Замість квітів… стусани
Проблема насильства в сім’ї в умовах війни та суцільного стресу стає напрочуд актуальною – від побоїв потерпає все більше жінок. Міліція ж у вирішенні проблеми безсила
“Чужа сім’я – темний ліс” – каже народна мудрість. Це коротке твердження, мабуть, повністю описує українську звичку не пхати свого носа в чужі справи. Проте інколи ми навіть не задумуємося, наскільки насправді сім`ї можуть бути “темними”, зокрема, для жінок, які потерпають від побоїв чоловіків.
За даними різних досліджень, із проблемою насильства в сім’ї стикалися 50 – 70% жінок. Стереотипи про те, що жертвами стають лише неосвідчені домогосподині, неправдиві. Як не дивно, часто від насильства потерпають жінки самодостатні, фінансово незалежні, з вищою освітою і хорошою роботою.
Здебільшого терплять чоловічі побої через спільних дітей, аби не залишати їх без батька, думають, що це мине, чоловік візьметься за голову… Але статистика свідчить: якщо почав бити, робитиме це надалі.
Що найстрашніше – правоохоронці можуть покарати насильника лише тоді, коли чоловік нанесе жінці тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження: поламає ребра, руки, спричинить черепно-мозкову травму.
А за легкі тілесні ушкодження до кримінальної відповідальності чоловіка майже неможливо притягнути. За це дільничні можуть лише скласти адмінпротокол, за яким суд накладе штраф. Але платити його треба буде з сімейного бюджету, тож, найімовірніше, жінка й за це постраждає...
“Я тебе вб’ю, бо ти втекла до бандерів”
Як розповіла “Пошті” Любов Максимович, голова Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи”, останнім часом до них частіше почали звертатися жінки, які потерпають від насильства в сім’ї.
“Мабуть, передусім тому, що вже знають, куди можуть звернутися по правову та психологічну допомогу. Це елемент довіри. Жінки не хочуть жити і миритися з цією проблемою. Раніше вони терпіли й думали, що це лише внутрішня проблема їхньої сім’ї. Ситуація в країні надзвичайно тривожна, рівень безробіття підвищився, АТО також впливає на нестабільність і неспокій. Це свідчить про те, що проблема насильства надзвичайно важлива нині”, – каже Любов Максимович.
З її слів, часто по допомогу почали звертатися переселенки зі сходу і Криму. Вони й так дуже вразливі, бо потрапили в ситуацію, з якою раніше не стикалися, а додалися ще й проблеми з чоловіками, які залишились у Криму чи поїхали в Росію.
“Є випадки телефонних погроз жінкам за те, що вони втекли. Так сталося з кримською росіянкою з Бахчисарая, яка переїхала на Львівщину з дітьми. Її чоловік був у той час на заробітках у Росії, телефонував їй і казав, що приїде та вб’є, бо вона втекла до бандерів. У таких випадках не можна давати своїх координат – чоловік не зможе знайти вас. Та й далі погроз він не піде,бо сам не захоче їхати до бандерів. Звісно, це важко переживати психологічно”, – зазначає Любов Максимович.
За даними різних досліджень, із проблемою насильства в сім’ї стикалися 50 – 70% жінок
З її слів, нині по правову та психологічну допомогу звертаються жінки старшого віку, які потерпають від домашнього насильства своїх дітей та онуків. “До нас зазвичай приходили жінки середнього віку, а тепер маємо таке різноманіття. Це свідчить про те, що люди втомилися миритися з насильством. Жінки вже готові подавати до суду, розлучатися, відстоювати свої права, – запевняє Любов Максимович.
Західноукраїнський центр “Жіночі перспективи” Адресa: проспект Червоної Калини, 36, оф. 315 Телефон: 295-50-60 E-mail: women@women.lviv.ua |
З її слів, передусім жінкам, які потерпають від фізичного насильства, треба пам’ятати, що не можна ховатися там, звідки нема виходу! Підходить лише те місце, звідки можна втекти, якщо ситуація вийде з-під контролю. Жінка повинна мати телефони сусідів або родичів, які поруч і можуть прийти на допомогу, документи і гроші, щоби не вибігати з хати голою і босою.
“Я знаю одне село, де всі жінки мають телефони одна одної, тож якщо чоловік починає котрусь бити, вона дзвонить іншим, а ті передають інформацію та біжать її рятувати. Але ж потім ті жінки далі живуть із тими чоловіками! Вся проблема в тому, що часто вони мислять стереотипно, думають, що один раз вдарив, а більше не буде. Але насильство породжує насильство. Є таке поняття, як “коло насильства”: якщо вдарив один раз, битиме і другий, і третій, якщо не опиратися. Треба одразу таке присікати!” – запевняє співрозмовниця.
Треба працювати з кривдниками, а не з жертвами
За кордоном над вирішенням цієї проблеми працюють значно ефективніше.
