Окупація Криму Росією торік у березні-квітні змусила переїхати до Західної України тисячі жителів півострова, більшість із них етнічні киримли (або кримці). Тисячі галичан тоді гостинно відчинили двері власних домівок для родин вимушених переселенців. А львівська влада декларувала готовність прийняти та прихистити громадян України – кримчан. 

Нині громада кримських татар у Львові складається з понад двох з половиною тисяч осіб. Вони намагаються облаштувати та налагодити нове життя. Кажуть, що у місті почуваються комфортно та затишно. Подейкують, що містяни до них ставляться набагато краще та тепліше, ніж до переселенців із Донбасу. 

Тим не менше, у душі вони сподіваються повернутися додому, на півострів. Киримли розчаровані, що за рік у країні нічого на краще не змінилося – Крим залишився анексований, а на сході країни триває війна.

Для Львова переселенці з півострова – це новий досвід співжиття, що ставить певні виклики. Окупація Криму актуалізувала наболіле питання народу киримли в Україні. Гірко усвідомлювати, що тільки міжнародний злочин проти українців та кримців змусив замислитись про розв’язання відновлення історичної справедливості у відношенні до корінного народу Кримського півострова, його правовий статус та характер кримської автономії.

Але вже зараз зрозуміло, що процес повернення Криму до складу України може затягнутися на роки. Тому киримли – вимушені переселенці, мають облаштовувати власне життя за межами Криму: у Києві, Вінниці, Луцьку, Львові, та інших містах країни. 

Якщо не брати до уваги наявність українського громадянства, то вимушені переселенці з Криму є біженцями у класичному вигляді: від західноукраїнського населення вони відрізняються усім – мовою, релігією, культурними традиціями, менталітетом. Тому перед ними постають дві головні задачі – адаптуватися та зберегти власну ідентичність.

Переселенці кажуть, що у Львові, та й загалом в Україні, існують певні стереотипи, які стоять на заваді адаптації кримців. Передусім – це питання віросповідання.

“Чомусь склалась така думка, що кримські мусульмани сповідують найлегшу форму ісламу, мовляв, це євромусульмани. Такого поняття не існує. Треба бути більш точними у висловлюваннях. Релігійна ідентичність має велике значення для кримців. Це є одним із основних чинників, які зберегли етнічну  ідентичність у депортації. Наприклад, польсько-литовська діаспора втратила рідну мову, звичаї, але вони залишилися мусульманами і пам’ятають, що їх коріння з Криму”, – розповідає експерт із етнополітики та державного управління Рустем Аблятіф.

Ще один стереотип, який треба зламати, зі слів співрозмовника, – сама назва народу. “Етнонім “татари” був нав’язаний нам в часи Російської імперії. Так називали всі тюркомовні народи, були кавказькі татари, казанські татари. Кримські татари – це киримли”, – наголосив Рустем Аблятіф.

Він додав, що народ киримли сформувався в Криму. В цьому процесі взяли участь і інші народності, серед них італійці (генуезці), які прийняли іслам. Також в народній пам’яті кримських татар добре збереглися спогади про їхню державу – Кримське ханство.

До слова, киримли переживають уже п’яту хвилю міграції з півострова. “У 1783 році Крим був анексований Російською імперією. Тож перша хвиля масової імміграції тягнеться ще з того періоду. Відтоді було ще кілька хвиль, а нині це вже п’ята. 

Саме через такі історичні обставини киримли мають таку сильну діаспору, яка розсіяна по всьому світу: Туреччина, Болгарія, Румунія, Литва, Польща, Білорусія, Росія, країни центральної Азії, здебільшого в Узбекистані. За останніми підрахунками налічується приблизно 5-6 млн осіб. А це в декілька разів більше, ніж киримли у самому Криму”, – зазначає Рустем Аблятіф.

З його слів, кримці півострів змушені були залишити здебільшого через політичні переслідування, релігійні переконання. Були серед них і ті, хто не зміг змиритися з окупацією, не могли працювати і жити у путінському режимі. 

“Ми з великою вдячністю і повагою ставимося до тих, хто надав нам прихисток на материку. Я два місяці жив у родині українців. Вони  чекали в черзі, аби прийняти кримчанина. І з такою гостинністю нас прийняли, що ми їх вважаємо родичами. Такі вчинки закарбуються у пам’яті навічно”, – каже Рустем Аблятіф. 

Тим часом киримли переконані, що процес повернення Криму Україні дуже затягується, тож кримцям доводиться облаштовуватися на новому місці, адаптовуватися до життя у Львові. 

