Необхідність ухвалення цих законів визріла одразу ж після проголошення Україною незалежності в 1991-ому. Та навіть нині є люди, переважно старшого покоління, які не розуміють, навіщо зносити комуністичні пам’ятники, відмовлятись від власних радянських назв. Відповідь дуже проста: не можна жити серед червоних ідолів і будувати справді незалежну Україну. Звеличування СРСР – це не ностальгія за низькими цінами в магазинах, а насамперед фактичне виправдання тоталітарного режиму, який постав та утримувався на крові. 

“Тим, хто виступав і досі ратує проти декомунізації, раджу приїхати в Биківню, на місце кривавих злочинів комуністичного режиму. Послухати, про що шелестять крони цих дерев, припасти вухом до землі і почути, до чого взивають поховані тут жертви комуністичного режиму. Биківнянські могили – найбільш живий свідок комуністичного терору, найнеспростовніший доказ злочину проти людства, такого ж масштабного, як ті, що вчинені в Катині, Аушвіці, Бухенвальді, Бабиному Яру, на Соловках. То хіба не настав час остаточно очистити Україну від символів режиму, який знищив мільйони безневинних людей?!” – заявив Порошенко 17 травня в Національному історико-меморіальному заповіднику “Биківнянські могили” на церемонії вшанування пам’яті жертв політичних репресій.

Цивілізований світ уже давно поставив знак рівності між комуністичним та нацистським режимами. Нарешті це на законодавчому рівні зроблено в Україні! 

Вже із самих назв законів видно, що йдеться не лише про засудження тоталітаризму, заборону символіки, але й про фактичне офіційне визнання героями справж­ніх борців за українську незалежність – таких як, до прикладу, бійці УПА. 

Та й, окрім відновлення історичної пам’яті і справедливості, декомунізація нині конче необхідна українцям у контексті справжньої та інформаційної війни з Росією. Саме радянські міфи впродовж усіх років нашої новітньої незалежності були інструментом Кремля для тримання України в своєму культурному полі.

Недарма 8 травня в окупованому Сімферополі комуністи встановили меморіальну дошку Сталіну. Так само недарма перед цим російські маріонетки, бойовики з так званої “ДНР”, зняли з фасаду корпусу філологічного факультету Донецького національного університету барельєф поета-шістдесятника, дисидента, Героя України Василя Стуса. 

Голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у ефірі “5 каналу” зазначив, що закон про декомунізацію є частиною боротьби з російським наступом у інформаційному полі. 

Також Володимир В’ятрович заперечує всі міфи, які нині поширюють з приводу процесу декомунізації. 

“Закон містить вичерпний і конкретний перелік символіки, яка має бути заборонена. Його дія не поширюється на проекти наукового, освітнього характеру, використання в музеях, використання бойових нагород, оригіналів бойових нагород, бойових прапорів і так далі. Мовиться не про якесь табу на всю радянську історію. Передбачено, що будуть перейменовувати чи ліквідовувати пам’ятники тим людям, які причетні до масових репресій, масових убивств чи боротьби проти становлення Української держави. Ніхто не рухатиме ті назви, ті пам’ятники, які в радянські часи працювали у сфері культури, науки. Короленко, Хвильовий залишаться!” – наголосив він.

Не варто вірити у те, що начебто ветерани не зможуть надягати радянські нагороди. Заборони на це в законі немає, як і на комуністичну символіку на цвинтарях. Тому нині всім критикам треба просто почитати закон, а не свідомо чи несвідомо грати на користь Кремля, заявляючи про якісь порушення прав людини в Україні через декомунізацію.

Проте насправді є над чим замислитись тим, що й далі пропагуватимуть комунізм або нацизм: їх можуть посадити за ґрати на п’ять років, а якщо це представники влади, то й на всі десять. 

“За пропаганду нацизму в багатьох країнах передбачена кримінальна відповідальність. Більшовицький режим завдав Україні не меншої шкоди, аніж нацизм. До того ж Україна зараз перебуває фактично в стані війни, зараз не до ліберальних норм. Думаю, комунізм ніколи не буде популярним в Україні, і застосовувати ці статті закону не доведеться. Не буде в Україні багато охочих постояти за Леніна”, – запевняє історик Олександр Палій, повідом­ляє BBC-Україна.

Якщо повернутись до теми пам’ятників, то за останні півтора року Україною прокотилась хвиля “ленінопаду”. Українці ще до ухвалення і підписання відповідних законів показали своє ставлення до “совка”. Ті тоталітарні пам’ятники, які збереглись, мають бути демонтовані впродовж півроку.

А щодо перейменування населених пунктів, вулиць і площ, то витрати на це ляжуть на органи місцевого самоврядування. Вони мають також шість місяців на те, аби порадитись із громадами і або повернути історичні назви, або ж придумати нові. Все ж таки за всю історію України було багато визначних постатей, які заслуговують ушанування, до прикладу, в назві вулиці. Якщо ж говорити не про вулиці, а про міста і села, то пропозиції щодо перейменування треба скеровувати до парламенту.

Деякі експерти вказують на те, що масштабне перейменування вулиць і населених пунктів потребує великих коштів. До того ж юридичним та фізичним особам доведеться міняти документи.

Проте є й інша думка. “Щодо перейменувань, то в нас волонтери безкош­товно поскидали вивіски і пам’ятники, тому безкош­товно перемалюють усе інше. Розмови про те, що на це потрібні мільярди гривень, несерйозні”, – каже вже згаданий Олександр Палій. Ну не можуть у різних містах України залишатись вулиці чи площі Леніна. Так само необхідно перейменувати такі міста, як Дніпропет­ровськ, Дніп­родзержинськ, Кіровоград, Іллічівськ та інші. За найскромнішими підрахунками Інституту національної пам’яті, в Україні має бути перейменовано 55 міст. Точна кількість буде відома найближчим часом. 

Як бачимо, більшість перейменувань стосуватимуться східних та південних областей України. У нас, на заході, ситуація з декомунізацією топографічних назв активізувалася ще на початку 90-их років. 

Зокрема “Пошта” ще до підписання Президентом згаданих законів опитала експертів щодо топографічних назв, які належить змінити у Львові та області. І вони підтвердили, що в перші роки незалежності було перейменовано близько 70 відсотків вулиць. Є певні недогляди,  саме їх потрібно буде виправити. На початку 90-их львів’яни знесли і пам’ятник Леніну.

Історик, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий також спростував міф про те, що зміна топографічних назв вимагає чималих грошей.

“Дехто каже про надмірно високу вартість перейменування, про те, що це дуже складний процес, що неймовірно дорого й важко виготовити нові таблички з назвами вулиць. Є досвід перейменування багатьох вулиць у Києві, і це абсолютно безболісно, не потребує так багато коштів, як про це кажуть”, – пояснив він.