Українська тенісистка Марта Костюк уперше в кар'єрі стала чемпіонкою турніру WTA. Сталося це на турнірі WTA в американському Остіні. Турнір в Остіні став найуспішнішим у кар'єрі 20-річної Костюк ще до фіналу. Вона подолала чотирьох суперниць по ходу турніру та вперше в кар'єрі вийшла у фінал одиночної сітки на турнірі WTA.

У фіналі Костюк отримала в суперницю представницю росії Варвару Грачьову. З моменту повномасштабного вторгнення Грачьова стала лише другою російською тенісисткою, проти якої українка вийшла на корт: на турнірі у Порторожі у вересні 2022 року вона поступилася Єкатеріні Алєксандровій.

Загалом для Костюк та Грачьової це була п'ята особиста зустріч, рахунок у протистоянні 2:2. Останній ж матч між тенісистками відбувся у серпні 2021 року в Чикаго - Марта його програла у трьох сетах.

Перший сет між Костюк та Грачьовою пройшов за великої кількості брейків. Українка змогла взяти лише один гейм на власній подачі та взяла одразу п'ять на подачі суперниці: Костюк зробила одразу п'ять подвійних помилок та виграла лише 9% очок на другій подачі.

Все ж Костюк змогла виграти перший сет - 6:3. Однак другий розпочала з брейку на користь Грачьової: у третьому геймі росіянка всуху обіграла українку на її ж подачі.

Проте українська тенісистка змогла переломити хід подій. У десятому геймі Костюк відіграла сетпоїнт і зробила брейк на подачі Грачьової. А вже у наступних двох геймах здобула перемогу та виграла матч!

У перемоги Марти Костюк у фіналі WTA могло бути багато сюжетів. Це і класна та бойова гра Марти протягом всього турніру з неочікуваними ходами та ейсами у стилі Кіріоса. І такий омріяний перший титул WTA для Марти у її кар’єрі. І навіть поступове повернення українського жіночого тенісу, який втратив позиції через декрет Світоліної та відсутність прогресу Ястремської.

Всі ці теми мають право на життя. Але враховуючи останні події і циннічне вбивство українського військового за слова «Слава Україні», то видно, що головним сюжетом стало протистояння проти росіянки. Абсолютно невідомої і яка не заслуговує уваги (короткий огляд соцмереж передбачувано не виявив жодного посту про війну). Яка чомусь має право грати у турнірах такого рівня. Грають вони, але чомусь саме українські тенісисти мають вирішувати дилему з програшним результатом.

Або бойкотувати матч – у випадку з Костюк це була б відмова від свого першого титулу такого рівня у кар’єрі. Просто особисто віддати набагато слабшій суперниці трофей, а самій з великою ймовірністю ще й отримати додаткові санкції від неоднозначних в усіх сенсах тенісних організацій.

А не забуваємо, що теніс – це приватний і дуже дорогий спорт, який держава на професійному рівні зовсім не спонсорує. У Марти немає ніяких державних грошей на оплату тренерів, масажистів, лікарів, ракеток. Вона відмовляється від матчу – і втрачає можливість для подальшого розвитку. Втрачає можливість і надалі надавати немалі гроші для допомоги українській армії, як вона робила до цього. І залишається без будь-яких компенсацій.

Або виходити на матч – і дати в руки ще один аргумент в руки пропаганди, яка поступово старається повернути росію в міжнародні змагання. Десь з нейтральним прапором, як в тенісі, десь навіть з повним набором, як у божевільних з боксерської федерації. Головний же мотив у цих пісень один: досягти участі російських спортсменів на Олімпіаді в Парижі. А тут українці та росіяни грають в одному матчі та нічого не сталося, все добре, запускайте всю іншу саранчу. І пропаганда працює, коли ми бачимо новини, що вже 72% французів виступає за допуск росіян на Олімпіаду.

До честі Марти – вона витиснула максимум з програшної ситуації. Відмовилася потиснути руку суперниці, відмовилася від спільного фото, видала потужну промову на врученні трофею. За Марту тут було взагалі не соромно, її перемога дійсно порадувала.

Втім, такі ситуації будуть продовжуватися. І, на жаль, не всі спортсмени здатні навіть на те, що зробила Марта. Дехто потисне руку, дехто зупиниться на теплу розмову з росіянином після матчу («бо ми знаємо про його позицію, хоч вона й непублічна»), а дехто взагалі за словами «спорт поза політикою» не бачить біди у рідній країні. І це все переростає у наші поразки.

Є вихід з такого глухого кута? Хотілося би знати. Хотілося би бачити набагато активнішу комунікацію мінспорту, МОК та профільних федерацій зі спортсменами та вболівальниками. Бо ми не прийдемо до прийнятних для майбутнього українського спорту позицій, якщо про це не розмовлятимемо. Якщо не знайдемо методи захисту спортсменів у випадку прийняття важкого рішення – захисту як і в моральному, так і навіть фінансовому плані. І таких запитань, які мали б почати своє обговорення ще минулого року, досить багато.