Євромайдан розпочався з вимоги підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Угода підписана. Далі Євромайдан переріс у повстання проти кривавого і корумпованого диктатора. Його усунуто.

Виконана одна з головних вимог Євромайдану – повернення до конституційної реформи 2004 року. Ми отримали збалансованіший розподіл влади. Повернулась свобода слова і можливість критикувати владу на центральних каналах, чого не було за Януковича.

Відбулись демократичні вибори. Хто і як би не критикував ту чи ту політичну персону, але вибори були демократичними, змагальними. В результаті останніх виборів існує можливість створення проєвропейської більшості. Також потрібно сказати, що за останній рік зацементувалась політична українська нація. Це розпочалось ще під час Євромайдану і триває нині. Патріотичне піднесення, яке відбулось, це те що нам реально допомагає зупинити Путіна.

Серед того, чого не вдалось досягнути або досягнуто недостатньо, – боротьба з корупцією та верховенство права. Тут зроблені перші кроки. Ухвалені закони про Антикорупційне бюро, про люстрацію. Але це головні речі, які ще потрібно вирішити. Без цього не буде руху вперед.

Вважаю, що основна перемога Майдану в тому, що нема Януковича і його банди.

А поразкою Майдану є напевно те, що так ніхто і не з’явився після Януковича.

Не думаю, що все те, що ми маємо сьогодні з владою, є тим, за що стояв Майдан…

Революція Гідності перемогла. І це найважливіше! Український народ на десятиліття випередив у розвитку український політикум і вийшов з вимогою європейських стандартів життя.

Змінилась ментальність. Українці більше не ведуться на порожні обіцянки та популізм. Народ зрозумів, що “доброго царя” не існує і що будь-який керівник держави, як і влада загалом, має перебувати під постійним та дієвим контролем. Ми досягли першочергових завдань: позбулися Януковича та повернулися до парламентсько-президентської форми правління, яка виключає узурпацію влади. Ми обрали демократичного президента. Україна отримала проєвропейського прем’єра та підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Відбулися парламентські вибори, де перемогла проукраїнська більшість. Запущений механізм люстрації.

На жаль, всі ці досягнення відходять на другий план, коли говоримо про біду війни, з якою зіткнулися одразу ж після Майдану. Боротьба триває досі… Як наслідок війни – анексований Крим, Донбас перетворили на територію свавілля й розрухи. Економіка в скрутному стані, а за курсом долара стежать навіть школярі.

Сьогодні, зламавши кланову систему влади, маємо докласти вдосталь зусиль, аби покінчити з війною та зайняти своє місце на міжнародній арені – як успішна країна, як лідер рейтингів економічного розвитку, прав людини та прозорості влади.

Очевидною та беззаперечною перемогою Майдану вважаю: перше – падіння корумпованої влади, яка дбала лише про власне збагачення, ігноруючи інтереси простих громадян.

У зв’язку з цим переконаний, що цей урок буде надзвичайно повчальним для всіх наступних поколінь влади. Потреби народу не можна ігнорувати в такий брутальний спосіб, як це робив режим Януковича, бо кінець буде безславним.

Друге – Майдан серйозно змінив свідомість громадян України. З об’єкта вони перетворились на суб’єкта політики – в небайдужих та свідомих творців своєї долі. Прийшло розуміння, що влада повинна бути постійно під контролем громадськості (а не лише в день виборів), що тільки спільними зусиллями вільних та активних громадян можна досягти такої якості суспільних відносин, яка б влаштовувала. Пробудився громадський сектор та громадська ініціатива людей.

Третє – відбулася консолідація та формування політичної нації, об’єднаної не так спільними етнічними рисами (мова, минуле), як спільними політичними цінностями (насамперед повагою до прав і свобод громадян).

Четверте – прийшло розуміння, що доброї влади нема, що будь-яка влада, якщо вона діє в рамках певних правил, стає антинародною. Отже, потрібно змінювати не людей при владі, а саму систему.

П’яте – чітко визначився вектор європейської інтеграції України, відбулося тотальне розчарування та захоплення Росією.

Відверто кажучи, я не готова препарувати Майдан на поразки і перемоги, здобутки і втрати. Майдан – це надзвичайно вагома подія в історії новітньої України.

Завдяки величезній ціні – життю героїв Небесної сотні – ми опритомніли і збудилися як український народ. Завдяки Майдану “жителі України” вперше відчули себе єдиним народом вільної держави Україна.

