Після того, як Путін став другою особою в державі, відносини між Росією й Україною простішими не стали. Російські дипломати й політики все частіше прогнозують розкол України, якщо вона і далі прагнутиме в НАТО. Такі погрози пролунали з вуст мера Москви Юрія Лужкова у травні під час святкування 225-річчя російського Чорноморського флоту. Він сказав, що Севастополь, із правового погляду, досі належить Росії. У червні "Інтерфакс" розповсюдив заяву посла Росії в НАТО Рогозіна, що Чорноморський флот не покине в 2017 році Севастополь, і якщо Київ серйозно думає про вступ до НАТО, російські брати "піднімуться" там, а також на сході, і тоді країна може розвалитися. Таким чином Москва почала тиск на Україну, як вже багато років тисне на Молдавію і Грузію, де підтримує сепаратистські ма­фіозні структури в Абха­зії та Придніст­ро­в'ї. Диску­сії про те, чи можуть україн­ські ро­сій­сь­ко­мовні меншини розколоти країну, тривають.

Восени минулого року київський Центр ім. Разумкова провів дослідження на цю тему. На перший погляд, його результати заспокійливі. На Україні вже кілька років спостерігається зменшення "російської" складової. У період з 2006 по 2007 роки частка українців, які рідною мовою вважають росій­ську, скоротилася від 31 до 26 %. Збільшилася частка двомовних до 22 %, а також українців. А середовище, яке ідентифікує себе з СРСР або Росією, вимирає. Якщо серед громадян України старших за 60 років таких є 40 %, то у віковій групі до 29 років - лише 16,5 %. Серед тих, хто називає себе росіянами, половина зараховує себе до патріотів України. Така тенденція характерна як для України в цілому, так і для проросійських Сходу й Півдня. Тут у 2007 році група тих, хто називає себе українцями, вперше кількісно переважила групу прихильників російських чи радянських культурних традицій. При цьому більшість респондентів відкидають можливість приєднання до Росії або розколу.

Тобто в сепаратистів немає шансів? Не все так просто. Переважна більшість респондентів на сході й півдні зізналися, що їм ближче населення Росії, ніж Західної України, і їх дратує, що російська мова не державна.

Результати дослідження Центру ім. Разумкова важливі насамперед для Заходу, бо вказують на геополітичну спрямованість України. У проросійських регіонах три п'ятих населення вважає, що, незважаючи на зовнішньополітичну незалежність, Україна повинна триматися в кільватері Росії.

Агітація Москви проти вступу України в НАТО впала тут на благодатний ґрунт. Особливу роль відіграють як Крим з його Севастополем, за який не раз доводилося проливати кров, так і уособлення радянського духу - Донецьк із його шахтами. Це два головні центри російської міфології, і населення, яке симпатизує Росії, у цих районах становить більше двох третин. Тут панує роздратування щодо засилля українців на державних посадах і думка, що Україна повинна орієн­туватися на Росію і в зовнішній полі­ти­ці.

Але для справж­нього сепаратистського руху не вистачає важливих складових. Лише 24 % населення Криму й 15 % жителів Донецької області хочуть приєднання до Росії. І настрої ці досить мінливі. Наприклад, у Донецьку 46 % допускають імовірність розколу України через внутрішні розбіжності, але 4 із 10 громадян вимагатимуть у такому випадку для своєї батьківщини якщо не суверенітету, то принаймні статусу автономії. Привабливими для агітації ці регіони робить існування центрів, довкола яких у випадку кризи можуть зібратися проросійськи настроєні сили. Донецьк із його важкою промисловістю може скористатися не тільки бригадами шахтарів, але й можливостями олігархів. Звідси родом майже все керівництво Партії регіонів - можливо, найсильнішої політичної організації в Україні, яка зараз очолює в Києві опозицію до правлячого прозахідного табору. Російський флот у Севастополі стає гравітаційним центром, який може бути використаний у будь-який момент. Люди й порох готові. Не вистачає лише іскри.

Статю опубліковано у Frankfurter Allgemeine Zeitung.

Підготувала Наталка Сняданко