“Якщо в Нідерландах або Бельгії в якійсь сім’ї чиниться насильство, сусіди відразу телефонують у міліцію. В нас же сусіди зачиняють двері і не пхаються. За кордоном інакша психологія. Там люди думають: “Якщо він б’є свою жінку, то завтра поб’є мою”. Що ж думає українець? “Він її потовче, а я зачиню двері, бо мене це не стосується”, – зазначає Любов Максимович.
– За кордоном, якщо чоловік чинить насильство і приходить міліція, є закон, за яким насильника позбавляють житла і він, згідно з приписом, не має права наближатися до жертви ближче ніж за два кілометри, бо тоді потрапить у в’язницю! В нас же є лише попередження чи штраф. І що відбувається? Чоловік б’є жінку, вона викликає міліцію, його забирають, міліція робить попередження, дає штраф, він приходить додому і каже: “Чого ти досягнула? Тепер нам дадуть штраф, а грошей і так не маємо”, тож ця жінка потерпає вдруге, але вже фінансово”.
Хоча в Україні є закон із протидії насильства в сім’ї, він дуже недосконалий. Тому фахівці нині працюють над ним, аби привести його до європейських стандартів і викорінити насильство.
Міліція майже не може нічого робити доти, доки для жертви не буде важких наслідків, зокрема, тілесних ушкоджень середньої важкості
За кордоном існує багато державних програм із протидії насильства в сім’ї. Наприклад, у Канаді існує державна програма, в якій беруть участь і громадські організації, і державні службовці, і суди, і прокуратура й інші структури.
“В Канаді більшість судових справ стосується насильства в сім’ї. Там проводять багато профілактичних робіт, до прикладу, з кривдниками. Важливо працювати не тільки з жертвами, а й із тими, хто чинить насильство, бо ті не завжди розуміють, що роблять і якої кривди завдають жертві. В Канаді є спеціальні програми, коли кривдники мусять пройти 70 годин навчання після роботи. Його проводять на території поліцейських відділків. Із тими особами працюють і психологи, і юристи, і соціальні працівники. Вже на 10-12 годині навчання кривдники починають розуміти, що роблять. Якщо вони не ходять на навчання чи пропускають його, то сідають у тюрму”, – каже Любов Максимович.
Часто від насильства потерпають жінки самодостатні, фінансово незалежні, з вищою освітою і хорошою роботою
У нас є пілотна програма роботи з кривдниками, але вона покладена на соціальні служби, а не міліцію. Правоохоронці дають скерування на корекційну програму, але проводити її нікому! В Україні відсутній механізм управління цим процесом. Ми не маємо притулків для жінок-жертв насильства, їм нема де сховатися, тож мусять відсиджуватись у сусідів або родичів. А кривдник тим часом сидить удома п’яний і думає, як би то жінку ще сильніше побити.
“Доки Україна не визнає, що насильство в сім’ї – це епідемія, доти ми не матимемо серйозних програм протидії. Переконана: якщо в Україні буде більше жінок на рівні прийняття рішень, вони піднімуть цю проблему. Чоловіки просто не відчувають глобальності цього явища. Якби в нас було щонайменше 30% жінок у парламенті чи місцевих радах, тоді такі питання вирішували би швидше та якісніше”, – каже Любов Максимович.
Коли міліція безсила
Як розповіла “Пошті” речник міліції Львівщини Світлана Добровольська, кількість звернень до міліції про насильство в сім’ї зменшилась, якщо порівнювати з минулим роком.
“З початку року правоохоронці отримали 1 264 звернення про насильство в сім’ї, відкрили 18 кримінальних проваджень (за ст. 125-126 – “Нанесення тілесних ушкоджень”), поставили на облік 753 осіб (що цікаво, серед них – 75 жінок і двоє неповнолітніх). Якщо порівняти з минулим роком, то кількість жінок, які чинили насильство в сім’ї, збільшилась – у 2014-ому їх було 56. Міру покарання, зокрема, розмір штрафу, визначає виключно суд. Міліція на це ніяк не впливає”, – каже Світлана Добровольська.
Однак треба розуміти, що далеко не всі жінки звертаються з такими скаргами в міліцію, тому ці цифри насправді можуть бути в рази більшими. Зі слів Богдана Шкаради, екс-начальника міліції Львівщини, наше законодавство в цьому питанні не є відрегульованим. Міліція майже не може нічого робити доти, доки для жертви не буде важких наслідків, зокрема, тілесних ушкоджень середньої важкості.
“Якщо є тілесні ушкодження легкої важкості, жертві рекомендують звертатися до суду приватно. Профілактика чи попередження не надто дієві. Якщо ж чоловік зловживає спиртним у громадському місці та порушує порядок, можна його притягнути до відповідальності за дрібне хуліганство. А це штраф або кілька діб позбавлення волі. Якщо ж він напився і “буянить” удома, міліція нічого зробити не може. Тому потрібно, аби це питання було відрегульоване в законодавстві”, – зазначив “Пошті” Богдан Шкарада.
