Деякі сучасні автори, зокрема Сергій Сорока на "Українській правді", схильні вважати, що з плином літ націоналізм як ідеологема щезне разом зі своїм одвічним антагоністом - комунізмом. Із таким твердженням важко не погодитися, особливо, зваживши на новітню історію вітчизняних націоналдемократичних рухів та партій, а ще - на ґенезу лівих сил Європи. Я вже згадував думку іспанця Хуана Мануеля де Прада про те, що насправді "холодна війна" завершилася перемогою переформатованих "лівих", серед них - і комуністів, які вдало мімікрували у таких собі неолібералів з невизначеністю ідеології, зате з чіткою метою виживання.

Сорока небезпідставно вважає, що нині спостерігаємо повільне вимирання класичних партій у совковому розумінні цього слова. КПУ - яскравий приклад, - зі всіма її розламами та чварами, - коли кожен наступний "відрізаний кусень" хутчіш дрейфує у напрямку ревізіонізму. Та й, зрештою, хіба Симоненко і К у коштовних костюмах і з не менш дорогими аксесуарами є прикладами адептів ідей невмирущого Лєніна?

Із націоналізмом - складніше. Він також потихеньку деградує, крок за кроком поступаючись від фундаментальних принципів того ж таки Донцова. Зрештою, ця еволюція започаткована фактично програмними документами ОУН (б), про які не надто люблять згадувати молодики в одностроях чи викличних вишиванках.

На місце націоналізму приходить патріотизм, і Сергій Сорока цілком підставно вказує на факти, проти яких годі перти. Усі націоналдемократи можуть нині визбирати не більше 10 відсотків виборців, тоді як соціологічні опитування кажуть, що патріотами уважає себе ледь не 90 відсотків мешканців країни.

Чому - запитаєте. Мабуть, тому, що націоналістам важко втямити контекст глобального світу і взагалі - багатовимірність країни, в якій живуть. Відповідь проста, і, що найдивніше, її мали б знати провідники вітчизняних нацдемів. Вони ж бо похваляються знанням тестаменту високої постаті митрополита Андрея, який свого часу написав: "Ясно, як на долоні, що Рідна Хата не повстане, що не буде українського моноліту, коли українцісамостійники не зможуть, всупереч усім різницям, які їх ділять, завести поміж собою якнайбільшу єдність".

Але... "Була б одна правда, якби не було іншої..." Націоналісти, - що прикро, копіюють не ліпші зразки партій­покручів, технологічних проектів, створених під особи задля поділу країни, бізнесу тощо. Від того й їхні чвари, бо найменший компроміс вони трактують за ймовірну втрату симпатиків. Поза цим вони досі не зрозуміли, що скочуються на маргінес, поступаючись місцем то вправнішим опонентам, а то й просто патріотам, яким дорога Україна, а не спекуляції на її імені.