Сьогодні як ніколи важливі людські стосунки. Революція Гідності та війна на сході показали, хто є хто в суспільстві, в роботі, в колі друзів, у родині.
Ситуація останнього року показала сильні та слабкі сторони українців. Особливо гостро постали питання патріотизму, порядності, професійності, моралі, доброзичливості, взаємодопомоги й ініціативності.
“Пошта” вже питала в авторитетних осіб, у чому найбільше проявляється патріотизм українців. Тепер говоримо про порядність, зокрема, що наші співрозмовники вкладають у це поняття, наскільки порядність притаманна львів’янам, як поєднуються і чи можуть співіснувати поняття “порядність” і “влада”.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Сьогодні навколишній світ стає дуже злим. Люди пригнічені політичною ситуацією, нервові та нестримані, багато брехні та зла. Хоча війна – найкращий лакмусовий папірець: відразу видно, хто є ким.
Більшість львів’ян порядні. До цього спричинилася наша історія, традиції, культура, віра, ментальність. Але чи є порядним той, хто ходить у неділю до церкви й ґречно вітається “Слава Ісусу Христу!”, а в будні “дерибанить” кошти громади і принижує підлеглих? Сумніваюсь. Порядність – це не лише оболонка, а й глибинна суть людини, усе її життя, дії та помисли. Бо не може бути так, що за Радянського Союзу він писав вірші на славу КПРС, а зараз готовий у обіймах задушити Україну та є найбільшим патріотом. Таких немало сьогодні й у Львові…
Не хочу говорити про персоналії. У кожного своя доля і покута за вчинки. А щодо влади, то вона мусить бути порядною. Кожна влада від Бога, а та, що обдурює свій народ, визискує його, заробляє на бідних, – від лукавого. Прикро, що українці вкотре обирають не тих, хто чесно й тихо працює на Україну та громаду, а тих, хто більше кричить, обіцяє та рекламується.
Важко, очевидно, судити про те, наскільки ти сам порядний або ні. Якщо ж мати чіткі принципи та орієнтири в житті, дотримуватися їх, то можна претендувати на звання порядної людини.
Порядність не залежить від міста, в якому народився, від часу, в якому живеш, від посади чи крісла, в якому сидиш, зрідка від обставин, у яких опинився. Вона залежить від родини, в якій виховували, від цінностей, які людина сповідує, від уміння любити іншого та сили опиратися спокусам, заздрощам і злобі.
Думаю, порядній людині нічого не треба вигадувати, аби жити достойно. “Не судіть, і несудимі будете”, “Возлюби ближнього свого як самого себе”, “Не кради”, “Не обманюй”, “Не чини зла” – думаю, це не лише основи християнства, а й гуманне ставлення людини до світу.
Знаю з досвіду (особливо тоді, коли працюєш у публічній сфері і всі твої вчинки, слова та дії видно як на долоні), що нереально всім догодити і сподобатися. Тому коли треба прийняти рішення, критично висловитись або бути категоричним, я використовую простий принцип: з любов’ю – до людини, принципово – до проблеми.
Свого часу я здобула відповідну освіту й досвід, дослухалася до порад авторитетних для мене людей. Тепер мені простіше вловлювати, де щирість, а де маніпуляція, де конкуренція і страх, а де прагнення допомогти, де пафос і порожнеча, а де професійність і порядність.
Двірник, який вранці виходить підмітати вулиці, така ж порядна людина, як і голова обласної адміністрації, що підписує ті чи інші важливі документи. У світі є багато спокус.
Напевно, чим вище щаблями піднімається людина, тим більше тих спокус постає перед нею. Та це аж ніяк не означає, що вона мусить втрачати людську гідність.
Більшість політиків не надто переймається тим, аби виконувати сказане (тобто обіцяне), і не відчуває відповідальності особистої перед людьми. Порядності зараз бракує багатьом! Завдяки волонтерству я зустріла велику кількість простих і добросердних людей, які відчувають відповідальність за ситуацію в країні та обрали свою нішу.
Бути порядним – це поважати людей, вміти їх вислухати, дати мудру пораду, а найголовніше – зважувати кожне сказане слово, аби випадково не поранити ближнього. Порядність – це також культура та доброзичливість.
На жаль, порядних людей зараз небагато, хоча не можна сказати, що зовсім нема. До прикладу, маю приятелів, які завше прийдуть на допомогу, підтримають, а взамін нічого не попросять. Ось що важливо! Тобто порядність – це ще й безкорисливість, яка повинна проявлятися не лише в діях, а й у думках.
Не можу сказати, що особи при владі завжди чинять порядно. Це не дивно, адже, як то кажуть, хочеш пізнати людину – дай їй владу, бо вона – це спокуса, що провокує прагнення збагатитися за користь інших. Тим паче, посадовець частенько повинен прислухатися до вказівок “зверху”, через що поступово втрачає свою порядність, збивається з правильної дороги. Хоча є такі, яким вдається залишатись справді порядними.
