Свого часу в Україні активно просувалася думка про те, що у владні структури інкорпорувати певну квоту молодих людей зі сертифікатами провідних навчальних закладів світу і тоді все докорінно зміниться на краще. Адептом цієї тези був, зокрема, Олег Рибачук - найкреативніший, як на мене, глава президент­ської канцелярії часів незалежності. Рибачука "пішли", поза тим, сотні "гарвардських хлоп'ят", які встигли ускочити у потяг фортуни, вже нині працюють у владних офісах. Україна, як це не дивно, не відчуває їхньої присутності.

Утім, це аж ніяк не означає того, що молоді українці байдикували на Заході, прогулюючи заняття і не читаючи мудрих книг. Спілкуючись з ними, починаєш розуміти усю трагедію цього покоління, яке, окрилене мріями та амбіціями, потрапило не у той час і не в те місце. Так, ці хлоп'ята, наївшись розумів, нахапавшись практик, повернулися. Але... країна, з'ясувалося, не встигає за ними, рівно ж, як не встигає за світом. Відтак освіченим неофітам доводиться мати справу не з якимись об'єктивними перешкодами на шляху до втілення своїх задумів, а з банальщиною вітчизняного побуту - корупцією, кумівством, невіглаством партійних очільників, які пхають носа не у свої справи.  

До критичної маси "гарвардських хлоп'ят" в україн­ському істеблішменті, далебі, далеко. Ба більше, лави тих, хто тримає у креденсах яскраві закордонні сертифікати і далі ходить на роботу у владні бюрка чи офіси, що не день тануть. У ліпшому випадку вони знаходять собі застосування у приватному бізнесі, поодинокі зважуються розпочати власну справу. Але й тут вони виглядають білими воронами, оскільки "чистий" бізнес (за їхніми уявленнями іншого й не буває) в Україні досі дивина, а спілкуватися англійською, дискутувати про Вебера в нашому підприємницькому середовищі якось не випадає...

Є ще один вихід - йти до когось "на службу". Зазвичай, товстосуми охоче беруть таких провідними менеджерами, але тутешні власники, на жаль, цінують не потугу мозкових звивин. "Умний" для них - радше гарна забавка, якою, як дорогим авто, можна похвалитися у колі саунних колег.

Гірший випадок - відчай, образа, депресія і деградація. Людські трагедії не позначені дипломами і сертифікатами. Їх присмак - гіркота і безвихідь. Однак марність зусиль і життєві фіаско учорашніх мрійників стають наочним прикладом для інших, молодших. Вони вже добре міркуватимуть над тим, чи потребує ця країна нових "гарвардських хлоп'ят".