Завжди тішуся з того, як високочолі закордонні інтелектуали оцінюють процес в Україні. З одного боку, їх можна зрозуміти, - послуговуючись здобутками кількасотлітньої демократії, типовим представникам західного політичного чи медійного істеблішменту байдужі деталі, їх цікавлять, радше, тенденції. Але те, що "мейнстрим" в Україні мінливий, мов березневий день, - то вже поза межами розуміння сторонніх коментаторів. "Щасливі ті, хто насолоджується спокоєм простаків, бо саме вони утворюють царство глупоти!" - недавно написала Пілар Раола, іспанська журналістка.

Десь акурат напередодні виборів поважний британський тижневик "The Economist" написав, що доброю новиною з України є відсутність упевненості в тому, хто переможе на президентських перегонах. У принципі, для українців результат першого туру був цілком прогнозованим, позаяк тутешні ЗМІ та політики мілкішого рангу зуміли переконати спільноту в неминучості дуелі двох найпотужніших гравців.

Однак проблема полягала якраз у прогнозованості результату. Оскільки ці вибори навряд чи здатні кардинально змінити країну, перетворену у вотчину кількох всесильних кланів. Мирослав Маринович, виходячи, мабуть, із таких міркувань, назвав електоральні змаги­2010 холостим пострілом.

Єдині, хто відчував непередбачуваність українських виборів, були українські ж олігархи. Тому найзаможніші із них поквапилися складати яйця у різні кошики, частково допомагаючи одному кандидату грішми, іншому - медіа­ресурсом, ще іншому - голосами підконтрольних їм колективів. Хоча вже за кілька тижнів до волевиявлення навіть неозброєним оком можна було зауважити, хто втратив підтримку "жирних котів", а на кого вони роблять особливі ставки.

І ще одна заувага. Україну, на відміну від інших держав, змінюють не вибори, а власне ті, хто так чи інак осідлав владу: чи за посередництва Майдану, чи вирвав перемогу в судах, чи - таке траплялося вкрай рідко - після того, як переможений цивілізовано привітав звитяжця. Найцікавіші пертурбації слід очікувати після інавгурації. Почнеться з постатей, які несподівано, мов шило з мішка, вигулькнуть в оточенні нового Президента. Відтак відгукнеться у парламенті, мабуть, там жоден із нинішніх посягачів на найвищий фотель не зуміє знайти там повного порозуміння, попри властиву тубільній політичній "еліті" гнучкість хребтів. А далі країну почнуть ламати через коліно, - краячи власність, ламаючи якінеякі правила гри, насаджуючи своїх на ключових посадах навіть містечкового рівня. Як це робитимуть: креативно чи вульгарно, - не суть важливо. Головне - не відступлять від методи, властивої попередникам, а, отже, ревно оберігатимуть систему, з якої вийшли, до якої звикли і яка, як з'ясовується, найкраще надається для улаштування власних справ.