Коли вперше прийшла на подвір'я Львів­ського приймальникароз­подільника для неповнолітніх, то не одразу збагнула, куди потрапила. Спершу стало моторошно. Невже цей похмурий сірий будинок з ґратами на вікнах призначений для дітей? Та коли увійшла всередину, мені відлягло від серця, бо зрозуміла, що це не в'язниця, а теплий і затишний куточок, який став проміжною ланкою від беззаконного до нормального життя.

Мене зустріла капітан міліції Світлана Готра, начальник приймальникарозподільника для дітей ГУ МВСУ у Львівській області.

"Зараз познайомлю вас з нашими дітьми, - сказала вона. - Сьогодні у нас перебуває четверо дітей, усі хлопці. Дівчатка потрапляють до нас рідко, та й то часто за проханням батьків. Мовляв, нехай донька зрозуміє, що втікати з дому не добре".

Приймальникроз­подільник - це спеціальна установа для тимчасового утримання неповнолітніх (від 11ти до 18 років), які порушили закон і на яких заведена кримінальна справа.

Дітей, що перебувають у приймальникуроз­подільнику, умовно можна поділити на три категорії: ті, що скоїли суспільно небезпечні діяння віком до 14 років, ті, котрі перебувають у розшуку, періодично втікають з дому та дітивтікачі зі спецустанов.

"До нашого приймальника привозять дітей з усього західного регіону, тобто з шести областей, - розповіла Світлана Зиновіївна. - Протягом 2009 року в нас перебувало 43 дитини. Це невелика цифра, але таку тенденцію спостерігаємо по всій Україні".

До приймальникароз­подільника найчастіше потрапляють діти із соціальнопроблемних сімей. Кожен третій з неповної родини. В одних батьки - алкоголіки, наркомани або перебувають у місцях позбавлення волі. Інші ж діти виховуються у вторинних сім'ях, де є вітчим або мачуха.

Перед моїм приходом до Львівського приймальника розподільника потрапив 15річний Назар з Тернополя. Його маму, за словами підлітка, позбавили батьківських прав, а його відправили до інтернату. Але там хлопцеві було незатишно, тісно, йому бракувало свободи, і він опинився на вулиці.

Потрапляють сюди і діти, чиї батьки працюють за кордоном. Часто, шукаючи щастя в чужій країні, вони покидають своїх кровинок на роздоріжжі долі. Відтак велика кількість дітей опиняється на вулиці й живе за принципом самозбереження. Їм потрібно десь спати, щось їсти, пити. І кожен виходить зі скрутного становища порізному: одні жебракують, інші - крадуть, грабують.

"У ставленні до таких дітей ніколи не можна робити наголос на тому, що вони зловмисники, - каже Світлана Зиновіївна. - Коли ми їм кажемо, що так робити не можна, вони дивляться на нас і не розуміють, чому. Бо така поведінка стала для них звичною, потрібний час і умови, аби ці діти змінилися. Адже дуже багато залежить від того, в якому середовищі дитина народилася, в якому оточенні виросла. Її сприйняття схоже на губку, яка втягує весь негатив, який є навколо неї".

Утім, до приймальникарозподільника потрапляють діти і зі заможних родин. Чи то вони не знаходять спільної мови з батьками, чи хочуть швидко подорослішати.

П'ятнадцятирічний Сашко, з яким розговорилася, родом із Волинської області. Він єдиний і бажаний син. Навчався в училищі за спеціальністю "штукатурлицювальник". Після закінчення мав отримати червоний диплом. Та якось підліток опинився в поганій компанії. Великий вплив  на нього мав хлопець із заможної сім'ї, який потихеньку крав гроші у батьків. Остання крадіжка - 15 тис. грн. Побоюючись, щоб батьки не здогадалися, хто крадій, він попросив Сашка сховати гроші у своїй кімнаті, а згодом разом вирушити до столиці. Сашко погодився.

Через два дні  хлопці розважалися у Києві: жили в дорогому готелі, одягалися у брендових магазинах, обідали в ресторанах, відвідували круті вечірки.

Але гроші швидко закінчилися. І мандрівники зі столиці гайнули на Закарпаття, хотіли ще підкорити Говерлу. Але там їх затримала міліція. Хлопчину зі заможної родини мати забрала додому, а Сашко опинився у приймальникурозподільнику. Мати хлопця, довідавшись, де її син, довго не могла оговтатися, важко було повірити, що її єдиний розумний син потрапив у таку біду. Сашко ж твердить, що отримав урок і більше в такій ситуації не опиниться

А 16річний Василь із Закарпаття не може триматися дому, він періодично тікає. Тривалий час хлопець не знав свого тата, і лише коли йому виповнилося 16, батько забажав налагодити стосунки із сином. Та син не захотів з ним спілкуватися. Вирішив, що вже дорослий і може сам забезпечити себе і матір, і вирушив на заробітки до Києва. Протягом семи місяців жив у столиці, працював на будівництві, заробляв 200 грн на день. Та якось хлопець у компанії хильнув горілки. У метро нетверезого підлітка затримали працівники міліції й відправили до Львівського приймальникарозподільника.

Дітей, які потрапляють до приймальника, спершу купають, переодягають, їх оглядає фельдшер. Після цього вони проходять адаптаційний період, що передбачає розмову з психологом та інспектором.

"У нас існує певний розпорядок, - каже інспектор. - Діти мають триразове харчування. З ними займаються вихователі та вчителі. Часто до дітей навідується отець Володимир із церкви Святої Анни, веде з ними духовні бесіди".

Є у приймальнику і кімната, де хлопці проводять більшу частину свого дня. Тут вони мають можливість слухати музику, дивитися фільми. Є і комп'ютер, правда, не останньої моделі.

Але є одна засторога - ці діти обмежені в пересуванні, вони не можуть самостійно покинути територію приймальникарозподільника. І це лякає. Можливо, вийшовши звідси, вони повернуться до нормального життя, стануть кращими або залишаться такими, якими були, бо думають, що вони дорослі, самостійні і нікому не потрібні.