Кореспондент "Пошти", побувавши у Женеві, пройшлася берегом Леману, який пам'ятає найвідоміших людей світу

У кожного - своє місце

Мене здивувала розповідь гіда про те, що навчання у Женевському університеті, як і в інших державних університетах країни, безкоштовне і для швейцарців, і для іноземців, але ажіотажу навколо вступу нема. Тутешня молодь не прагне, на відміну від нашої, у будьякий спосіб здобути вищу освіту. А батьки палець об палець не вдарять, аби "запхати" чадо до вишу. Швейцарці дотримуються думки, що у кожного є своє місце в житті, визначене вище. Якщо дитина народилася в сім'ї селянина, значить її призначення працювати на землі. Коли ж у родині медика, то логічно, що син чи донька підуть дорогою батьків. Але коли дитина прагне кардинально щось змінити, обрати іншу професію, ніж та, що домінує в родині, їй ніхто не перечитиме, але і не допомагатиме. Хочеш - добивайся сам.

При вступі до університету треба скласти лише екзамен з мови. У Швейцарії чотири офіційні мови - німецька, французька, італійська та ретороманська, екзамен складають з тієї мови, яка є основною в тому кантоні, де розташований університет (з перших трьох). Якщо у себе на батьківщині молоді люди вже вступили до вишу і закінчили один курс, то перевестися до Женевського університету на ту ж спеціальність, за словами екскурсовода, доволі просто. Правда, вчитися у Швейцарії навіть при безкоштовному навчанні можуть лише ті, чиї батьки мають змогу виділяти дітям приблизно 2000 швейцарських франків (1300 євро) на місяць. Стипендії є, але на них прожити не можливо. Винаймання житла, харчування, купівля зошитів, книг і т.п. - усе це потягне кругленьку суму. Нині в Женевському університеті навчається 20 тис. студентів, з яких 30% - іноземці.

Неподалік університету є дивовижної краси каштанова алея. На одному з найстаріших дерев, якому, як твердять женевці, 400 років, висить меморіальна дошка, на якій написано, що з 1818 року в місті з'явилася нова професія, якої немає в жодній іншій країні світу. В перекладі на українську назва професії звучить так - той, хто дивиться за бруньками. Учені вирішили дізнатися, коли в Женеву насправді приходить весна. Коли каштан скидає листя, рівно через місяць сюди приходить людина з драбиною, лупами, приладами й уважно розглядає кілька гілок. Тількино з'явиться брунька, молоді листочки, на телебаченні, в пресі урочисто оголошують: у Женеві - весна. Це така мила давня традиція женевців. За майже 200 років таких споглядань люди переконалися, що весна в Женеві може наставати у різні місяці, інколи навіть двічі на рік. Спершу об'єктом спостереження обирали будьякий каштан з алеї, а з 1929 року - лише найстаріший. Цей каштан - своєрідна святиня і для городян, і для приїжджих: його оберігають, доглядають. Це ще один символ міста.

Я зрозуміла, що Женева - саме моє місто ще й тому, що мені імпонує тут ставлення до жінки. Жінки, як розповіла гід, як правило, не працюють. Заробляти гроші й утримувати сім'ю - прерогатива чоловіків. Жінки ж виховують дітей, супроводжують чоловіка на презентації, складають їм компанію під час відпочинку і т. ін. Аби забезпечити родину всім необхідним, взимку зі сім'єю покататися на лижах, влітку поїхати до моря, чоловік має заробляти 810 тис. швейцарських франків на місяць. Середня зарплата женевців 56005700 франків. У кожному кантоні порізному. Мінімальна - 3,5 тис. франків, і на неї можна вижити. Аби сплатити комунальні послуги за однокімнатну квартиру, доведеться із сімейного бюджету викласти приблизно 1000 швейцарських франків. За кілограм м'яса віддають до 50 франків. Дорого? Як для кого. Кажуть, що у Женеві живе більше мільйонерів, ніж безробітних.

Сувеніри
для рідних

Женева - це те унікальне місто, в якому отримують задоволення люди з різноманітними уподобаннями, прагненнями і врештірешт з неодинаковим наповненням гаманців. Кожен їде сюди з різною метою: одні - покататися на лижах, інші - зануритися у культурну атмосферу міста, пройтися його художніми галереями, а треті прагнуть поєднати приємне з корисним, яке у багатьох асоціюється з шопінгом.

Тут є на що потратити гроші, особливо великі. Брендові магазини відомих світових фірм задовольнять захцянки будького, навіть найвимогливішого покупця. Але якщо ви не належите до товстосумів, не хвилюйтеся, ви також приїдете додому не з порожніми руками. Завітайте у супермаркет. Аби не загубитися під час шопінгу, не варто запам'ятовувати назву вулиці, на якій маєте зустрітися, бо у Женеві вони кожні 200 м міняють назву. Орієнтиром для зустрічі краще обрати фонтан чи той же квітковий годинник. Кожен пересічний женевець володіє, як правило, двома офіційними мовами та англійською. І за потреби вам не лише люб'язно розкажуть, як туди добратися, а й детально покажуть, інколи навіть проведуть.

Для подарунків раджу придбати швейцарський шоколад. По­перше, він надзвичайно смачний. По­друге, займає небагато місця у багажі. Звісно, можна купити і швейцарський годинник, вибір яких тут надзвичайно великий, так само як і ювелірних прикрас. Усе залежить від можливостей.

У магазинах розраховуються франками. Курс в обмінниках приблизно такий: за 100 євро отримуєте 150 швейцарських франків. Якщо у магазині забракло франків, можна спокійно розрахуватися євро. Але лише паперовими банкнотами, металевих не беруть. І здачу видають франками відповідно до курсу.

...Кожен, хто побував у Женеві, неодмінно захоче повернутися сюди ще раз. Адже хочеться ще так багато тут побачити, пізнати. І щоб мрія якнайшвидше збулася, кидаю монету в Женевське озеро. Тепер вірю, що обов'язково повернуся.