуш Ісакович-Залеський з Кракова в інтерв'ю тижневику "Wprost" заявив, що польські еліти забули про жертви Волині. За його словами, "такий фестиваль не повинен проводитися у такий час". "Польський парламент повинен засудити геноцид на Волині, як раніше засудив геноцид вірмен чи операцію "Вісла". В ухвалі треба віддати шану українцям, які рятували поляків і були жертвами УПА. А потім збудуймо пам'ятник цим жертвам у Варшаві", - каже Тадеуш Ісакович-Залеський.
Нагадаємо, що шістдесяту річницю Волинської трагедії у 2003 році широко відзначали на міждержавному рівні. Тодішні президенти України і Польщі - Леонід Кучма і Александр Кваснєвські - зустрічалися у волинському селі Павлівка, відкривши там пам'ятник жертвам трагедії. Тоді український та польський парламенти прийняли спільну ухвалу, в якій зазначалося, що "трагедії поляків, яких вбивали і виганяли з місць їхнього проживання збройні формування українців, супроводжували рівно ж страждання українського мирного населення - жертв польських збройних акцій".
Вважають, що саме 11 липня 1943 року розпочалася масова акція УПА проти мирного польського населення на Волині, яку в Польщі називають "волинською різаниною". При цьому поляки замовчують дії Армії Крайової, яка чинила симетричні акції проти українців. Під час цих подій, за різними даними, загинуло від 30 до 60 тисяч поляків та від 10 до 20 тисяч українців.
Цього року в Україні річницю Волинської трагедії згадали скромно. У неділю в луцькому кафедральному соборі відбулася служба Божа за убитих на Волині поляків. На польських могилах встановили запалені свічки. Українські ЗМІ тему проігнорували.
| Суб'єктивний погляд |
| Андрій Павлишин,
головний редактор Західної аналітичної групи |
|
Україна, на відміну від Польщі, не має свідомо сконструйованої та послідовно здійснюваної із політичною метою так званої "історичної політики". На тлі нашої кривавої історії ХХ століття, коли жертвами сталінщини й гітлеризму стали десятки мільйонів українських громадян, масштаб волинської та галицької трагедій місцевих поляків "програє" у рецепції масової свідомості, ця драма регіонально обмежена і стосується переважно громадян іншої держави. Безумовно, шкода тисяч людських життів, співчуття викликають страждання дітей, жінок, літніх людей, простих селян, які загинули лише тому, що були поляками чи католиками, проте в контексті подій Другої світової війни та усієї території України криваве протистояння у 1943 - 1945 рр. між УПА та різними польськими угрупованнями, більшість громадян сприймають лише як фрагмент подій, які в загальнонаціональному масштабі потрібно меморіально вшановувати, скажімо, 1 вересня чи 8 травня. Особливістю сучасної ситуації в Україні є також те, що усі політики по вуха занурені в поточну політичну катавасію, т. зв. "політичну кризу", і немає такого авторитетного діяча, репрезентанта усієї нації, який міг би взяти участь в меморіальних урочистостях, і це не породило б нової спіралі гучних "розборок". Не менш делікатне, до речі, становище і в Польщі, де "волинські роковини" були використані частиною "кресових" і ультраправих середовищ із відверто пропагандистською і поточно-політичною метою. Чи варто відзначати? Історики та громадськість, орієнтована на примирення, покликані й далі мозольно працювати з громадською думкою, вносити у неї знання про минуле й відчуття емпатії із жертвами. Неміряне поле залишається для духовних осіб, якщо вони справді віддані християнству, а не кар'єрі своїх земних улюбленців. А насамперед має бути переламана відстороненість мешканців Західної України від справи упорядкування могил, вшанування пам'яті загиблих за християнським звичаєм тощо. Тактика брутального натиску тут лише зашкодить справі. Може, варто почати із увічнення пам'яті полеглих у День усіх святих? |