Майдан став вибухом величезного патріотизму, який кожен приховував у своєму серці. Мелодія гімну України як ніколи об’єднала всіх нас, українців, з різних областей, різної віри і національності, різних статків, професій і освіти. Завдяки Майдану світ зрозумів, що є народ України, який хоче розвиватись як цивілізована європейська держава. І прагнемо ми цього, мабуть, більше, ніж сама Європа.

Майдан навчив нас стiйкостi, віри в перемогу, неймовірної самоорганiзацiї. А ще цей Майдан вселив у нас потужну вiру в самих себе, у свій народ. Прикро, що в той час, коли на війні гинуть кращі сини України, багато хто продовжує процвітати в своєму багні, дбати виключно про свої меркантильні потреби. Кожного разу, коли буваю в Києві, йду на Інститутську і запалюю свічку. От і цього тижня була в столиці, стояла біля портретів героїв Небесної сотні і думала: так, тут уже нема барикад, чисто, життя триває…

А Майдан – це люди, це ми, які щодня, кожен на своєму місці, повинні робити малі чи більш конкретні речі для того, аби змінювати наше життя. Зрештою не мовчати, не схилятись, а говорити правду, жити по совісті.

Я не допускаю можливості, що Євромайдан коли-небудь стане поразкою України. Так само, як не погоджуся з тим, що Помаранчева революція не досягла успіху. Бо саме завдяки таким подіям формується і гартується покоління активних українців, які знають ціну свободи і готові змінювати країну. В цьому найбільша перемога!

Звісно, позитивні зміни не відбудуться швидко, але без Революції Гідності нам залишалося б лише мріяти про справді незалежну й успішну країну або й далі нарікати на нашу приреченість… Треба пам’ятати, що Євромайдан став, власне, реакцією на постійні поразки, яких щодня завдавали нам корупція, беззаконня, брехня і безвідповідальність політиків та готовність багатьох наших співгромадян легко миритися з цим. Не завдяки виборам, а завдяки Євромайдану ми можемо тепер брати реальну участь в розбудові, оновленні, реформуванні, захисті України (можна називати це по-різному).

На жаль, це стало можливим тільки ціною життів тих українців, які були найкращими з нас.

Однозначною перемогою Майдану – 2013/2014, на мою думку, став остаточний вибір Україною європейського шляху розвитку та фактичне повернення до справжньої демократії та європейських цінностей.

Водночас, на сьогодні залишається невиконаним найголовніше завдання, заради якого вийшли люди і в 2004-ому, і в 2013 роках, – жити заможно в процвітаючій країні, мати можливість вільно провадити бізнес і досягати успіхів виключно у чесній конкуренції, не переживаючи, що твою справу закриють під будь-яким приводом. На превеликий жаль, останні 20 років в Україні була лише видимість економічних реформ, а з 2011-го більшість здорового бізнесу в нашій державі була фактично знищена вкрай несприятливим бізнес-кліматом, засиллям корупції та надмірним регулюванням економіки.

На мою думку, Україні потрібно терміново проводити радикальні економічні реформи – спрощення регулювання бізнесу, радикальне скорочення зайвих процедур та контрольних органів, створення простих і гарантованих правил гри в економіці, системна робота із заохочення внутрішніх та зовнішніх інвесторів вкладати в Україну. Зробимо це – і побачимо “світло в кінці тунелю” вже за два-три роки.

Буде тоді у нас і сильна гривня, і високі зарплати, і загальний добробут. Ми ж бо працьовиті! Зараз воювати треба не тільки із зовнішнім ворогом, а й із внутрішнім – корупцією, зарегульованістю та розбалансованою економікою. Якщо цього не робити, на жаль, можемо мати Майдан-3. І той третій Майдан вже буде не мирним протестом, а хаотичною війною проти зубожіння народу. Це дуже вигідно нашим ворогам, і цього допустити аж ніяк не можна. Бо чергового “шоку без терапії” вже не переживе ні наша економіка, ні наша держава Україна.

Майдан 2013/2014 років був великою перемогою українського народу – перемогою над жахливим режимом Януковича, який перетворював країну на подобу найгірших клептократичних диктатур Африки, перемогою над зневірою в сили народу, громадянського суспільства, над байдужістю та матеріалістичним світоглядом. Майдан примусив світ по-новому глянути на Україну і навіть здивуватися, що в народі може зберігатися такий потенціал енергії, такий потяг до творення політики та історії.

Майдан не зазнав поразки. Але поразки може зазнати післямайданне суспільство, якщо не виконає завдань, поставлених Майданом. Коротко ці завдання можна сформулювати як зміну системи владних і суспільних відносин. Загроза їх невиконання є, бо не видно тієї ударної сили, яка хоче і може (за підтримки суспільства) провести саме системні й глибокі реформи. Незважаючи ні на що. Дефіцит реформаторів є віддзеркаленням того дефіциту лідерів, від якого страждав Майдан. Реформаторські пропозиції є, і коаліція начебто збирається їх виконувати, але поки що вони не нанизані на один стрижень і не мають того політичного даху, який би гарантував неминучість їх втілення в життя.

