Минулого тижня один з львівських блогерів-депутатів, вітаючи моїх колег з професійним святом, розпочав з того, що журналісти й політики - сіамські близнюки, яких не можна роз'єднати. Я відписав на сайті, що такого хибного постулату потрібно якомога швидше позбуватися, однак короткої репліки тут замало.

Направду, без журналістів політики "українського розливу" (принаймні левова частка тих, хто долучає себе до цієї касти обраних) залишалися б або сільськими "фільозофами", або майданними крикунами. Це справді ми власними руками і головами витворюємо з пересічних, а іноді й геть недолугих співгромадян, пихатих і безвідповідальних мандатоносіїв, покликаних "служити народові", читай - залаштунковим бонзам, недосяжним ні для закону, ні тим паче для людського осуду.

Кажучи "ми", я маю на увазі журналістський загал. А узагальнення, знано, передбачає певні корекції та уточнення. Бо серед тих, кого узвичаєно називають журналістами, є справді фахові медійники, що намагаються, як можуть, дотримувати професійних стандартів і етичних норм, а є "джинсописці", люди штибу "чого зволите?". І це не проб­лема тільки українських ЗМІ, схожий поділ існує й в країнах "розвинутої демократії". Однак там, на Заході, піарник працює в агенції і не приховує свого фаху журналістською посвідкою чи, скажімо, належністю до редакційного колективу.

Це міркування про наш "цех". Тепер кілька слів про політиків. Доволі часто саме вони перебирають на себе роль журналістів, намагаючись відтворити реальність чи по-своєму прокоментувати її. Ба більше, їм імпонує роль конструкторів дійсності - уявної, звичайно, на потребу своїм власним чи партійним інтересам. Цікаво, що у привітанні Юлії Тимошенко з нагоди того ж таки Дня журналіста, читаємо: "Допоки я у політиці, вам буде про що писати".

Панове політики, навряд чи сумлінні журналісти уважають своїм першочерговим обов'язком інформувати публіку про інтриги чи конфлікти ваших тусовок. У нас доволі іншої роботи, та й читач, погодьтеся, став перебірливим: йому б дізнатися про насущні клопоти, про перспективи власного достатку чи злиднів. Головне, що він знає достеменно: коли там, нагорі, охаміють до краю, Майдан, чи як не назовуть схоже дійство у майбутньому, зможе зупинити політиків.