Саме 30 березня Східна Церква вшановує пам’ять преподобного Олексія, чоловіка Божого. Історія цього святого відома тільки з житійної літератури. 

Згідно з розповіддю, Олексій народився у Римі в родині благочестивих Євфиміана і Аглаїди, які вимолили сина після тривалого періоду бездітності. У шість років хлопчик почав учитися й успішно опановував світські науки, особливо старанно читав Святе Письмо. А ставши юнаком, почав наслідувати своїх батьків: строго постив, роздавав милостиню і під багатим одягом носив… волосяницю. Батьки збиралися одружити Олексія і, коли він досяг повноліття, знайшли йому наречену.

Після заручин, залишившись наодинці увечері зі своєю майбутньою дружиною, Олексій зняв з пальця перстень, віддав їй і сказав: “Збережи це, і нехай Господь буде з нами, Своєю благодаттю влаштовуючи нам нове життя”. А сам таємно пішов з дому і сів на корабель, який вирушав до Месопотамії.

Діставшись з погоничами мулів Едесси, Олексій роздав залишки майна, зодягнувся у лахміття і почав просити милостиню. Упродовж сімнадцяти років жив милостинею, харчувався лише хлібом і водою, а всі ночі проводив у чуваннях та молитвах. За ці роки він так змінився зовні, що слуги, послані батьками на розшуки зниклого сина, відвідавши Едессу, не впізнали його і… подали милостиню.

Церковному сторожеві у видінні сама Пресвята Богородиця вказала на Олексія як на чоловіка Божого і просила взяти його до храму. Чутки про його святість та подвижництво поширилися по цілому краю, і збентежений славою Олексій таємно втік із Едесси, маючи намір кораблем прибути в Тарс. Але корабель цей потрапив у бурю і через багато днів пристав до італійських берегів.

Народні прикмети:

– Тепла сонячна погода віщує врожай на хліб і багаті рої. – Якщо ранок ясний, рої виходитимуть вранці, а як вечір ясний, то ввечері. – Яка погода на Олекси – така й на Великдень. – Якщо на Теплого Олекси бджоли зроблять перший обліт – чекай доброго медо­збору.

Ніким не впізнаний Олексій повернувся до Рима і прийшов у свій рідний дім. Батьки не впізнали сина, але дозволили йому залишитись у своєму будинку, навіть наказали годувати хлопця з панського столу. Однак той відмовився – жив у комірчині під сходами, постив, молився і смиренно зносив образи слуг. Найбільшим випробуванням для нього було чути ридання матері і нареченої, які й далі його оплакували. Так минули ще сімнадцять років, і чоловік був сповіщений Господом про день свого упокоєння. Тоді святий описав своє життя і попросив вибачення у батьків та нареченої.

В 417 році під час недільної літургії в соборі святого Петра голос вказав молільникам: “Шукайте Божого чоловіка, щоб він помолився про Рим і всіх жителів його”. Однак ніхто не знав, хто той чоловік. Наступного четверга той же голос вказав народові: “У будинку Євфиміана чоловік Божий, там шукайте”. 

Всі поспішили туди, але святий вже помер. Обличчя його світилося подібно лику ангела, а в руці була затиснута хартія, яку він не випускав, як не намагалися її взяти. Тіло блаженного поклали на ложе, вкрите дорогими покривалами. Папа та імператор стали на коліна і звернулися до преподоб­ного, як до живого, просячи розтиснути руку. І сталося диво – святий виконав їхні благання. Коли лист був прочитаний, батько, мати та наречена праведника з плачем вклонилися його чесним останкам.

Тіло Алексія виставили для прощання на площі, при його гробі відбулися численні зцілення. Папа та імператор особисто несли тіло святого у похоронній процесії і поховали його в церкві святого Боніфатія на Авентинському пагорбі, де в 1216 році були знайдені його мощі. Житіє святого преподобного Олексія, чоловіка Божого, завжди було одним із улюблених на Русі. Свідченням цього є численні варіанти пісні про нього, яку часто виконували мандрівні кобзарі та лірники ще на початку минулого століття.

В народі цей день ще називають Теплого Олекси. З ним пов’язані чимало народних прикмет: якщо цього дня вже тепло, зійшов сніг, то пасічники виносять вулики з бджільників і “замовляють” бджіл, аби інших хазяїв не шукали. Моляться, щоб Бог послав гарне літо і багато меду. Опісля відчиняють дверцята, щоби бджоли зробили перший обліт. А якщо сніг не зійшов і морози ще досить сильні, то пасічник іде в бджільник, торкається вуликів і каже: “Нуте ви, бджоли, готуйтесь, бо прийшла пора. Йдіть, не лінуйтесь, приносьте густі меди і рівні воски, і часті рої Господу Богу на офіру, а господареві на пожиток”. Крім того, пасічник молиться, щоби Бог послав “медове” літо, змовляє молитву до святого Олексія, аби той захищав бджіл від лиха та всякої напасті.

Вшановували Олексія й рибалки, бо вірили, що в цей день щука викидає ікру та розбиває хвостом лід. Рибалки святкують цей день, сподіваючись доброго вилову, бо “хто не почитає святого Олексія, чоловіка Божого, тому риба на руку не піде”. Вважалося, що в цей день журавлі повертаються з вирію, а якщо при цьому ще й подають голос, то весна буде теплою. Наші предки казали: “Журавлі прилетіли і полудень принесли: день стає довшим, і людині, яка працює, треба вже, опріч сніданку, обіду та вечері, ще й полуднувати”.

Дівчата колись вірили в те, що як на Теплого Олекси подарувати жебракові сорочку, не забаряться старости. Вони шили й вишивали потай від матерів і, входячи в церкву, вручали біднякам дарунки. А ще напередодні Теплого Олекси йшли увечері на леваду, де росла стара верба, та із заплющеними очима виламували гілочку. Якщо вона виявлялася рівною і довгою, майбутній чоловік мав бути високим і струнким. Ту гілочку вдома освячували і у церкві намагалися торкнутися нею хлопця, який подобається. А якщо вдавалося дрібочку верби кинути йому до їжі або підкласти під подушку, то неодмінно засватає.