Для мене Євромайдан став точкою неповернення до колишньої старої системи Януковича. Майдан – це відстоювання власної гідності.

Пам’ятаю, коли в ніч з 29 на 30 листопада у Києві побили студентів. Тоді я зрозумів, що в цій країні щось тотально пішло не так, і це відчуття несправедливості було однією з вирішальних причин, чому я постійно був на Майдані.

Перемогою Євромайдану є те, що українці з населення перетворилися на громадян. У державі почали діяти громадські ініціативи. Нині бачимо, як активно розвивається волонтерство. Колись ми перекладали відповідальність на інших, тепер беремо відповідальність на себе. Це також заслуга Майдану. І це найважливіша річ, якої ми досягли.

Поразкою стало те, що ми не спромоглися докорінно змінити політичну систему. Та це не може стати причиною третього Майдану. Його в жодному випадку не потрібно допустити! Тим паче в умовах загрози війни та окупації. Почавши нову революцію, ми погіршимо ситуацію в країні, наробимо ще більше біди. Ми повинні працювати над реформами. Це і є продовження справи, яку почали торік.

На що необхідно скерувати зусилля, то це на контроль політичних процесів у країні. Наші політики повинні зрозуміти, що народ є їхнім роботодавцем, тому парламентарі підзвітні українцям.

Однією з головних перемог Майдану вважаю активність суспільства. В громади пробудився синдром небайдужості. Це свідчить про те, що влада працюватиме під постійним контролем. Зокрема й новообрані народні депутати. Тиск громадян змушує кожного обранця замислитися над тим, з якою метою він іде до парламенту.

Щодо головних поразок Майдану, то, як і більшість, вважаю, що це відсутність покараних за вбивства учасників протесту і досі спокійне перебування на волі головних замовників кривавих подій минулої зими.

На мою думку, в Майдану є кілька перемог. Перша – перемога над байдужістю. Все почалося з Євромайдану, коли керівництво держави відмовилося від європейського курсу. Громадяни не стали байдужими і висловили своє бачення розвитку держави, вийшовши на вулиці.

Друга – перемога над зневірою. Увесь грудень та січень люди стояли на Майдані і мерзли. За ці два місяці перед ними часто поставали питання: а що далі? А чи це щось дасть? Проте цю зневіру люди перемогли.

Третя – перемога над страхом. Навіть коли по людях почали стріляти, а багатьох і вбили, ми таки вистояли, витримали цей наступ і змели бандитський режим.

Щодо поразок, то я б не говорив, що Майдан їх мав. Маємо розуміти, що Майдан – це не лише тоді, коли люди зібралися і коли розійшлися. Майдан має бути в кожному з нас, в кожній інституції, де є чиновники, лікарі. Тобто держслужбовці, які отримують зарплати з податків громадян, мають розуміти, що гроші їм платить не начальник чи шеф, а саме люди.

Зараз продовження Майдану має бути в наших головах, у нашій відповідальності та наших обов’язках. Також має бути контроль над новою владою. У тому, чи зможемо ми цю владу далі контролювати, залежатиме кінцева перемога Майдану. Відмінності між Майданом 2004 року та Майданом 2013 і 2014 років, звісно, є. Це Небесна сотня.

Оскільки в нас є досвід двох Майданів, маємо розуміти, що не можна просто так віддати своє життя новій владі. Ми маємо не скотитися вниз і не довести країну до третього Майдану. Ми повинні чинити тиск, ставити вимоги в щоденному житті, наприклад, купувати українські товари, а не російські. Державу потрібно піднімати, а владу контролювати.

Чи можливий третій Майдан? Так, можливий! Відчуваю, що він може бути підігрітий зовнішніми силами чи силами, які підігрують зовнішньому ворогу. На відміну від другого Майдану зараз ми живемо в стані війни. Виглядає так, що зовнішньому ворогу вигідні серйозні заворушення в державі, а може, вигідний і третій Майдан. Тому, як ніколи раніше, ми повинні бути обережними та виваженими. Спочатку нам варто укріпити державу, захиститися від зовнішнього ворога і паралельно контролювати державу зсередини.

Є очевидні докази того, що свідомість українців змінилася. На це вплинули події Євромайдану і після нього, власне, російсько-українська війна. Українці почали розуміти себе не просто європейцями (це підтверджують результати виборів), а справді незалежними.

Люди дали спротив, коли на нас напав колишній імперський центр Москва. Наша країна чинить спротив, тим самим усвідомлюючи себе окремішньою, незалежною, а не колишньою республікою УРСР. І те, що російські війська нині не просуваються далі, в глиб України, підтверджує, що й вони це розуміють.

