Львів’янка Олеся розповіла “Пошті” сумну історію свого батька-заробітчанина, який їздив до Москви працювати на будівництві. Але замість того, щоб привезти додому гроші, повернувся з хворобою і… став інвалідом.

“Чоловікам доводилось узимку спати на бетоні. Було жахливо холодно, через таку працю застудив ногу.  Коли помітив, що стає дедалі гірше, разом з іншими вирішили втікати додому. Це була закрита територія, тому щоб вибратись, були змушені втікати лісами. Дякувати Богу, що повернулись живі”, – розповідає Олеся.

Проте, аби стати жертвою трудового рабства, не обов’язково виїжджати з країни. Пан Тарас розповів “Пошті”, як вирішив підзаробити влітку на Закарпатті, а натрапив на шахрая. “Довідався від друзів, що на Закарпатті один бізнесмен набирає чоловіків працювати на пилорамі. Поїхав, бо заробіток обіцяли хороший. А там в мене забрали всі документи, умов для прожиття не було, спали на дошках! Коли термін домовленості вийшов, документи мені повернули, але всієї зарплати так і не отримали. Казав, що грошей немає, пропонував різницю добрати деревиною”, – бідкається Тарас. 

Жінки у пошуках кращих заробітків можуть опинитися у тенетах сексуального рабства. А воно, на жаль, ще досі неабияк розповсюджене. Так, житель Львівщини намагався відправити чотирьох жінок (троє з яких переселенки) гарувати повіями до Ізраїлю. Чоловік, знаючи, що жінки у скрутному матеріальному становищі, завербував їх для такої “роботи”, обіцяючи при цьому високу оплату, безпеку та комфортні умови проживання, інформує прес-служба обласної прокуратури. Йому інкримінують ч. 2 ст. 149 КК України, себто торгівлю людьми.  

Тим часом у Львові до 20 березня на проспекті Шевченка львів’яни можуть розглянути арт-інсталяцію “Невидимі”, покликану нагадати  про постраждалих від трудової чи сексуальної експлуатації. 

Як писала “Пошта”, на алеї організатори розмістили 120 фігур-силуетів, які у відсотковому відношенні уособлюють понад 120 тисяч українців (чоловіків, жінок і дітей), які, за оцінкою Міжнародної організації з міграції (МОМ), постраждали від торгівлі людьми з 1991-го. На 12 фігур нанесені справжні історії жертв сучасного рабства. Ось деякі із них.

Андрій, 32 роки, робітник фермерського господарства:
“Я одружений, маю двох дітей. Запалення легенів у молодшого сина дало ускладнення на серце.  Щоб заробити на лікування, я поїхав до Москви на заробітки. На вокзалі познайомився з Максимом, який запропонував роботу на будівництві та зарплату 1000 доларів на місяць.  Нас поселили у вогкому підвалі, я працював у підземних гаражах 12-16 годин на добу. Годували інколи гнилими овочами та простроченими продуктами. 

За перерви у роботі штрафували. Виходити на вулицю не дозволяли. Коли через два місяці ми почали протестувати, нас побили ґумовими палицями та сказали, що не відпустять доти, доки ми не відпрацюємо гроші, за які нас купив “хазяїн”. А якщо будемо вимагати оплати – вивезуть до лісу і закопають, щоб ніхто не знайшов. За п’ять місяців по завершенню робіт нас усіх вивезли на поля і залишили там, пригрозивши розправою над рідними, якщо заявимо у поліцію. Я на попутках добрався до Москви. Подзвонив додому, і мені вислали гроші на дорогу”.

Оля, 44 роки,  продавець у магазині:
“Погодилась на пропозицію знайомого виїхати до Польщі на сільськогосподарські роботи. Сподівалась заробити на ліки доньці з вродженою вадою нирок. Обіцяли заплатити 1500 євро на місяць. Мене “продали” власникові овочевого цеху. Працювати доводилось по 14 годин на день. Мобільний телефон та паспорт відібрали. За непокору били та штрафували. Цех охороняли з автоматами, виходити на вулицю не дозволяли. Через півроку, коли закінчився строк візи, мене відвезли на кордон з Україною. Кордон перейшла пішки, а потім добралась попутками додому. Пригрозили розправою над рідними, якщо спробую комусь щось розповісти. Грошей не дали ні копійки!”

Аліна, 9 років:
“Влітку ми з товаришкою пішли купатися на річку. До нас підійшов чоловік, він був повністю голий. Він примушував нас його торкатися та одночасно знімав це на камеру. Він намагався посадити нас в машину, проте ми змогли втекти. Потім нас знайшла міліція, бо він виклав ці фотографії в інтернеті”.

“Наших людей легко обдурити!”

