Якби епідемії грипу в Україні не було, її необхідно було би придумати. Панічний страх у суспільстві став основою проведення виборчої кампанії у країні. Чому так сталося і хто головний сценарист? На ці питання можна отримати відповідь, проаналізувавши ситуацію на предмет використання у ній піартехнологій, а простіше кажучи, засобів маніпуляції громадською думкою.

Для досягнення бажаного ефекту націю просто необхідно було перетворити на масу чи натовп. Тоді керувати нею не тільки легко, а й надзвичайно просто. Свідомість індивідуальностей втрачає свої особливості, і на арену виходять їх величність інстинкти. Натовп перебуває в очікуванні інформації, і головним дійовим особам у стані цього очікування стає надзвичайно легко займатися навіюванням та зараженням суспільної свідомості. Створення паніки породжує ще одне відчуття - неминучої небезпеки. Вона охоплює суспільство моментально, і розум стає фактично безсилим. Паніку зупинити може лише очевидність відсутності небезпеки.

Але паніка запущена.

Відтак основна думка виборчої кампанії кандидата у Президенти України, а за сумісництвом - прем'єра, про те, що вона працює, доноситься кожному, навіть найбільш аполітичному громадянину. В паніці, чергах в аптеках, в очікуванні "швидкої" українців більше не цікавлять ні Лозинські, ані педофіли. Суспільство цікавить зовсім інше: де взяти оксолінову мазь, амізон, марлю, скільки коштує часник і лимон, а ще - які області перейшли епідемічний поріг і скільки померло за останню добу.

На додачу вся країна у випусках новин спостерігає, як безстрашна прем'єр відвідує інфекційні лікарні, особисто зустрічає протигрипозні препарати та маски. Це будить з підсвідомості заляканого українця ще один архетип - турботливої матері. Адже, на відміну від багатьох інших народів, в українців є надто сакралізованим саме образ матері, а не сильного і відповідального батька.

Відтак половина українців спостерігають за дійством "Прем'єр і грип". Ок­рім того, уряд вирішує наболілі роками проблеми вітчизняної медицини. Здебільшого, щоправда, обіцяє нове медичне устаткування. Відтак спрацьовує ще одна піартехнологія: роздавання обіцянок. Це одна з найсильніших приманок. Адже ті, хто береться виконати наші бажання, автоматично отримують "зелене світло". Мішенню впливу є незаперечне бажання усіх без винятку бути здоровим. Тут використовують вплив на два найперші рівні потреб людини - фізіологічні та самозбереження. Усі інші - любові, поваги, самоствердження - витіснені на другий план. До кращих часів.

У передвиборних цілях скористатися грипом як піартехнологією прагнуть і інші кандидати у Президенти. Нинішній гарант пропонує надзвичайний стан. Деякі інші теж відчувають, що їм бракує часу для потрібних відсотків. Відтак лунають думки про перенесення дати виборів Президента України.

Отже, грип перетворили у засіб страху, паніки та боротьби за пост глави держави. Саме тому можна говорити про виборчий характер цього піару, а не антикризовий.

Останній мав би виглядати в Україні зовсім інакше, ніж те, що ми спостерігаємо зараз. Насамперед варто сказати, що епідемія грипу була цілком очікуваним явищем, як і поява "каліфорнійського" типу вірусу. Отже, влада мала час і ресурси підготуватися самим і підготувати населення. Однак у країні не було ні вакцини, ні достатньої кількості медикаментів, ні плану дій на момент початку епідемії. Саме ці речі мали би бути початком антикризових дій з попередження епідемії. У нас же, як з'ясувалося, майже рік уже не працює єдиний в Україні завод з виготовлення марлевих пов'язок. У дефіциті ліків якимось дивним чином стали винні фармацевти, а у появі паніки - журналісти. Хоча саме влада розпочала паніку, спочатку приховуючи інформацію про епідемію та летальні випадки. Звісно, не могло бути й мови про епідемію, коли країна готувалася до нового Майдану з висування народного кандидата у Президенти. А далі - розпочалася інформаційна кампанія нагнітання страху та паніки. У суспільстві з'являлись нові й нові найнеймовірніші чутки. А випуски новин нагадували звіт про воєнні дії: щодня оновлена статистика про кількість померлих та госпіталізованих.

Якби з епідемією грипу боролись методами антикризового піару, а не передвиборного, то в ефірах з'являлись би не засідання уряду та селекторні наради, а виступи епідеміологів, імунологів, терапевтів, педіатрів та інших фахівців. Зрештою, у звичайних роликах населення вчили би виготовляти марлеві маски у домашніх умовах.

Натомість країна вдруге пережила постчорнобильський інформаційний синдром. Разом з випробуваним елементом - акцент зроблено не на причини і наслідки, а на героїзм рятівників.

І найважливіше. З часу появи у світі "свинячого" грипу Україна мала достатньо часу для проведення серед населення пропаганди про нього. Тобто ми кілька місяців поспіль мали слухати донесхочу про симптоми грипу і про те, як від нього вберегтися. А медики мали би не гинути у мирний час в боротьбі з грипом, а всі, починаючи від академіка і закінчуючи сільським фельдшером, знати, як вберегтися самим і надати першу допомогу нам. Це також мала зробити державна пропаганда.

Ірина Вороняк, керівник
PRагентства "Колібрі"