Їхні війська зайшли тільки у Севастополь, Крим, окремі районі Донецької та Луганської областей, тобто туди, де немає партизанського руху. На всі інші території вони не заходять: ні в Чернігівську, ні в Сумську, ні в Харківську, ні в південні області. В Росії розуміють, що українці зі зброєю в руках будуть боротися за свою незалежність. Грубо кажучи, в російських очах бандерівщина, все те, чим характеризувалась Західна Україна, коли люди ціною свого життя готові були захищати свої цінності, тепер поширилась по всій Україні. Українці стали справді українцями в контексті поняття політичної нації.

Якщо ж говорити про вимоги Євромайдану, то його порядок денний донині не виконаний. Елементарні речі потребують бути зробленими – ратифікація Римського статуту, притягнення до кримінальної відповідальності Януковича та “сім’ї”, покарання винних за вбивства на Майдані, реформування нашої країни, зокрема децентралізація і посилення місцевого самоврядування, Угода про асоціацію з ЄС, яка була підписана, але її виконання реально ще не почалося.

Порядок денний Євромайдану нікуди не подівся, його втілення триває. Можна сказати, що Євромайдан ще не завершився.

Я психолог, працювала з людьми, які їхали на Майдан ще рік тому, з грудня спостерігала за їх еволюцією, бачила, які надії та мрії вони закладають у свої виїзди, якими цінностями керуються і на що готові задля відстоювання цінностей демократії.

Як на мене, українці не люблять революції, а мають загострене почуття справедливості. Ми легко підіймаємось, бо довго очікуємо результативності й практичності від інших. Революцію як крайню міру використовують лише тоді, коли вже нема що рятувати. Щоб використати потенціал революції, потрібна постійна громадська активність і освіта. Адже знання дозволяють прогнозувати результати, а не пожинати плоди.

Нині багато волонтерів, але не настільки, аби діяти паралельно до системи. Всі громадські активісти мають не заходити у владу і ставати її частиною, а гуртуватись і сприяти тому, щоби їх ставало щораз більше – настільки, щоб не поміститись у кабінетах. Швидких результатів не буває ні від революцій, ні від воєн. Нам треба терпіння і навчання, тоді наші рухи, зокрема революційні, даватимуть плоди.

Найбільша перемога Майдану – це те, що наші цінності, зокрема “Не бийте нас, цього ми не терпітимемо!”, побачив увесь світ. Ті цінності роблять нас спорідненими не лише духовно, а й генетично з європейцями, відрізняють від азіатів.

Росіянам довелося воювати з нами, щоб довести світу, що ми не українці, а росіяни, але це не спрацювало. Весь світ побачив “диференс”. Наша поразка – відсутність стратегії. Зміни потребують часу, тому стратегія потрібна. А більшість наших політиків зовсім не стратеги, тому й гаємо час. Не вистачає освічених політиків, які знають, що два кроки вперед, один назад – це не ганьба, а впевнений стратегічний поступ. Такі ще прийдуть…

Головне, щоб ми допомогли людям психологічно відійти від наслідків війни, а вони, щоб іще до того не знесли владу.

Перемога Майдану – це передусім перемога європейських цінностей, вибір прозахідного вектора розвитку. Ті трансформаційні процеси, які пережило суспільство в максимально короткий історичний період, засвідчили неймовірну відвагу та рішучість українців у прагненні подолати недовіру до влади та пережитки старої системи.

Майдан є феноменом, який змінив людську свідомість, утвердивши принципи народовладдя, гідності та свободи, продемонструвавши всьому світові безкомпромісну боротьбу за своє майбутнє. Переміг увесь український народ, бо від сходу до заходу, від півночі до півдня державна символіка набула справжньої ваги, бо вся Україна об’єднана спільним спротивом ворогові та захистом суверенності, спільним оплакуванням своїх Героїв. Переміг кожен із нас, бо українці стали нацією. Сьогодні весь світ пильно стежить за подіями в Україні. Більшість держав висловили нам свою підтримку, засудивши агресію північного сусіда, і з оптимізмом пророкують майбутнє країні, яка по праву може називатися серцем Європи.

Майдан переміг як предметне втілення української національної ідеї. І наше завдання – реалізовувати цю перемогу на благо людини і суспільства.

Гадаю, що ні Майдан-2004, ні Майдан-2013 не мали поразок. В першому випадку був недопущений бандитський режим. У другому – скинутий.

