Скидаєтьcя на те, що Львів таки справді стає столицею українського Різдва. Ялинки, вертепи, дідухи, феєрверки і колядки, колядки, колядки...

Усюди гамірно, людно, весело, привітно. В центрі над потоком людей, що сунеться алеєю поміж сувенірними хатками, пропливають на кремезних батьківських плечах діти. Вони осяяні такими враженнями, яких не зазнали їхні батьки - ті, кому двадцять п'ять і більше, чиє дитинство припало на часи, коли райкомівські активісти ганялись за колядниками... І все ж у Львові Різдво було непереможне! Безсилі заткнути рота співочим гуртам львів'ян, що вперто - там, де тепер стоїть Шевченко, - колядували до опівночі під міською ялинкою з кремлівською звіздою ("мешали отдыхать трудящимся"), партократи змушені були здатися... І перенесли ялинку аж у сквер навпроти входу до парку культури.

Крім цієї сторінки своєрідного різдвяного руху опору, є ще одна обставина, яка наче надає нашому древньому місту привілей бути стольним градом українського Різдва. З'ясувалося, що з усіх українських міст якраз Львів - найулюбленіше місто щедрівки.

У львівському циклі щедрівок наше древнє місто постає в докладних (як на щедрівку) описах - з його мурами, кам'яницями, ринками і торговицями і з його мешканцями, вмілими ремісниками - ткачами, кравцями, шевцями, золотарями, писарями... Характерна з цього погляду щедрівка, записана у Клевані на Волині поляком Зоріаном ДоленгоюХодаковським (Адамом Чарноцьким) - відомим збирачем українського фольклору ще у 20х роках ХІХ століття.

Ще один "весільний" образ, навколо якого часто обертається розповідь щедрівки - це ґречна львівська панна, "львівська­дівка чом королівка" (бо з королівського міста!). Це вона вміє гарно тачати сорочку, вона здатна оцінити красу і хист верховинського вівчарямузиканта, вона вміє доглянути виноград у саду, частувати гостей, дотепно розгадує загадки нареченого, гордиться своїм родом.

*Яке промовисте зіставлення! Якщо в українській щедрівці оспівується дівоча врода як свідчення відповідних високих моральних чеснот, то тогочасне московське домостроєвське "Слово о женах" сповнене принизливої єхидної підозри та недовіри до жіночої краси. "И чем женщина прекраснее, тем сильнее это темное подозрение, тем беспощаднее порицание... Будто самое зло и содержится преимущественно в красоте, как губительний яд" ...(Ф.Буслаєв).

Чудову щедрівку, сповнену мотивом витонченої дівочої краси, записав Іван Вагилевич в Ожидові (в тому самому!). Навіть без мелодії, з самого тексту, зокрема, з вишуканого римування приспіву, постає образ надзвичайної поетичності:

...Звичайно, що там, де ґречна панночка, - там і ґречний молодець. Не обминула і його львівська щедрівка. Ось він, "пан Петро", походжає "У Львові та й на торгові", задумавши продати свого коня - "за сто червоних, за чашу вина". Невдячний! То ж кінь говорить:

Записана ця щедрівка аж на Поділлі не будьким, а самим Миколою Леонтовичем, автором знаменитого "Щедрика", що вже став світовим різдвяним "хітом". Записано, зрозуміло, з мелодією. То ж ця львівська щедрівка уже звучить у виконанні нашого славного "Дударика".

Але, звичайно, найчастіше ґречний молодець згадується не через коня, а через захоплення ґречною панночкою, "львівкоюдівкою чом королівкою":

І тут ми підходимо до найдавнішого тематичного пласту львівської щедрівки, що походить ще з княжих, рицарських часів, коли, як відомо, прекрасної панни часто добивались "оружною рукою". Унікальну з цього погляду щедрівку записав М.Медвецький в Славському, теж у часи Шашкевича. В ній йдеться про те, як воїн збирає військо і вирушає на Львів, щоб штурмом і облогою здобути - ні, не "сив кониченька", не мису червоних: "на то не гадано, далі войовано". Аж поки "та всі міщани, а й всі вірмяне" не здогадались, у чому справа: як тільки "дарунок дали красну панночку" - облогу було знято...

Але що оцей блідий переказ, порівняно з дивовижно архаїчним текстом щедрівки, з її реаліями, які спонукають згадати не що інше, а саме "Слово о полку Ігоревім"!

Крім цього арсеналу, він, воїн, ще й "стружічко струже".

А яким завзяттям, якою войовничістю, яким "ратним духом" віє від приспіву у цій щедрівці:

Подібну, із таким же сюжетом записав М.Пазяк в 1952 році в уже згадуваному селі Ілемня. Тут знов особливо захоплюють реалії середньовічного міста. Отож, замість брати луки і стріли, мечі та "стружія", воїн­жених

"... Не псуй нам мури... не псуй нам і Львів" - як це звучить "конкретно", польвівськи!

Цікаво, що епічні мотиви такої щедрівки використав Маркіян Шашкевич у вірші про облогу Львова Богданом Хмельницьким:

Відповідний розпис з цими словами поета був виконаний художником Володимиром Патиком у фойє кінотеатру ім. Б.Хмельницького. Добре, якщо він ще зберігся.

...А тепер по мові передмова, якби сказав Шевченко, тобто про те, як усе почалось, як було знайдено ключ до того щедрівкового Львова. Тут я міг би сказати словами іншого поета: "На дні моїх споминів.." світиться тепла різдвяна хата. Вечір. Сутінки. По вечері. На лаві між посинілими вікнами мама й сусідка. Колядують. "Возвеселімся ...", "Бог предвічний", "Нова радість стала". Все таке добре знайоме. І враз:

Хотілось би, щоб ті щедрівки стали надбанням сучасного Львова, щоб вони зазвучали в концертах, на радіо та телебаченні*. А для цього треба б видати "Антологію львівської щедрівки". Автор до цього готовий.

*Цю щедрівку вдалось таки повернути Львову. Свого часу її розучив ансамбль НУ ім. І.Франка "Черемош" (диригент М.Богач), і на телебаченні вона прозвучала в програмах "Грані" та "Львівська щедрівка"

Про автора

Василь Глинчак, заслужений журналіст України, мис­тецтвознавець, популяризатор національної історії і культури на українському телебаченні. Був ведучим програми "Скарби музеїв України". Автор низки відеофільмів та програм про національно­визвольний рух: "Смерть на світанні", "І тоді пролунав постріл", "Розстріляний вертеп", "Пам'яті генерала Чупринки", першого в історії документального півторагодинного фільму про УПА "Українська повстанська" (1992 рік). Лауреат Всеукраїнського конкурсу "Калинові острови" (за проблемний фільм­дослідження "Як Русь Україною стала").