Дивні думки виникають від того, що наші політики іноді говорять перед західними ЗМІ. Удома мовби й адекватні, кажуть, що подобається публіці, а щойно потраплять у чужий контекст, гайда просторікувати таке, що навряд чи смакує тамтешньому слухачеві.

До прикладу, Президент, спілкуючись з Конрадом Шуллєром під час інтерв'ю впливовому німецькому виданню "Frankfurter Allgemeine Zeitung", заявив, що "нелегко бути сусідом Росії ні балтійським державам, ні Білорусі чи Кавказу. По суті маємо змагання двох ідей. Та, яку представляє Європа та ЄС: він або розшириться і знайде партнерів, або, на жаль, перетвориться на політику вчорашнього дня. У такому разі переможе минуле".

З одного боку, все правильно, ніхто не стверджує, що сусідувати з Москвою - мед. З іншого, - невже Ющенкові не відомо, що саме завдяки Берлінові Європа час од часу "пом'якшує" своє невдоволення Кремлем, що саме фрау Меркель (точніше, екс­канцлер, а нині топ­менеджер "Газпрому" гер Шрьодер) стала на заваді українській перспективі в НАТО? То кому говорити про недоброго сусіда? Тим, хто не проти, за оцінками деяких західних медій, повторити експеримент із пактом "Молотова - Ріббентропа"?

Це, так би мовити, один бік медалі. Інший - узагалі макабричний. Ющенко пробує лякати ситих і задоволених життям бюргерів крахом Європейської Унії у випадку відмови Брюсселя від подальшого розширення спільноти. Це кого? Тих, хто "наївся" совдепівського "продукту" після возз'єднання Німеччини, хто змушений досі платити "східняцьким" депресивним регіонам зі своєї кишені? Або ж тих, хто не надто прагнув бачити серед "братніх народів ЄС" ненависну Польщу, яка одразу ж, ще не знявши мешти перед вітальнею Унії, почала виховувати євробюрократів на предмет толерантності до "братів менших"?

Замість того, аби пророкувати крах Європейського Союзу через його упертість в питанні розширення, наш Президент мав би сказати Шуллєру одну очевидну річ. Якщо ЄС не хоче мерзнути майбутньої зими, то бажано було б якнайхутчіше братися за реалізацію Меморандуму про модернізацію української ГТС, підписаного 23 березня у Брюсселі. У ньому міститься можливість для європейців купувати російські енергоносії на кордоні між РФ та Україною. І тоді пан Баррозу не квапився б відмовляти Києву на слізні прохання позичити грошей для помпування газу у підземні сховища. Навпаки, - шукав би кошти, аби заплатити Україні за транспортування вже придбаного палива.

Але ж ні. Меморандум меморандумом, а статус кво цілком влаштовує Європу і Росію. Якщо так, то крах Європи може бути холодним. І Україна, даруйте, тут ні при чім.