Відмінності між цими Майданами полягають у тому, що Майдан 2013 року був більш зрілим, але й супроводжувався трагічними подіями. Натомість треба припиняти будь-які розмови про третій Майдан. Варто тверезо дивитись на речі: корупція не зникає за помахом чарівної палички. Для цього має бути бажання не лише влади та її органів, але й самого суспільства, кожного з нас. В умовах зовнішньої агресії будь-які виступи проти існуючої влади грають на руку РФ.

Свого часу Винниченко й Петлюра не задумувались, що, піднімаючи заколот проти гетьмана, несвідомо створять передумови для повернення більшовиків і знищення Української держави. Треба пам’ятати уроки історії… Простіше кажучи, третій Майдан – це Путін у Києві…

Перемога – зламана диктаторська вертикаль і засилля силовиків.

Про поразки судити рано, тому що минуло дуже мало часу для таких подій. Але варто постійно тиснути на владу і не звертати уваги на якісь відмазки на зразок війна і таке інше. Влада повинна працювати по десять-дванадцять годин на реформи в країні, а не декларувати й піаритися. Вона повинна, кажучи мовою народу, “сцяти”.

Однозначно, що ті українці, які здобули перемогу на Майдані (а таких активних громадян в країні до 10 відсотків!) – це і є наш капітал: найпрогресивніші люди в Європі. Недарма в сенатора МакКейна фото з Майдану на профілі у ФБ: ці люди повинні ПОВНІСТЮ замінити теперішню владу впродовж наступних року-двох. Іншого варіанта в нас нема…

Поразок Майдану немає! І перемоги відносні. Майдан є еволюцією духу, станом народження, відродження свобідних громадян нової країни – України!

Труднощі й терпіння породіллі забуваються, коли бачимо нове життя! Але скільки ще потрібно любові, уважності й терпеливості, щоб воно стало дозрілим животворящим життям!

Якщо поодинокі розумні люди перебороли свій страх, щоб звершувати свобідно добро, і для цього об’єдналися, стали воїнами світла, якщо вони й далі перебувають у ході єдиного спільного паломництва, це і є результат! Не йдеться про дивіденди, про механізми, про добробут. Ми є в сфері цілості людини, де перемога вимірюється в глибині власного серця, чистоти намірів, прозорості відносин!

Майдан стає справжнім Майданом лише для тих, які зуміли перейти крізь опромінення хабарницької ментальності та залишитися гідними й свобідними в своєму серці! Для одних Майдан – це посвячення великоднього кошика для ще одної п’янки, для других Майдан – це перехід через метаною великого посту, яке приводить до власного воскресіння разом із воскреслим Христом!

Лише справжні майданівці, як і справжні християни, можуть стати сіллю України і світу! Борис Гребенщиков співає: “якщо сіль втратить силу, вона стає ядом”. Я говорю про тих, які самі творитимуть добро, не дивлячись на те, чи сусід буде це саме робити, чи ні! Вони стануть поводирями, які служитимуть ближньому, і тим самим творитимуть народ світла на цій землі, яка їм надасть українського колориту.

Майдан – це українська відповідь Святому Духу для нового світового порядку, оскільки має за завдання не тільки підняти українців до величності свобідного державного народу, але й передати невідворотну вакцину свободи справжній російській еліті, яка поведе своїх людей до переосмислення власного покликання Росії в світі!

Думаю, що змін дуже багато. Зовсім інакше вибудовуються відносини між суспільством і владою. Всередині суспільства з’явилися інші пасіонарні групи. Найсильнішою групою став середній клас.

Це початок тривалого процесу, тому не слід очікувати, що після року вже будуть якісь абсолютно очевидні результати. Але політики по-старому вже не буде, будь-яка влада буде вимушена стати більш підзвітною суспільству. І це практично один з найважливіших здобутків, тому що всі інші здобутки є похідними від цього.

Щодо розмов про третій Майдан… Розумієте, якщо система стає більш підзвітною, то Майдан як спосіб впливу суспільства на державу стає непотрібним. Зараз ми будемо мати повне перезавантаження влади із місцевими виборами. І далі ми практично будемо бачити, як вибудовуються нові принципи управління державою. Відтак з’являються нові інструменти впливу на владу з боку суспільства. Коли ми спостерігаємо, як зараз формується урядова коаліція і як учасники цих консультацій фіксують між собою зобов’язання щодо окремих законопроектів, то практично вперше стаємо свідками процесу, коли дуже чітко формулюється завдання для влади. І воно формулюється не через те, що ці учасники коаліції настільки просунуті, настільки хочуть зробити всі ці реформи в багатьох випадках навпаки (самі учасники коаліції не хочуть тих реформ), але вони відчувають тиск з боку суспільства.