Цього тижня на черговому засіданні депутати Львівської міськради проголосували за те, щоб демонтувати у місті радянську символіку. До слова, вони вже неодноразово затверджували подібні ухвали. Однак щоразу їх скасовували у судах.

“У Львові, на жаль, дотепер маємо те, що нам тут залишили так звані “освободітєлі”, а насправді це кати української нації, які заслуговують засудження і покарання з боку не лише громадян Львова, а й України загалом. Так це зробила вся Європа, прирівнявши комуністичний режим до нацистського. У нас зараз створюють музей тоталітарних режимів, де показуватимуть усі символи як нацистського, так і радянського режимів. 

Тому пропонуємо проект ухвали, за якою у Львові треба надати повний перелік радянської символіки, яка залишилась. Це і Пагорб Cлави, і Марсове поле, меморіали радянських чиновників. У нашому місті не повинно залишитися навіть корінця комуністичного режиму!”, – зазначив на сесії міськради депутат ЛМР Любомир Мельничук.

У результаті за проект ухвали проголосували 74 депутати і рішення прийняли. Як писала “Пошта”, минулого тижня, 15 травня, Президент Петро Порошенко таки підписав чотири документи про декомунізацію. Необхідність ухвалення цих законів визріла одразу ж після проголошення Україною незалежності в 1991-ому. 

Та навіть нині є люди, переважно старшого покоління, які не розуміють, навіщо зносити комуністичні пам’ятники, відмовлятись від власних радянських назв. Відповідь дуже проста: не можна жити серед червоних ідолів і будувати справді незалежну Україну. Звеличування СРСР – це не ностальгія за низькими цінами в магазинах, а насамперед фактичне виправдання тоталітарного режиму, який постав та утримувався на крові. 

Цивілізований світ уже давно поставив знак рівності між комуністичним та нацистським режимами. Нарешті це на законодавчому рівні зроблено в Україні! Львів’янам така ініціатива влади до вподоби. Але на питання “Пошти”, які пам’ятки тоталітарного режиму у місті треба було б демонтувати, однозначно відповіcти не змогли. Натомість до процесу декомунізації у Львові ставляться позитивно, мовляв, це треба було зробити чи не чверть століття тому.

“Думаю, що пам’яток тоталітарного режиму треба позбуватися з розумом і не плакати за минулим. Як-не-як ми не в СРСР. У Львові знаю небагато радянських пам’яток, як-от Пагорб Cлави. Але замість того, щоб його демонтувати, можна вчинити розумніше – просто змінити напис з Великої Вітчизняної війни на Другу світову. Не варто нищити все і вкладати мільйони у нові пам’ятники, чия мистецька вартість може бути сумнівною, а пояснити, що означають радянські символи, аби в людей не виникало запитань, аби вони себе не ідентифікували із радянською спадщиною”, – розповіла “Пошті” Анна.

“Не розумію, навіщо демонтувати пам’ятки архітектури. З таким самим успіхом можна демонтувати усе, що пов’язано з польською добою, коли полонізація теж не була солодкою для жителів Львова і частини Західної України зокрема. А процес декомунізації – це, передусім, демонтування “совкового” мислення, і аж ніяк не пам’яток архітектури. Поза тим, коли щось демонтуєш, треба спочатку мати те, що поставити на нове місце...”, – певна Ніна. 

“Громіздкі радянські меморіали мають не зовсім органічний вигляд на тлі європейської архітектури Львова. Це помітно, наприклад, у медичному кварталі, де розкішна колонада головного корпусу Львівського національного університету ветмедицини контрастує з монументальною химерою радянського часу. Й гадки не маю, що в нас збираються демонтувати. Пам’ятників Леніну в нас немає, вулиць Дзержинського теж. 

От би за встановлення монумента Андреєві Шептицькому злагоджено взялися, тоді це був би показник. З декомунізацією в Україні запізнилися чи не на чверть сторіччя. Інертне “совкове” мислення досі в головах окремих людей. Нині ж важливо наповнити державу українським змістом. Приємно, що люди охоче вдягають національні строї. Ще б мову так шанували. Львова, як не прикро, це теж стосується”, – зазначив львів’янин Володимир.

“Ой не знаю, де у Львові є пам’ятки архітектури радянського періоду. Можливо, їх тут нема? Якби можна було демонтувати пам’ятник Іванові Франку навпроти університету, який встановили за СРСР, та ще низку йому подібних громіздких скульптур. Ще мені не подобаються серпи і молоти на будівлях і написи на багатоповерхівках – а ля “1970 годи”. Явище декомунізації схвалюю, особливо в мізках людей, але вона не має перетворитися в терор”, – каже Ірина.

“До процесу декомунізації ставлюсь позитивно, проте не тоді, коли в країні є важливіші питання. Усі символи та пережитки Радянського Союзу та комунізму мають бути знищеними, якщо ми прагнемо будувати нову країну і рухатись уперед. Комунізм – це минуле, там воно й повинно залишитись. Нам варто замислитись над творенням нових пам’ятників для нових Героїв, а також про символи нової держави і в їх пропагуванні”, – зазначила “Пошті” Орися.