Він осучаснив детективізм. Позбавив його від тугодумних представників старої школи, цих посередностей, яким голосно плескали в долоні, коли вони зауважували і правильно пояснювали очевидні речі. На їх місце він поставив тверезого аналітика, здатного побачити ключ до вбивства у клубку вовни і винести безжальний вирок, поглянувши на блюдце з молоком.

Голмс забезпечив Артура раптовою славою і тим, чого ніколи б не дало йому капітанство в англійській клубній команді з крикету - грошима. Письменник купив будинок у Саут­Норвуді - сад за високим парканом, а поряд - тенісний корт. У передпокої поставив бюст свого діда, а свої арктичні трофеї розмістив нагорі книжкової шафи.

Друкарську машинку він купив давно, але так і не навчився нею користуватися. Значно краще він давав собі раду з подвійним велосипедом, на якому крутив педалі разом із дружиною. Коли вона знову завагітніла, він поміняв тандем на трицикл, який рухався лише зусиллями однієї людини, його самого. У дні, коли була гарна погода, він катав дружину на тридцятимильні відстані. Він звик до успіху, до того, що його впізнають і розглядають, а також до переваг і недоліків газетних інтерв'ю. (...)

Артур став фігурою у літературних колах. Він обідав із Оскаром Вайлдом і дійшов висновку, що той бездоганно ввічливий. На цей висновок не могло не вплинути те, що Вайлд прочитав "Міхея Кларка" і був захоплений романом. Після цього Артур вирішив, що буде займатися Голмсом ще два - максимум три роки, а потім уб'є його, щоб зосередитися на історичних романах, бо саме вони, він завжди це знав, були найкращим із написаного ним. (...)

Поруч були сестри, діти, дружина, а його брат Іннес був недалеко, у Вулвічі, готувався до армійського життя. Артур був годувальником і головою сім'ї, з насолодою обдаровував щедротами і чеками без зазначених сум. Раз на рік він робив це офіційно, у костюмі Санта Клауса.

Він знав, що існує ієрархія сімейних цінностей: дружина, діти, сестри. Скільки років вони уже одружені? Сім... Вісім років? Туї мала все, чого тільки можна було вимагати від дружини. Вродлива, спокійна, розумна, вона подарувала йому сина і доньку. Вона вірила у те, що і як він писав до останнього прикметника, підтримувала всі його задуми. Йому хотілося до Норвегії, і вони їхали до Норвегії, йому хотілося влаштувати світський прийом, і вона організовувала все саме так, як йому подобалося. Він обіцяв перед Богом бути поряд із нею у радості і в горі, у багатстві і бідності. Досі не траплялося ні горя, ні бідності.

Але все ж таки... Тепер усе стало не так, як раніше, треба бути чесним із собою.