Здати кров заради життя
На вашу думку, чому в Україні бракує донорів крові?
Кількість донорів в Україні за останні роки зменшилася майже удвічі! Ті, хто сьогодні потребує донорської крові, передусім розраховують на родичів та знайомих. Зокрема, щодня у закладах охорони здоров’я України люди потребують переливання крові при опіках, пологах, онкологічних захворюваннях, гострих крововтратах.
Аби показати, як легко і просто допомогти тим, хто потребує крові, досить часто донорами стають і самі медики. Так, у Львові є щорічна акція “Дні донора серед медичних працівників”, яке проводить міське управління охорони здоров’я. Торік гаслом акції, як і попередньої, було: “Beatus, qui prodest, quibus potest” – “Щасливий той, хто може комусь допомогти!”.
У 2012-му начальник міського управління охорони здоров’я Володимир Зуб (на фото) також став донором крові та звернувся до усіх медичних працівників Львова та працівників мерії згуртуватися навколо цієї ідеї та на власному прикладі показати суспільству, що кожен може допомогти врятувати людське життя.
“Досить часто трапляються випадки, що кров потрібна вже, а її немає, – зазначав тоді Володимир Зуб. – У світі бути донором почесно, престижно, це причина поважати себе, гордитися собою, адже є сподівання, що ця кров комусь врятувала життя”.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Промоція для здачі крові мала б бути моральною складовою, пояснювати людям вартість їхньої крові і, відповідно нівелювати психологічний бар’єр. Особисто я кров здавав багато разів. Два рази – для людей, які були в дуже складній ситуації.
А взагалі пам’ятаю з інституту – ми примусово ставали донорами. Взагалі – це зовсім не страшно. Колись кровопусканням навіть лікували людей. Певна: донорство – це не тільки зайвий вихідний і кілька гривень – це почесно! Здай кров – врятуй життя – саме таким має бути слоган.
Держава, у свою чергу, повинна цей процес очолювати, регулювати і, як не дивно, фінансувати. У світі на проекти здачі крові виділяють кошти для проведення рекламних та заохочувальних кампаній. До прикладу, молоді люди можуть здавати кров безкоштовно або на пільгових умовах.
Думаю, в Україні повинен бути хороший банк крові, доступний будь-кому. Окремою є тема з банком донорів кісткового мозку. За багатьма світовими протоколами Україна відстає у сфері донорства. Щодо донорів крові, то має бути системна робота з усім населенням. Наприклад, студентам як заохочення можна запропонувати безкоштовну діагностику, де можна виявити захворювання, про яке людина навіть не здогадується. Держава повинна стимулювати здачу крові з допомогою громадських організацій, які працюють із молодіжним студентським середовищем, або ж спеціальними професійними групами донорів, які свідомо прийшли здати кров.
По-друге, держава абсолютно не підтримує тих людей, що здають кров. Жодної матеріальної чи моральної підтримки, як це було колись, як є зараз у цілому світі. По-третє, є категорія людей, які у донорстві бачать економічну складову. Західніше від нас на 50 км за донорство крові можна отримати серйозні гроші. Які, відповідно, будуть відчутними в сімейному бюджеті. Кров дорога у цілому світі, а в нас же, смішні суми – 20-30 грн на обід. У Львові щороку близько 200 медпрацівників здають кров. Це відчутно для пацієнтів. Я також неодноразово здавав кров для своїх пацієнтів…
У минулі роки, пам’ятаю, хто здавав кров два-три рази, отримували путівки. Були донори, які здавали кров часто і отримували за це більші гроші. На жаль, кров не ллється з крана. Донорської крові таки відчутно бракує… Для хворих, які вимагають такої допомоги, кров завжди є в резерві, але ці резерви треба постійно поповнювати.
У Львові представники ЗМІ та лікарі повинні більше розповідати про проблему і тим самим заохочувати людей ставати донорами крові! Суспільство має зрозуміти: кров – це життя і жодні інші розчини її не зможуть замінити. У студентські роки я досить часто була донором. Тоді медики, які навчалися, були просто зобов’язані це робити. Якщо б зараз студентство було залучене в достатній кількості, то проблем з донорською кров’ю не було.
Зменшувати кількість трагічних випадків на дорозі, вчити усіх підряд надавати медичну першу допомогу і зупиняти кров і т.д. А щодо донорства, то люди насамперед бояться чимось заразитися. Нема довіри, тому краще не ризикувати. У нас здають кров лише у крайніх випадках – тоді, коли біда сталася з рідними їм людьми.
За великим рахунком, донорська програма – прерогатива держави. А якщо державі байдуже до здоров’я її громадян, то що говорити про пересічних українців? Пригадуєте пісеньку Шапокляк: “Кто людям помогает, тот тратит время зря”?.. Зрештою, у нас взагалі немає традиції допомагати ближньому. Кожен сам за себе… На жаль.
Донорство повинно бути добровільно-примусовим на усіх соціально-орієнтованих підприємствах, особливо на державних, як це стараються робити наші силові структури.
Потрібно більше розповідати про те, що це корисно не тільки для тієї людини, якій потрібна кров, а й самому донорові, який може зробити дві справи не встаючи із крісла: зробити аналіз крові для себе і поділитись нею з ближнім. Я неодноразово безкоштовно здавала свою кров у донорський центр. Можливо, вона комусь допомогла видужати чи вижити.