Кримці у Львові: рік, як не вдома
“Пошта” довідалася, що змінилося у житті кримців за час їхнього перебування поза межами анексованого півострова і чим вони зараз займаються у нашому місті
фото: архів
Минає рік від часу, коли до Львова приїхали перші переселенці з Криму. За офіційним даними, на Львівщині живуть понад три тисячі кримчан, більшість iз них – кримські татари. Люди покидали свої домівки, утікаючи від переслідувань російських окупантів.
Нині ж львівські кримці намагаються облаштувати та налагодити нове життя. Кажуть, що у місті почуваються комфортно та затишно. Подейкують, що до них ставляться набагато краще та тепліше, ніж до переселенців із Донбасу.
У душі кримці сподіваються повернутися додому, на півострів. Вони розчаровані, що за рік у країні нічого на краще не змінилося – Крим залишився анексований, а на сході країни спалахнула війна.
Мрію повернутися додому!
Рік тому, а саме 12 березня, до Львова із Сімферополя приїхала активістка кримського Євромайдану Люба Калмакова. Торік у розмові з “Поштою” дівчина зізналася, що вона росіянка за національністю, але українка у душі, і покинути рідний дім їй довелося за свої патріотичні проукраїнські настрої.
Дівчина за рік жодного разу у Криму не була, проте туга за краєм не зламала її, лиш все більше вселяє надію, що на півострів повернеться обов’язково, але лише коли Крим стане українським.
Тимчасове перебування у Львові називає місією, мовляв, це великий досвід пожити серед львів’ян, у такому особливому галицькому середовищі. “Як тільки здійсниться мрія, і Крим повернуть Україні, одразу повернуся додому. Але не з пустими руками, а з великим багажем досвіду та знань – буду руйнувати міфи та стереотипи про бандерівський Львів!”, – розповідає “Пошті” Люба Калмакова.
Співрозмовниця каже, що для неї це був дуже важкий рік. “Це рік долання стресів. У Криму ми будували грандіозні плани. Під час Євромайдану лише починали активну громадську діяльність. Наша громада почала долучатися до мітингів, ставати активною, показувати свої настрої та позицію. Щоразу все більше і більше людей до нас приєднувалося. Майдан нас об’єднав, дав надію.
Кримці себе чи не вперше ідентифікували українцями за етнічністю, за ментальною складовою. Тільки почали сподіватись, що в державі нарешті все налагодиться, планували, складали культурні програми, проекти. Все тільки починалося…Та не так сталося, як гадалося. Через анексію Криму довелося покинути півострів і приїхати до Львова. І не тільки мені. Наших активістів життя “розсипало” по всій Україні”, – пригадує Люба.
Пропаганда дає результати
На півострові у дівчини залишилися рідні. Провідати їх Люба не може, каже, що перетинати кордон, принижуватися перед росіянами не буде. З мамою спілкуються лиш через Skype.
“Зате мама до мене приїжджала кілька разів. Спершу ми зустрілися в Одесі. Це було ще у жовтні. Перша зустріч з мамою за півроку. Обрали нейтральну територію. Мама боялася їхати до Львова. Мовляв, вона етнічна росіянка, з острахом запитувала, чи її на ялинці не підвісять. Пропаганда, проросійське інформаційне поле зробили свою справу. Та мама й до Одеси боялася їхати.
У Криму їм показують по телебаченню, що по всій Україні йде війна. Довелося пояснювати, як все насправді. Згодом переконала її приїхати до Львова. Вона була дуже здивована, коли вільно розмовляла російською, а люди на це не реагували, обличчя їхні ані трішки не мінялися. Я дуже хотіла, аби мама на власні очі побачила, яке воно місто Львів, зруйнувала стереотипи”, – розповідає Люба Калмакова.
Дівчина пригадує, як вона з ріднею посилками обмінювалася. “Коли можна було пересилати бандерольки, мені доводилося добре мізкувати, аби не наробити біди рідні. Справа в тому, що найближче до мене відділення пошти у Львові на вул. Героїв УПА. Але прекрасно розуміла, якщо окупаційна влада побачить назву цієї вулиці, а посилка ще й зі Львова, то до адресата пакунок не потрапить. Тож доводилося шукати інше відділення, на вулиці із нейтральною назвою”, – каже Люба.
Там ще є люди, які не взяли російський паспорт. Їм важко, бо не можуть влаштуватися на роботу, не отримують соцвиплати. Вони стали іноземцями у рідному краю
Коли дівчина приїхала до Львова, то першою проблемою було знайти житло, роботу. Зараз, на щастя, помешкання Люба знайшла. А от робота, певна дівчина, проблема не лише для переселенців. “У Львові знайти роботу дуже важко. Розумію, що зараз рівень безробіття в країні високий. Та й зарплати, які пропонують, неадекватні до цінової політики. Нам треба негайно переглядати прожитковий мінімум”, – вважає активістка.