Зі слів співрозмовника, треба, аби в Адміністративному чи Кримінальному кодексі було чітко розтлумачене поняття “насильство в сім’ї” та міра покарання за нього. Бо всі профілактичні бесіди, коли міліціонер киває пальцем, мовляв, так робити не можна, результату не дають.
Статистика свідчить: якщо почав бити, робитиме це надалі!
“Колись були такі громадські організації, які за місцем праці чи проживання проводили з людьми обговорення. Це давало ефект, бо за це могли зняти премію. Та й витверезники були ефективними, однак не надто вигідними для сім’ї, адже за перебування там треба було платити”, – каже Богдан Шкарада.
Міліціонер переконаний, що нині повертатися до створення такого типу витверезників нема сенсу, адже і в них були певні хиби. Чоловіка там тримали до ранку, він повертався додому роздратований і знову агресував, бо цілу ніч відсидів, ще й гроші заплатив.
“Треба до цієї справи зовсім по-іншому підходити. Я би не сказав, що насильство в сім’ї – явище дуже масштабне, але таке буває. Основна причина – зловживання спиртним. Міліція в цьому питанні дуже обмежена в діях. Крім попереджень, профілактичної роботи і важелів впливу нема”, – зазначає Богдан Шкарада.
Як розповідала раніше “Пошті” юрисконсульт центру “Жіночі перспективи” Галина Федькович, хоча міліція не завжди може зарадити, до правоохоронних органів звертатись обов’язково – бодай тому, що аби притягнути кривдника до відповідальності, вирішити житлові проблеми, поділити майно та дітей дуже часто потрібно мати докази того, що чинилося насилля. А докази – це звернення до правоохоронних органів.
До теми. За даними незалежних експертів, до правоохоронних органів звертається лише одна жінка з шести, які зазнали насилля. Дослідження, проведене центром “Жіночі перспективи” серед 164 його клієнток, які особисто зверталися по допомогу стосовно проблеми насилля в сім’ї, засвідчило: 80,8% потерпілих стикалися з проблемами під час спілкування з дільничними. Жінки нарікали на байдужість (73,8%), хамство (35,7%), звинувачення у провокуванні насилля (16,7%). Зазначимо, що майже 40% жінок, охоплених дослідженням, потерпають від насилля понад 5 років, а третина – від насильницької поведінки частіше, ніж щотижня.
Відповідно до висновків досліджень, у хлопців-підлітків, які є свідками насилля над мамою, вшестеро підвищується схильність до самогубств, імовірність того, що такі діти вживатимуть наркотики, алкоголь або вчинять зґвалтування, підвищується на 50%. Насилля щодо матері – одна з причин втечі підлітків із дому. Отож вплив на їхню психіку суттєвий і може спричинити до скоєння злочину згодом.
Як свідчать дослідження, проблема сімейного насильства має міжнародний характер. Так, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, сімейне насильство торкнулося кожної шостої жінки світу. Рівень насильства стосовно жінок зазвичай залежить від економічного розвитку країн. У державах із низьким розвитком економіки жінки зазнають більшого насильства і сприймають його як належне.
У світі відповідальність за сімейне насильство дуже відрізняється. В багатьох країнах узагалі не передбачено такого покарання. У деяких державах, відповідно до законодавства, покарання настає лише за окремі форми насильства. Навіть нині є країни, де традиції і суспільна думка вважають сімейне насильство нормою існування родини.
Забудьте про “б’є – значить любить”!
Олена Прянічнікова, сімейний психолог, арт-терапевт, член ГО “Development Foundation”, – про психологічний аспект насильства в сім’ї та його причини, способи вирішення цієї проблеми і почуття гідності
– Скажіть, будь ласка, які причини того, що чоловік стає домашнім тираном?
– Насильство в сім’ї може бути наслідком тих ситуацій, за яких росла дитина. Наприклад, син бачив, як батько постійно бив маму, тож для нього це звична схема поведінки. Ще може бути й така культурна особливість, як “б’є – значить любить”. Насильство може бути наслідком батьківської некомпетентності, страху бути неавторитетним татом, способом виховувати неслухняну дитину, а ще це спосіб самоствердження – бити неслухняну дружину. Другий момент – це глибинний страх втратити контроль над ситуацією, тож насильство – спосіб контролю.
Причиною агресивної поведінки та насильства в сім’ї можуть бути попередні травми. Зараз, у час війни, можна припустити, що збільшиться кількість травмованих людей, яким буде складно по-іншому справлятися зі своїми переживаннями, також зумовленими насильством. Мова про військових, які були в зоні АТО.
