Із п'яти моїх двоюрідних братів залишилося четверо і найстарший із них Михайло живе в Росії, точніше - у Західному Сибіру. Возить автобусом нафтовиків до бурових. Завербувався туди ще в останні роки перед розпадом Союзу й так і залишився. А приблизно раз на два роки він має довгу відпустку і приїздить погостювати в Україну.

Їде з Нижньовартовська до Тернополя власним авто, і довга дорога завжди дарує йому свіжі враження, аби потім десь за чаркою у друж­ньому родинному колі ще і ще раз до них повертатись... Улюбленою Михайловою темою у минулі роки були українські митники й даішники (та й нам самим вони, м'яко кажучи, небайдужі), а цьогоріч він мене здивував раптовим несприйняттям українських політичних реалій.

Звичайно, під час розмови з'ясували, що й у Росії далеко не все так добре, та й у нас уже аж не настільки погано. Безробіття, дорожнеча, засилля криміналітету, а ще масовий алкоголізм - це типові ознаки російської глибинки. Втім, і ми недалеко втекли... Але попри те, що і в них, і в нас життя виглядає приблизно однаково, брат вперто стояв на своєму, що у нас, мовляв, "бардак", а у них ні. Швидко з'ясували, що таке враження за два-три тижні перебування в Україні на нього справив регулярний перегляд... українських телеканалів.  Бо ж після Росії, де "по ящику" лише суцільний одобрямс владі, наше кипіння політичних пристрастей, до того ж на живо, навіть багато наших громадян інак­ше, як бардак, і не сприймають, а що вже казати про людей, які до цього не звикли. 

 От і Михайло, який за двадцять років життя на чужині вже цілком спокійно відгукується на "хохла" (а у побуті наші східні сусіди інакше нас і не називають), не зміг сприймати як належне публічне з'ясування стосунків між Президентом і прем'єр-міністром України. Та й ми не те, щоб дуже з цього всього тішилися. Але, якщо у країні є більш-менш чесні вибори, то повинна бути і публічна політична боротьба, яка, врешті-решт, зводиться до банального змагання за голоси виборців. І публічні дискусії - це ознака, якщо й не здоров'я, то принаймні шлях до одужування нації.

Сьогодні - влада, завтра - опозиція і так далі. Звичайно, нам ще далеко до європейських стандартів, і цю тему можна розвивати до безкінечності, і все ж... Інша річ, якщо результат виборів відомий заздалегідь. Тоді - не влада, а су­цільний моноліт! А нашому пересічному обивателю ще з часів Союзу звичніше, коли влада монолітна. Нехай навіть антилюдська і злочинна, аби тільки "порядок" був! А порядок - це майже завжди Сталін. "Добрий Сталін"!

Для Росії, коли демократія означає подальший розпад імперії, а з цим вони змиритися поки що не готові, мрія про доброго диктарора ще актуальніша... Відтак і перемога Сталіна на першому (вочевидь, ще безцензурному) етапі проекту "Ім'я Росії" (аналог "Великих українців") мене зовсім не дивує, хоч і засмучує. У тому сенсі ще перед тим, як почати "мочіть хохлов", новітній Сталін, як і його вусатий попередник, для початку обов'язково замочив би мільйончик соотєчественніков. Просто кожен, хто хоче Сталіна, і у них, та й і у нас, чомусь вважає, що "мочіть" почнуть не з нього чи з його сім'ї. І всі забувають, що добрий Сталін - це мертвий Сталін.