Я добре пам'ятаю свою першу пару. Це була історія соціології. Її викладала сорокарічна і надміру релігійна викладачка Ілюшина Ельвіра Яківна. І хоча я ніколи не вів конспектів та ненавидів цю викладачку, цей предмет я просто обожнював. Моя соціологія - це історія. Історія від філософів античної доби до позитивістів та німців-класиків. Я дуже добре пам'ятаю Феєрбаха. З ним у мене тоді склалися особливі стосунки. Мене нестерпно дратувала діалектика, я тер­піти не міг Ґеґеля, хоча б за те, що прізвище його у мене асоціювалося з кадиком. З величезним кадиком на шиї у Спенсера, Конта або ще якогось позитивіста. Ґеґель приходив щоночі і душив мене. Він прокрадався до моєї постелі і тиснув собою-кадиком на моє сонячне сплетіння, від чого я прокидався посеред ночі з гарячкою. Феєрбах же з усією душевністю, яка тільки може бути у геніального німця, допомагав мені, давав можливість захищатися від Ґеґеля і показував, хто є хто. Саме завдяки йому я мав змогу апелювати не тільки до Ґеґеля, але й до Ілюшиної, до Касіяна, що викладав у нас філософію, та до цього світу, що здавався сірим-сірим, таким сірим, як німецька класична філософія...

Що таке соціологія? Соціологія - це наука, що охоплює всі галузі народного господарства.

І безумовною перемогою цієї науки наді мною стала поява Конта, якого ще називають батьком соціології. Так от з появою цього батька все навколо перетворилося на об'єкт соціологічного дослідження. Звичайно, згодом з'явилися Зімель, Морено, Сорокін та інші, які вустами Ілюшиної промовляли до мене щось на зразок маніфестів соціології, розжовували свої погляди на всілякі рольові штуки, стратифікації, спостереження. Я почав помічати, що якось несвідомо поділяю все своє оточення на групи, ставлю на них поведінкові досліди, і врешті збагнув, що соціологія конкретно псує моє життя.

- Ей! - кричав я. - Ти, соціологіє, вважай! Знищиш у мені останнього романтика, втопчеш у своє поділене на таблиці та розрахунки багно все сентиментальне, що у мені було, тепер я почав мислити цифрами та графіками, для мене перестала існувати сім'я, я тепер розглядаю її лише  як інститут, моя навчальна група перетворилася на збіговисько індивідів-споживачів, а не просто друзів, у яких можна скатати конспект...

- Та пішов ти знаєш куди! - кричала мені соціологія.

- Я пішов? - дивувався я. - Ну дививсь, жабо, я ж не пальцем роблений, розумієш, ти! Я ж, блін, зараз... я ж...

І я відмовився від неї. Відмовився від батька соціології Огюста Конта, відмовився від Ілюшиної, за що та наклала на мене тавро зрадника.

Мої одногрупники... о, мої одногрупники! Вони дивилися на мене своїми мокрими очима, плакали над своїми конспектами, їхні сльози розмивали чорнило й перетворювали всю їхню і мою соціологію на нерозбірливу фіолетову пляму.

- Не йди від нас! - благали мене одногрупники. - Залишайся, ти здаси всі свої іспити. Руссо любить тебе.

- Ні, мої хороші жовтороті цуцики, - відповідав я, - Руссо любить вас, а не мене. Вибірка - ось ваше покликання, а моє, - хоч це і банально, - література.

- Але ж... - зітхали вони, - ти ж був створений для матриць...

- Матриці були створені для мене, - безжально знищував я їх. - Пробачте. Я називав вас баранами та селюками! І ви не ображалися. Я псував вам зошити та ламав олівці, і ви не мстилися. Я розбивав ваші серця, і ви пробачали. То ж пробачте ще раз. Востаннє.

Навколо пахло весною і безмежною свободою, пахло квітучими яблунями та свіжою землею. І лише у моєї соціології запаху не було. Нудьга не має запаху...

Київ