Хто б подумав, що на старості років живому класикові чеської літератури Мілану Кундері доведеться соромитися своїх юних літ. Письменник, що, як ніхто, мабуть, інший, зумів відтворити в романах трагедію совєтського "стукацтва", перетворився на антигероїв своїх романів. У мас-медіа з'явилася записка, з якої зрозуміло, що студент Кундера доніс на "закордонного шпигуна" Дворжачека співробітникам комуністичної спецслужби.

Історія Кундери, попри психологічні мотивації автора "Жарту", розповісти про свою ж молодечу помилку і, можливо, таким чином позбутися тягаря морального гріха, цілком укладається у широке панно доль постсовєтської інтелігенції. Я далекий, звичайно, від думки, яку наполегливо мусували усередині 90-х: мовляв, усі, хто фігурує у провідництві національно-демократичних партій, - колишні сексоти. Однак ніде правди діти: спрут КГБ міцно тримав і, либонь, досі тримає своїх жертв, що навіть по десятиліттях після падіння СРСР ми стаємо читачами історій "стукачів". Згадаймо бодай скандал у Церкві, коли Станіслав Вельґус, архієпископ Варшави, подав Папі прохання про відставку з посади через факт співробітництва в молодості з секретними службами комуністичного режиму. Але цікавою була реакція самого Ватикану на цей неординарний випадок. "Хвиля атак на Католицьку церкву в Польщі, - заявив тодішній керівник прес-центру Апостольської столиці о. Федеріко Ломбарді, - крім прагнення прозорості й істини, має багато аспектів дивного союзу між минулими гонителями та їхніми тодішніми супротивниками (курсив наш - "Пошта"), з помстою тих, хто в минулому переслідував Церкву й був переможений вірою й прагненням свободи".

Підозрюю, що й у випадку Кундери спрацював "дивний союз". Мірослав Дворжачек відсидів у комуністичному застінку 13 років (його спочатку хотіли стратити, а відтак замінили вищу міру 22-річним ув'язненням). За ті тринадцять літ могло трапитися різне, а архіви спецслужб, відомо, не горять. Коментарів від колиш­нього в'язня ми не почули, зате його дружина "не має ілюзій щодо людських якостей" літературного класика.

Есе "Трагедія Східної Європи", написане Кундерою ще 1984-го, дає відповіді на багато запитань, зокрема на запитання: чи комунізм є запереченням російської історії чи її здійсненням?  "Звичайно, - пи­ше Кундера, - що він є одночасно як її запереченням (запереченням, наприклад, її релі­гійності), так і її здійсненням (здійсненням її централізаторських тенденцій та імперських прагнень)". Мабуть, у цьому та в інших творах чеха, слід шукати відповіді на нинішню історію "стукача".