“Але тут є парадокс. Згадав про доброту, гостинність, щирість пересічних львів’ян та їх готовність допомогти. Але є багато питань, які вирішують на рівні як центрального уряду, так і місцевого самоврядування. Зараз ми змушені доводити, хто ми є. Але чи повною мірою використовують потенціал вимушених переселенців у Львові? – зазначає Рустем Аблятіф.

— На нашу думку, після спілкування з місцевими чиновниками, у своїй риториці вони наголошують, що міська рада не має коштів, можливості нам допомогти. Мовляв, центральний уряд має займатися облаштуванням вимушених переселенців, соціальними  програмами. Інколи не потрібно зайвих коштів, не потрібно створювати фонди, аби зрушити з місця наш потенціал, як людський, так й економічний. Ті люди, які приїхали до Львова, готові працювати, робити свій внесок у розвиток міста. Це не пафос, а реальні пропозиції. На жаль, змушений констатувати, що переселенців розглядають як тягар”.

Як писала “Пошта”, найбільш нагальна проблема кримчан у Львові – житло, а саме ціни за оренду, які впродовж року зросли чи не удвічі. Плюс нові тарифи за комуналку підливають масло у вогонь. Потроху кримці вирішують проблему з роботою. 

Дехто навіть бізнес свій у Львові відкрив. Переселенці з півострова собі потихеньку прилаштувалися, працюють і ніхто про них й не знає. Зокрема йдеться про ІТ-ників. Люди адаптуються і намагаються починати нове життя. На жаль, вдається зробити це невеликому відсотку.

Та чим хочуть займатися кримці і чим насправді доводиться – дві різні речі. Щасливці, хто зміг реалізуватися у Львові. До прикладу, пара переселенців із півострова всього за кілька місяців після переїзду відкрила у місті свій салон краси. Є й такі, хто зумів навіть ресторанний бізнес у Львові відкрити. 

В Україні майже мільйон внутрішньо переміщених осіб. Найбільше вимушених переселенців за офіційними даними, а це майже 200 тис. людей, прийняла Харківська область, найменше – до трьох з половиною тисяч людей – розміщено у Закарпатській, Волинській і Рівненській областях, йдеться у повідомленні ДСНС України.

У Львові та області, за офіційними даними, понад 10 тис. вимушених переселенців, з них дві з половиною тисячі з півострова. Деякі експерти стверджують, що для майже 800-тисячного міста це незначна кількість переселенців. Тим паче, що місто завжди асоціювало себе як відкрите до людей.

Тарас Возняк, головний редактор часопису “Ї”, розповів, що в історії міста Лева було чимало прикладів, коли до Львова приїжджали переселенці іншої національності.  

“Коли говоримо про традиційну різноманітність містян, то це в сенсі того, що було колись. У Львові було 30% євреїв, 50% поляків, і 20% українців, йдеться про 1918-1939 роки. Але згодом ситуація змінилася. Нацисти євреїв винищили, поляків депортували, українців, які проживали в місті, вивезли в Сибір, решта самі виїхали в область. У середині 50-х років ситуація була така, що із центральної Росії сюди привозили цілі заводи разом із робітниками. 

Тоді десь 50% населення нашого міста складали етнічні росіяни. У 60-х роках місто стало розростатися за рахунок області, оскільки люди почали повертатися. Хоча далеко не всім було дозволено повернутися додому, – розповідає Тарас Возняк. – Зараз у нашому місті є приблизно 100 тис. людей етнічного російського походження. Не всі вони російськомовні, але… Є десь приблизно 20 тис. осіб польської громади. Це так умовно сказано, бо інколи люди мають подвійну ідентичність. 

При “совєтській власті” приїхало до Львова 50 тис. євреїв. Мультиплікативність міняється. Зараз після цієї війни, після цієї катастрофи до Львова приїхало понад дві тисячі  киримли. Окрім того є переселенці з Донбасу. І це для міста черговий іспит”. 

У Львові проведуть бізнес-навчання для переселенців із Криму та Донбасу, по результатах якого розіграють 15 грантів до 100 тис. грн для відкриття власної справи, повідомляє Business community club у Facebook. 

Проект триватиме вісім місяців і міститиме: відбір 50 учасників (до 25 червня 2015); інтенсивний бізнес-курс (6 липня – 28 серпня); конкурс бізнес-планів та виділення грантів (вересень 2015); бізнес-супровід кожного з проектів протягом чотирьох місяців. Реєстрація на участь у проекті триває до 25 червня.