Новорічні листи Шевченка

Напевне, це був найщасливіший Новий рік у його житті - 1858й. Перший Новий рік на волі після десяти років заслання. Зуcтрічає його в Нижньому Новгороді, де майже на півроку поета затримала жандармська заборона в'їзду до Москви і Петербурга. Але це дрібниця! Він вільний! Здоровий. Багато малює. Переважно портрети. Пише, зокрема, "Неофіти" і триптих "Доля. Муза. Слава". Ходить на вистави. Захоплюється юною артисткою. Буває в гостях і приймає гостей. Знаменитий актор Михайло Щепкін з Москви примчав - а це майже п'ятсот верст! - щоб обняти свого друга. І, звичайно, він, Шевченко, отримує багато листів. Озиваються всі, хто не смів писати, коли він був там - "в степу безкраїм за Уралом". Радісно збуджений, сповнений передчуттям повернення до творчості, до мистецтва, до нового життя, вдячний за вияви уваги, пошани й любові, він теж розсилає листи. 2 січня пише до графині Анастасії Толстої, яка разом з чоловіком, президентом Академії мистецтв Федором Толстим зробили все можливе, щоб вирвати його на волю. Аж п'ять листів пише через день - 4 січня. Один - до письменника С.Аксакова з приводу його, Шевченкових, повістей. І чотири до своїх співвітчизників­українців: Михайла Максимовича, Михайла Лазаревського і Пантелеймона Куліша. Пише, звичайно, українською, яку він і запровадив у листуванні між земляками. Як сказав один дослідник, - з Шевченком в Україні це стало нормою.

Прочитаймо ж і ми ті листи, щоб відчути разом з їх автором радісний подих волі та новорічних надій.

Я ще й досі не охолонув од мого дорогого гостя, і досі ще стоїть він у мене в очах і не дає мені спокою ні вдень, ні вночі. Просив оце, щоб написать тобі письмо любенько та подякувать тобі за твої дорогії подарунки. Так що ж, така нісенітниця в голові ходить, неначе, крий Боже, з похмілля. Завдав він мені свято. Так учистив, що аж пальці знать. Вибач мені, мій голубе сизий, ради великого Бога, що я тобі так оце нашвидку пишу, єй­Богу, нічого в голову не лізе, кроме нашого великого чудотворця Михайла Семеновича. Дасть Бог, трохи одпочину та напишу тойді тобі тихесенько, гарнесенько, та може, ще, як Бог поможе, і віршами. А тепер цілую тебе, моє серце, за твої подарунки, поздоровляю з Новим годом і молю Господа милосердного послать тобі долголетие і здоров'я, на славу нашої преславної України. Поцілуй за мене свою хорошую, добрую пані, а мою щирую землячку, і други мої іскренні, не забувайте кобзаря, убогого і щиро вас люблящого.

Вибач мені, моє серце, мій голубе сизий, що я так давно до тебе не пишу, нічого було писать. А тепер набралося так багато того писання, що ніколи писать. Добрий оцей чоловік завтра їде в столицю, зайде до тебе, іти з ним, як матимеш час, добре набалакаєшcя. Приїжджав до мене колядувать старий М.С.Щепкін, то я після його колядки ще й досі хожу, неначе після похмілля. Нехай йому господь шле добре здоров'я.

Поздравляю тебе з Новим годом. Дай Кулішеві купу серебром і поцілуй за мою графиню Настасію Івановну, і більш нічо. Ніколи. Не забувай мене, голубе мій сизий. Чи не знаєш ти, де живе отой Жемчужников (Лев Жемчужников - росіянин, аристократ, син сенатора. В юності, захопившись поезією і мистецтвом Шевченка, зворушений його трагічною долею, допомагав йому грішми після заслання. Як художник продовжував започатковане Шевченком видання "Живописна Україна" - "Пошта")? Як знаєш, то напиши мені. Метлинського я получив, спасибі тобі. Прощай, моє серце.

Позавчора получив я твоє третє письмо та ще й з грішми 250 карбованців. Спасибі тобі і тому щедрому землякові, що купив мою невольничу роботу. Спасибі вам, други мої сердечнії: зрадували ви мене з великим святом. Нехай вам так Господь поможе во всіх ваших начинаніях, як ви мені тепер помогли. Препоганий Нижній Новгород. Копійки нема де заробить: думав уже писать Лазаревському, аж гульк - неначе з неба впали гроші, та ще й на Новий рік. Спасибі вам, друзі мої!

Оповідання Вовчка ще не получив. А "Граматка" твоя так мені на серце пала, що я не знаю, як тобі й розказать. Розкажу колись, як дасть Бог побачимось, а тепер тілько дякую, іще раз дякую, і більш нічого.

Копу грошей возьми у М. Лазаревського. З "Чорної ради" тепер не нарисую тобі нічого: нема моделі, нема нічого перед очима нашого українського, а брехать на старість не хочеться. Не хочеться рисовать так, абищо.

Тепер посилаю тобі з оцим добрим чоловіком, з Овсянниковим, свої "Неофіти". Ще недобре викончені. Перепиши їх гарненько й пошли з цим же Овсянниковим старому Щепкіну.

Наробив він мені оцей старий лиха: приїжджав до мене на святках колядувать. Я й досі ще хожу неначе з тяжкого похмілля од його колядок. Учистив старий аж пальці знать. І де в його узялась така жива, сердечно трепещуща, жива натура? Диво, та й годі!

Оставайся здоров, мій брате, мій друже єдиний. Нехай тобі Бог помагає во всіх твоїх добрих начатках. Не забувай мене, твого щирого рідного брата Т.Шевченка.

Шли мені швидше свого Вовчка. Та будь здоров з Новим годом.