Можна сказати, що до річниці Майдану ми знову прийшли (як і в 2005 році) в стані незавершеної революції. До цього спричинилися як внутрішні (про них сказано вище), так і зовнішні чинники – агресія з боку путінської Росії. На вівтар революції і свободи приносяться нові жертви. І тому політиків народ має судити дуже жорстко, вимагаючи від них нової поведінки і нової культури, рішучих дій в ім’я суспільства.

Немає перемог без поразок, як не буває революцій чи воєн без втрат. На жаль…

Революція Гідності унікальна. Адже українці довели, що спроможні самі через високий рівень самоорганізації суспільства протистояти диктатурі, примусити лідерів політичних сил виконувати волю спільноти та здійснити ефективний беззбройний спротив озброєній репресивній машині.

До активу революційних здобутків, безумовно, слід віднести й повернення курсу України у напрямку цивілізації і європейського майбутнього, і консолідацію світового співтовариства щодо українського питання, і закладення підвалин для подальшого розвитку громадянського суспільства. Та й консолідація суспільства навколо єдиної національної ідеї дорогого коштує і є чи не найціннішим надбанням.

Не слід забувати й про те, що завдяки Революції запрацювали, можливо, поки ще й не так ефективно, суспільні ліфти, які підняли громадських активістів від Майдану на Печерські пагорби. Молодь та нові моральні авторитети змінюють наразі старе обличчя українського політикуму. Чи на краще – покаже час і їхні дії.

Ну і врешті-решт відбулося очищення влади. Хай недосконало і подекуди з перекосами, хай із навішуванням ярликів чи арифметично-безглуздо, несправедливо щодо декого чи й із порушенням конституційних норм, але процес пішов. Переконаний, що невинно покараного захистить суд, а облитий брудом і оббреханий одержить публічні вибачення від суспільства. Але мав настати час, коли владу слід було добряче «вичесати».

Щодо втрат і пасиву. На жаль, ще одні позачергові вибори довели, що «ватна» свідомість присутня не лише на сході. Захід і центр також подекуди голосує не за тих, хто знає і може, а за тих, хто більше наобіцяв.

Далі: мене не покидає думка, що втрату Криму можливо було запобігти. І з плином часу ця думка перетворюється на переконання – непрофесіоналізм чи, гірше того, торги й домовленості таки мали місце. Цікаво, на що нас проміняли? Маю надію, що настане час для розслідування і притягнення винних у цьому до криміналу. Міністрів, командувачів, «уповноважених» та «відповідальних» покарають. Якщо не суд, то народ.

Війна також має причини, має своїх героїв та антигероїв. За кожного загиблого, пропалого безвісти чи пораненого мають бути покарані винні. За мародерство, зловживання, нехлюйство і зраду. Поки що цього нема. Як і нема винних у смертях Небесної сотні та Іловайської тисячі, як нема покараних за те, що втекли всі причетні до мільярдів Януковича, не засуджені ті, хто розпалив вогонь сепаратизму і покликав до нашого дому «старшого брата». Хотілося б почути, де тисячі справ, про які звітували відомства Авакова-Махніцького-Яреми, де мільярди, на які вони накладали арешти, чому немає справ у судах і суспільство не бачить за гратами винних! Невже і це продали?

Пасивом сьогодення є повернення до тупої коаліціади, де не думають про долю країни, а міряються рейтингами і ділять портфелі, розподіляють квоти і беруть гроші за призначення. Де домінує не професіоналізм, патріотизм і досвід, а особиста відданість та причетність до кланів, можливість вибудовувати корупційні піраміди і схеми чи «віджимати» бізнес.

Революція Гідності в історії України залишатиметься пересторогою будь-якій владі та є взірцем для інших країн і суспільств у протидії тиранії, корупції та вождізму. Шкода, що за її ідеали склали, та й ще досі кладуть, голови кращі сини українського народу.

А бачачи, що відбувається, відчуваєш, що скористатися її досягненнями можуть пройдисвіти й негідники. Якими б політгаслами чи прізвищами вони не прикривалися, який би бушлат на кітель не змінювали. Тому й заклик класика «Люди! Будьмо пильними!» актуальний сьогодні як ніколи. Адже Майдан закінчився, а Революція Гідності триває і ще, власне, не досягла кінцевої мети.