Зараз дівчина навчається заочно на юридичному факультеті. Паралельно займається громадською діяльністю – організовує лекції про історію Криму. Певна: лиш знаючи історію свого народу, можна знайти вирішення нинішньої проблеми, зрозуміти, чому півострів анексували, звідки у Криму взялися проросійськи налаштовані люди.
“Як би то боляче не звучало, але етнічні українці у Криму недружний народ. Кожен вважає себе гетьманом, тож кашу з ними зварити важко. Треба шановному українському панству як на материку, так і півострові самоорганізуватись і об’єднатись задля спільної мети! А вона одна – якось вижити в цих реаліях, не втрачати зв’язок із Кримом, тими свідомими кримчаками, які все ще залишилися на окупованому півострові. Знаю, що там ще є люди, які не взяли російський паспорт. Їм важко, бо не можуть влаштуватися на роботу, не отримують соцвиплати. Вони стали іноземцями у рідному краю!”, – зазначає Люба Калмакова.
Як кримці у Львові облаштувалися?
Багатьом кримчакам облаштуватись на новому місці допомогли львів’яни. Переселенці з півострова помітили, що до них містяни ставляться набагато тепліше і привітніше, ніж до вимушених переселенців із Донбасу.
Тим не менш, рік для кримців був роком випробувань. Інший регіон, інші люди, інша ментальність… навіть клімат інший! “А для кримчаків це велика проблема. У нас і львів’ян різний менталітет, ми по-різному реагуємо на події. До прикладу, кримці завжди поспішають. Не тому, що хочуть швидко все зробити, а тому, що такими народилися. Кримці звикли раніше прокидатись, а тут усі “розколихуються” лише в середині дня. Львів значно більший за кримські міста, але ритм життя тут повільніший”, – так влітку 2014-го розповідала “Пошті” голова ГО “Кримська хвиля” Оксана Новікова.
Нині ж кримчанка каже, що за рік, хто хотів, той до львівського ритму звик. Але деякі проблеми кримцям усе ж таки вирішити й досі не вдалося. “Найбільш нагальна проблема – житло, а саме ціни за оренду, які впродовж року зросли чи не удвічі. Плюс нові тарифи за комуналку підливають олію у вогонь. До того ж житло, яке винаймають, на субсидії навіть не претендує. Як бути далі?”, – зазначає Оксана Новікова.
У Львові знайти роботу дуже важко. Розумію, що зараз рівень безробіття в країні високий. Та й зарплати, які пропонують, неадекватні до цінової політики. Нам треба негайно переглядати прожитковий мінімум
Потроху кримчаки вирішують проблему з роботою. Дехто навіть бізнес свій у Львові відкрив. “Переселенці з півострова собі потихеньку прилаштувалися, працюють і ніхто про них й не знає. Зокрема йдеться про ІТ-ників. Люди адаптуються і намагаються починати нове життя. На жаль, вдається зробити це невеликому відсотку, – певна співрозмовниця. – Відкрити бізнес у нашій країні дуже непросто. Тим паче, на новому місці. Зараз намагаємося подати нові пропозиції до ВР про урегулювання деяких процедур щодо відкриття бізнесу, переводу його з анексованого Криму”.
Та чим хочуть займатися кримці і чим насправді доводиться – дві різні речі. Щасливці, хто зміг реалізуватися у Львові. До прикладу, пара переселенців із півострова всього за кілька місяців після переїзду відкрила у місті свій салон краси. Самі, без допомоги знайшли приміщення і зробили косметичний ремонт. Клієнтів знаходили через соцмережі та організацію “Кримська хвиля”.
Інші кримчаки, аби заробити на життя… співають. До Львова два хлопці приїхали ще торік восени. Спершу їх спів можна було почути на вулиці, тепер вони беруть участь у різноманітних музичних проектах, підробляють у кав’ярнях.
Є й такі, хто зумів навіть ресторанний бізнес у Львові відкрити. До прикладу, переселенцю з Сімферополя вдалося у серці культурної столиці України створити східну атмосферу. Для того, аби наважатися на такий крок, чоловік майже місяць досліджував ресторанний ринок у Києві, але не побачив там для себе місця. От Львів для його бізнесу – те, що треба!
Ще одна переселенка з Криму налагодила у Львові виробництво сиру. Зараз вона в домашніх умовах виробляє п’ять видів сиру. За добу встигає переробити 60 літрів молока і виготовити 10 кг сиру. Планує відкрити власну сироварню.
