Найбільший замок України у Старому Селі занепадає

Майже за 20 кілометрів від Львова, неподалік княжого Звенигорода, на території понад
2 га розкинувся найбільший замок в Україні, побудований у формі неправильного трикутника із шістьма вежами. Точніше нині залишилися лише три вежі та руїни. А свого часу він успішно витримував і турецьку облогу, і штурм козацьких загонів. Однак твердиня не змогла впоратися з тим, що її перетворили у винокурню, склади та пивоварню. Так і стоїть облупленим понищеним німим докором тим, хто не зумів її оцінити посправжньому. Нині, щоправда, робляться потуги відродити замок. Розмови про це тривають понад три десятиліття. А ще у Старому Селі проводять Міжнародний музичний фестиваль.

На місці, де нині замок та й інші частини Старого Села, люди мешкали ще в епоху заліза. Так принаймні стверджують археологи, котрі знайшли у тутешніх болотах сліди людських поселень та праці з тих часів.

Однак відомим та впливовим Старе Село стало щойно за часів Галицько­Волинського князівства. Насамперед завдяки близькості до Львова та могутнього тоді Звенигорода. А ще поряд проходив важливий торговий шлях - Волоський. Утім тоді його не називали Старим Селом. На берегах невеличкої річки Давидівка на цій території у княжі часи було древнє місто Черепів чи Черепинськ. З невідомих нам причин у період Київської Русі воно розкололося на три окремі поселення: Черепин, Давидів та власне Старе Село. Давидів назвали на честь Давида Ігоревича, онука Ярослава Мудрого. Це саме той Давид, котрий спричинився до сліпоти князя Василька. А 1410 року король Владислав Ягайло подарував у володіння Завішу Чорному з Гарбової південносхідну частину давнього Черепова - Черепинку. Але владарював він тут недовго і передарував її своєму синові - Яну з Гарбова. Той місцину облюбував, переселив сюди родину і назвав поселення Гарбовим. Однак назва не прижилася - місцеві мешканці продовжували її називати Старим Селом. Варто сказати, що упродовж кількох наступних століть це село раз по раз змінювало власників.

А перша письмова згадка про Старе Село датується 1454 роком. Саме тоді Ян Завіша призначив дотацію для костелу. Основним джерелом доходів місцевого душпастиря стала... корчма. Деякі польські історики переконані також, що за часів Яна Завіші у селі вже був дерев'яний замок.

Станіслав Тенчинський отримав у свої володіння Старе Село як посаг дружини - Барабари Завіши. Однак він прожив недовго, і через кілька років тут уже господарював її наступний чоловік - великий коронний гетьман Ян Амон Тарновський. Після його смерті селом дев'ять років володіла його донька Софія.

На одній з веж колишнього замку можна розгледіти герб з написом "WDXOYZWSLS". Ця абревіатура розшифровується як "Владислав Домінік Князь Острозький і Заславський, Воєвода Сандомирський, Луцький Староста". Саме в його особі у Старому Селі з'явився справжній господар. 1642 року він розпочав будівництво кам'яного замку. Цього потребували час і обставини - часті набіги татар (а Старе Село було на так званому Волоському шляху) - просто вимагали звести добре укріплену фортецю. Уперше чужинці спустошили село ще 1498 року.

Варто одразу ж сказати, що замок у Старому Селі - єдина заслуга Владислава Домініка Заславського. В усьому іншому він був невдахою. Насамперед князь зганьбився як військовий командир. Разом з Олександром Конєцпольським та Дмитрієм Острогом він стояв на чолі польської армії у відомій битві проти козаків Хмельницького під Пилявцями. Козаки тоді виграли. Адже три військові командири ніяк не могли домовитися між собою, більше того - в армії були кепські справи з дисципліною, та й авторитет у солдатів вони мали мізерний. Відтак Владислав Домінік ганебно втік з поля бою, залишивши козакам на грабунок немало предметів розкоші, які повсюди возив за собою. Богдан Хмельницький називав його "периною", Конєцпольського за юний вік - "дитиною", а Острога за вченість - "латиною".

У польськошведській війні князь Заславський вкотре був визнаний військовим невдахою.

Варто також додати, що він був ревним католиком і ворогом православ'я.

Через шість років після побудови замку в Старому Селі, а саме 1648 року, козацькі загони Богдана Хмельницького підкорили твердиню.

Однак військовийневдаха був хорошим господарем, і вже через рік він не лише відновив замок у Старому Селі, а й значно розширив його територію та зробив неприступним. Існує навіть легенда про те, що при будівництві замку користувалися особливим будівельним розчином, у який додавали яйця і молоко. Буцімто був шляхтич, якого засудили до смертної кари за якісь провини. Але хтось таки для нього випросив ще один шанс. І Заславський великодушно цей шанс подарував, наказавши привезти на будівництво замку два вози яєць. При тому усі вони повинні були прибути до місця призначення цілими. А чоловік виявився винахідливим: привіз дві підводи справді неушкоджених, бо варених(!) яєць. Стражі порядку гумору не зрозуміли, і таки стратили небораку.

А будували фортецю справді на віки! Під час перебудови її стіни обнесли рядом валів і вирили глибокий рів. Вежі замку прикрашені ренесансними атиками. Стіни ж простягаються до неба у висоту на 8 метрів, про їх товщину теж подбали - до 2 метрів кожна.

Отже, і не дивно, що коли козаки Богдана Хмельницького удруге були біля Старого Села, то вже фортецю оминули. Не піддалася вона й татарам у 1672 році. Ба більше - саме стрілою з фортечних мурів убили ватажка ворогів.

Волею долі старосільському замку судилося що кілька років змінювати власників. Наступним і останнім, хто подбав про нього, був Адам Микола Синявський. На початку XVII ст. він реставрував замок і переніс до нього зі Львова свій арсенал.

Наступні власники - з 1731 року - Чарторийські замком фактично не цікавилися і про нього не піклувалися. Ізабелла Чарторийська у 1809 році подарувала замок у Старому Селі своїм онукам Потоцьким. Вони й поклали початок кінця замку, адже влаштували у ньому винокурню, склади та броварню.