Насильство може бути способом відреаговування травми чи подавлених почуттів. Якщо людина не справлятиметься зі своїми почуттями, не пройде відповідної реабілітації, вони все одно вимагатимуть відреаговування. Тоді може бути сплеск насильства та агресії на сім’ю, оскільки ці люди поруч.
– Зрозуміло, що кожен випадок потребує конкретного підходу. Та все ж як із такими людьми працювати?
– Якщо фізичне насильство в сім’ї таки вчинилося, це потребує більш серйозної роботи з психологом. Добре, якщо людина розуміє, що це проблема. Звісно, йдеться не про маргінальні сім’ї. Такі, ймовірно, не підуть до психолога. Вирішення такої проблеми – це завдання суспільства, соціальних служб і педагогів, людей, які працюють із дітьми.
Жінці передусім важливо розуміти, чого вона хоче від життя, як себе бачить і яка її роль у сім’ї
Я працювала на телефоні довіри для дітей і юнацтва. У нас були ситуації, коли телефонували діти і розповідали про випадки насильства, просили порад, питали, що робити, бо відчували загрозу. Ми рекомендували, куди можна звернутися по допомогу. Передусім потрібно знайти того, хто може подати допомогу та створити безпечні умови.
– Чи чули про випадки, коли агресували жінки, відтак чоловіки потерпали від насильства?
– Я ні, але мій колега, який довго працював у центрі допомоги сім’ям, які потерпали від насильства, розповідав про такі. Насправді у світі не менше половини з тих, хто звертається по допомогу до спеціальних центрів, чоловіки. В нашому суспільстві це досить незвично, але таке є.
– У яких сім’ях виростають тирани?
– Якщо говорити про тирана, людину, яка звикла контролювати, підкоряти собі і яка не має ніяких моральних обмежень, це, звісно, передусім вплив сім’ї. Виховання дитини в родині, де є гіперопіка або де батьки втрачають свої батьківські позиції, передають відповідальність дитині, а це формує її страх.
У сім’ї, де є насильство, дитина наслідує манеру поведінки агресора заради своєї безпеки
Коли батьки починають підкорятися дитині, всім її капризам, є величезна ймовірність того, що вона виросте тираном, адже звикла, що має бути так, як вона хоче. Коли дитина народжується і довкола неї світ крутиться – це норма, але якщо так триває довго і вона не має ніякої протидії чи обмежень, у неї виникає глибокий страх. Така дитина не має опори, не розуміє, де її рамки та рамки інших. Тоді людина прагне контролю будь-якими методами! В сім’ї, де є насильство, дитина наслідує манеру поведінки агресора заради своєї безпеки.
– Що зазвичай радите жінкам, які потерпають від насильства?
– Якщо жінка потрапила в таку ситуацію і дійсно визнає, що це проблема, дуже важливо розуміти, що фізичне насильство – загроза життю. Передусім потрібно йти в безпечне місце, усіма можливими способами припинити фізичну агресію, піти кудись або до когось звернутися, бо будь-яка психотерапія ефективна потім. Насамперед потрібно уникнути насильства!
Також дуже важливо визначити, наскільки ймовірно і чи необхідно будувати стосунки з такою людиною. Треба розуміти, чи готова особа змінюватися, чи розуміє агресор, що страждають люди. Якщо є готовність збереження сім’ї, то можлива якась робота. Якщо ні – питання до жінки, чи готова вона робити вибір. Будь-який конфлікт у стосунках двосторонній.
Якщо один порушує права іншого, це означає, що той дозволяє це робити. Є ще таке поняття, як почуття гідності. В радянському суспільстві його нівелювали. До однієї жінки насильник навіть не підходить, а інша може дуже часто потрапляти в такі ситуації. Жінці передусім важливо розуміти, чого вона хоче від життя, як себе бачить і яка її роль у сім’ї.
P.S. У березні «Львівська Пошта» планує продовжити тему – наступного разу вона стосуватиметься чоловіків, адже й вони потерпають від насильства, зокрема психологічного.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Якщо в подружжі є двоє вірних храму, вони можуть прийти до церкви і розібратися з цими проблемами у присутності священнослужителів як третьої сторони, якщо Церква для них авторитет.
Я би порадив жінкам, які потерпають він насильства, звернутися до психологів, бо священики, на жаль, ними не є і не завжди можуть допомогти. Якщо ця проблема пов’язана з конкретною загрозою для життя і здоров’я, в таких випадках священики безсилі і треба звертатись у правоохоронні органи.
Якщо є факти насильства в сім’ї, Церква навіть дозволяє сепарацію — розлучення. Тоді де-юре люди далі перебувають у шлюбі, але де-факто не мають одне перед одним взаємних прав і обов’язків.
Що стосується спільного їх життя як чоловіка і жінки у фізичному та моральному плані, то вони можуть жити окремо.