Моє принципове рішення поїхати з Криму було зумовлене тим, що я не хотіла працювати у цій системі корупції! Хочу працювати законно і не оглядатися з острахом, що мене хтось підставить… Усередині система в державі залишилася такою, як і була до Майдану
“Так люди і дають собі раду. Приїхали перукарі – відкрили салон краси. Ті, хто працював у ресторанному бізнесі, якось намагаються й у Львові подібно себе реалізувати. Та насправді зробити це дуже складно. Орендувати приміщення дорого. Був випадок, що кафе пропрацювало кілька місяців і його довелося закрити, бо власники не витягували орендну плату. У місті є багато ділянок для розвитку, та можливості реалізуватися влада не дає. Тож ми у нашому осередку створили декілька робочих груп. Одна з них і займається проблемою працевлаштування, інвестиційним бізнесом. А що з того вийде, покаже час”, – зазначає Оксана Новікова.
Що цікаво, переселенці з півострова дуже дружні, в біді одне одного не залишають. Вони створили цілу команду, яка займається різними напрямкам допомоги “своїм”. У ГО “Кримська хвиля” є ті, що відповідають за ліки та медичне обстеження переселенців. Мають вони і свого юриста з Криму, який безкоштовно консультує людей. Представляє їхні інтереси у суді. Навіть свого психолога кримці мають. А от Оксана Новікова займається працевлаштуванням кримчаків.
І хоча для кримців Львів і став новим домом, з анексією півострова вони змиритися не можуть. “Цей рік для мене дуже складний, сумую за Кримом. Не змирюсь з цією анексією! Якщо чесно, то сподівалася, що за цей рік у нас у державі відбудеться більше змін, більше реальних реформ. Коли приїхала до Львова, думала започаткувати тут нову справу. Відкрию новий бізнес, працюватиму у новому суспільстві за новими правилами. Та нічого не змінилося. Моє принципове рішення поїхати з Криму було зумовлене тим, що я не хотіла працювати у цій системі корупції! Хочу працювати законно і не оглядатися з острахом, що мене хтось підставить. У нас реальних реформ не проводять… Усередині система в державі залишилася такою, як і була до Майдану”, – резюмує Оксана Новікова.
P. S. У неділю, 15 березня, о 14.00 біля пам’ятника Т. Шевченкові проведуть акцію “Крим – це Україна”, присвячену річниці проведення незаконного референдуму у Криму.
17.03.2015 21:28
abdulatif@qha.com.ua
здається в автора погано з освітою. Це ж треба бути таким невігласом! А тямущі редактори у видання є? Які б відповідають за свою роботу? Вам потрібно розібратися з термінами. "Кримці" - український варіант самоназви корінного народу Криму "киримли", який помилково називають московітською кличкою "кримські татари". "Кримчаки" або "киримчахлар" - це ще один маленький корінний народ півострову юдейського віросповіідання. Щоб ви знали представник кримчаків, наскільки мені відомо, у Львові один. Я це знаю, оскільки ми з ним у Криму мешкали в одному під'їзді. Ще одне, Не Аліму Алієву розмірковувати про мусульман. Він сам, як оті російськомовні в Криму, втратив зв'язок з власними одновірцями та невідомо ким є.
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Цим дуже допомогли місцеві мешканці. Вони віддавали свої приміщення, дачі, допомагали продуктами, “гуманітаркою”. Кримці казали, що не хочуть сидіти на шиї держави чи тих, хто їм тимчасово дав притулок. Мовляв, готові працювати.
От минув рік, а проблеми залишилися… Житловий фонд у Львові переповнений, помешкання знайти важко, квартири дуже дорогі, до того ж ще й ріелторам треба платити.
Щодо роботи, то люди самоорганізувалися, допомагають одне одному. Хтось починає власну справу, а хто себе не знайшов у Львові (таких, звісно, мало), повернулися на півострів шукати кращої долі. Вони повернулися не через те, що їм тут фізично чи матеріально було важко, а через те, що їм ментально було важко. Йдеться здебільшого про кримських татар. Їм дуже важко покинути свою малу батьківщину.
За рік побачили, що ставлення львів’ян до переселенців із Криму тепліше, ніж до переселенців зі сходу України. Потрібно виправляти цей дисонанс. Дуже тішить, що люди знаходять спільну мову. В нас було велике застереження до релігійних моментів. Але знайшли спільну мову з львів’янами у релігійному плані.
Кримським мусульманам у Львові навіть комфортніше, ніж серед росіян у Криму. Адже ті, здебільшого, були атеїстами чи людьми, які не дуже дотримувалися релігійних поглядів.