Асиметрія надій

Угода про реадмісію з Євросоюзом, що набула чинності 1 січня 2010 року, вважаю, є доволі хрестоматійним відображенням реального стану наших стосунків із Унією. Ми чомусь завжди намагаємося бігти попереду локомотива, причому цей наш марафон, попри позірне гаряче бажання потрапити у шпаринку не наглухо зачинених дверей ЄС, виглядає, щонайменше, на якесь меншовартісне лакейство. Київ марно сподівається, що уволивши всі захцянки Брюсселя, отримає бажане. Так не буде.

Угода про реадмісію з Євросоюзом, що набула чинності 1 січня 2010 року, вважаю, є доволі хрестоматійним відображенням реального стану наших стосунків із Унією. Ми чомусь завжди намагаємося бігти попереду локомотива, причому цей наш марафон, попри позірне гаряче бажання потрапити у шпаринку не наглухо зачинених дверей ЄС, виглядає, щонайменше, на якесь меншовартісне лакейство. Київ марно сподівається, що уволивши всі захцянки Брюсселя, отримає бажане. Так не буде.

Ось як трапилося із реадмісією, яка тепер вже стала не жахливим міфом в устах радикальних націоналістів, а фактично жорстокою реальністю для вітчизняних міграційних служб, МВС, та й, зрештою, невдовзі покаже свої ріжки і на побутовому рівні. Ми, себто чиновники, наділені владою не без нашої участі, мали надію, що в обмін на згоду приймати з Європи нелегалів, які втрапили на її благословенні терени через наш терен, отримаємо безвізовий режим для співвітчизників. Чи була така плата адекватною - тема окремої розмови, оскільки, за великим рахунком, Шенген не є вже для українців забороненою зоною. Попри всі недоліки і зловживання візової системи.

Але ж нам ніхто й не обіцяв, що, забравши нелегалів, Україна отримає ключі від європейських брам. А ми сподівалися... І підписали угоду. І тепер чухаємо маківки над тим, що ж робити з імовірною навалою "повернутих", і як знову ж таки вижебрати у тієї ж Європи трохи грошенят, аби тих непроханих гостей утримувати "поєвропейськи".

Проблема не у фобіях чи ксенофобіях. Проблема - у тому, як не створювати собі проблем. Для Європи - це найлегший вихід із ситуації, коли новорічної ночі у передмістях, скажімо, Парижа, палають півтисячі автівок. І там, за шенгенською стіною, не надто розбиратимуться, звідки саме прибув палій, чи має ЄС із країною походження чужинця схожу угоду про реадмісію. Добирався через Чоп, - шуруй в Україну. І голова не болить, і угоду про реадмісію виконано.

А наш чиновник, той, що ухвалював доволі непросте і, як з'ясовується, не надто бажане рішення, поживиться із ймовірної європейської допомоги, якщо таку дадуть, і не загляне далі свого офісного вікна. Хіба хтось бодай заїкнувся у Москві, Астані чи Мінську про потенційні можливості підписання схожого документа? Нічичирк... А, перепрошую, ті ж китайці чи в'єтнамці не живуть під хутором Михайлівським, а пересуваються до українських кордонів російськими автошляхами та залізницею... Тож чи не симетричною була б угода про реадмісію із РФ, чи не випрямила б вона перекоси симетрії у відносинах України та ЄС? Але дратувати Москву, та ще й перед президентськими виборами, Київ не наважується. Та й взагалі, чи наважиться колись?

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4836 / 1.56MB / SQL:{query_count}