До слова, в 50-60-тих роках минулого століття порядності було більше, бо люди тоді були біднішими і старались одне одному допомогти. А зараз хтось має більше, хтось – менше. Як результат – з’являється заздрість, яка, як відомо, вбиває порядність. Нині люди думають, що матеріальні блага – це найбільше щастя. Борони Боже так вважати! Адже найбагатша людина – та, що має велику душу і щодня трудиться над тим, аби збагатити її, а не лише свою кишеню. От і вся арифметика! Матеріальне все одно залишиться на землі, тож хто знає, кому воно дістанеться. Бажаю кожному бути порядним і мати порядних людей поруч!
Тоді, мабуть, порядність – якщо робиш добрі справи, не афішуючи про них, навіть якщо сам від цього іноді потерпаєш. Але ж це – доброта... Тоді порядність – коли людина не зробить нікому того, чого би не хотіла, аби зробили їй. Але тоді вона не стільки порядна, скільки непідла. Напевно, порядна людина живе так, аби ніколи не було страшно померти завтра, не замоливши якихось гріхів. Але ж це – чесність...
Однозначно, ми назвемо порядною людиною ту, яка без вагань ризикуватиме своїм життям, щоби вберегти інших. Але ж це – хоробрість.
Ось чому так важко дати визначення, бо насправді порядність – те, що об’єднує цю палітру прекрасних людських якостей. Чи порядність притаманна львів’янам? Чому ні?! Я не поділяю садо-мазо-міркувань, які час від часу з’являються в наших медіа, про якусь непорядність або лицемірність галичан. Я люблю Львів, отже, для мене львів’яни – чесні, працьовиті і тямущі люди, як і інші українці.
Значно складніше з тандемом “порядність – влада”. Часто у владу йдуть люди, в яких цієї риси характеру нема. Бо ті, в кого вона є основним життєвим принципом, або у владу не підуть, бо кожен на своєму місці робитиме що може, або, повіривши у високі ідеали, таки підуть, але навряд чи там виживуть.
Я не раз думала: ну невже з багатомільйонного працьовитого українського народу не можна зібрати якоїсь тисячі порядних депутатів і урядовців?
Коли складні часи, всі людські відчуття загострюються. Однозначно, важко жити з оголеним нервом. Чимало людей може собі дозволити не ускладнювати життя, проте є професії, обравши які жити по-іншому не можна. Маю на увазі фах лікаря, юриста і журналіста. Не знаю, чи це можливо, але, мабуть, варто надавати перепустку в ці професії тим, хто пройде тест на порядність. Тоді не матимемо людей, які помирають на вулиці навпроти платних медичних клінік, бо там прийоми тільки по запису, судді не прийматимуть рішень, після яких доведеться ховатися від своїх громадян, а журналісти зроблять максимально від них залежне, аби в політику потрапляли тільки порядні люди.
Стереотип про те, що у владі немає порядних людей, вважаю, певним трендом сьогоднішнього стану нашого суспільства. Порядним може бути як школяр, так і професор, священик чи двірник, політик чи пенсіонер і, відповідно, навпаки.
Людська порядність не може вимірюватися кількістю добрих вчинків на показ чи відвідин церкви лише у великі свята, а постійними, буденними жертовними вчинками без супроводу в ЗМІ.
Порядність у медицині – це насамперед професійна та ефективна допомога людям, яка приносить результат. Думаю, порядність – це такий спосіб життя і роботи, коли ти хочеш, щоб усім було добре.
Це мають розуміти всі, хто живе і працює в Україні. А щодо медиків Львова загалом, то, на щастя, порядних є багато.
Звичайно, цією позитивною характеристикою ми наділяємо товариство за вчинки та ставлення до нас і спільноти загалом, за дотримання слова та звичаїв, законів, правил і домовленостей, за повагу до гідності інших. Цей оціночний ряд у кожного свій. Це дуже хороша чеснота, бо дає право на виправлення помилки, дає шанс стати кращим завтра, попри вчорашні прикрощі. Коли ми говоримо про тих, хто наділений владою чи статусом, порядною вважаю людину, здатну визнати особисту поразку, скласти повноваження або подати у відставку, усвідомивши втрату довіри чи внутрішній дискомфорт, бо мусить ставити інтереси громади вище за власні амбіції.
Чи є такі люди в українській політиці, владі, навколо нас? Звичайно! Пригадайте, до прикладу, вчинок Славка Вакарчука. Єдине, чого бажаю, це щоб порядних людей навколо нас було більше. Тоді життя і перспективи будуть значно оптимістичнішими!