– Якщо говорити про трудове рабство, то існує кримінальна відповідальність за торгівлю людьми, а саме за складання і підписання угоди, предметом якої є людина. Громадяни звикли думати, що, якщо йдеться про трудове рабство, то це одразу проституція. Але це не так, наприклад, якщо людина повинна працювати з вилученням документів, то це також певною мірою рабство, за це передбачена дуже жорстка кримінальна відповідальність за ст. 149 КК України. Дуже часто чуємо, що такі випадки є в Росії, де використовують в’єтнамців, китайців та інших заробітчан. Але такі випадки є і в Україні, коли людей тримають у бараках, у жахливих умовах і без документів. 

– Часто людей ошукують, надаючи їм різноманітні гарантії працевлаштування за кордоном. Я б застеріг обидві сторони, в тому числі і роботодавців. У нашому законодавстві ст. 149 ККУ доволі розмита, тому це дає підстави нечесним правоохоронцям тиснути, а то й відверто шантажувати людей, які через турагенції чи водійські рейси відправляють людей на роботу за кордон. Мовляв, це є угоди, які підпадають під торгівлю людьми, а щоб “не підпали”, треба заплатити. Вийти з цієї ситуації складно. Будь-які гарантії працевлаштування за кордоном, при яких людину ставлять у залежність від потенційного роботодавця вже “пахнуть” угодами щодо використання людини.

Скажімо, ви оплачуєте проїзд, проживання впродовж першого місяця, а ще, не дай Боже, документи залишаєте в роботодавця, все це правоохоронці нахабно та зухвало тлумачать як торгівлю людьми. Тому хочу попередити роботодавців, навіть, якщо працюєте офіційно, не маєте наміру продавати людей у рабство, але відправляєте їх за кордон, можете “вляпатись” у справу щодо торгівлі людьми.  А особливо, якщо такі фірми обіцяють людині багато, а нічого з того не виходить, то вона вже там, за кордоном, може написати відповідну заяву, що її ошукали. Тому роботодавцям треба бути чесними, а людям, які шукають роботу – обережними! 

Якщо ж вже так сталось, що, скажімо, влаштовувались танцівницею, а виявилось, що повією, то передусім треба шукати захисту правоохоронних органів у тій країні, де перебуваєте! Але по поверненню негайно звертатись до українських правоохоронних органів, чи у правозахисні організації або до адвокатів, які би не дали “зам’яти” це питання!.  

– Про трудове рабство можна говорити навіть тоді, коли беручи людей на роботу, з ними підписують різноманітні зобов’язання майнового характеру.  На перший погляд,  вони можуть бути невинні, як нібито гарантія чесного виходу зі справи, чесного розрахунку. 

У моїй практиці було таке, що клієнту казали: “Ти розвіз товару на 30 тис. грн, даю тобі тиждень перед звільненням, щоб ти зібрав всі кошти. А якщо ти їх не збереш, то я тебе не звільню. А якщо хочеш трудову книжку, то напиши розписку, що ти позичив у мене 30 тис. грн, а я її порву, як тільки ті люди заплатять”.

А тепер уявіть собі, що роботодавець нічого не рве, а потім звертається з підлим позовом до суду про стягнення всієї суми заборгованості з людини. Працівник повинен розуміти, що Кодекс законів про працю України передбачає матеріальну відповідальність у розмірі, не більшому за один місячний посадовий оклад , це коли людина перебуває у трудових відносинах. 

А тепер припускаємо, що в магазині зіпсувались банани на 20 тис. грн. Якщо продавець перебуває в трудових відносинах, то може нести відповідальність у розмірі своєї мінімальної зарплати, а при цивільно-правовій угоді вже нестиме відповідальність у фактичному розмірі збитку. Роботодавці так страхуються:  на людину крикнули, вона до адвоката не сходила, взяла і написала розписку, але не так , що “я визнаю, що в мене зігнили банани на 20 тис. грн”, а розписку, що вона позичила в роботодавця 20 тис. грн. 

– Про це можна говорити вже у руслі трудового шахрайства. Люди дуже часто спокушаються на працевлаштування за кордоном, не з’ясовуючи простої речі – чи ця діяльність ліцензується. Треба спочатку перевіряти, чи взагалі певна організація має право вести діяльність, яку репутацію вона має. Це не складно, бодай пошукати в інтернеті відгуки про цю організацію від людей, які мали з нею справу. 

Але, зазвичай, громадяни починають усе це читати вже після того, як їх ошукали, коли вже заплатили 8-10 тис. грн за роботу у “липовій” фірмі. На жаль. Тоді дзвонять адвокатам і слізно просять ті гроші повернути.

Також можна перевірити ліцензію. На сайті Міністерства праці і соцполітики є розділ “Ліцензії”, там пишете назву організації і перевіряєте, чи має вона право діяти. Ще є Державний реєстр судових рішень, в якому дуже просто з’ясувати, чи є позови до цієї організації про стягнення коштів і таке інше. 

– Наші люди “затуркані”, їх легко обдурити, при чому і шахраям, і правоохоронцям, і навіть нечесним адвокатам. У моїй практиці був один цікавий випадок. Жінка, в минулому повія, допомогла двом повіям влаштуватись на роботу за кордон, а саме, дала їм контакти потрібних людей. Їм прийшли запрошення на роботу в бордель, відкрили візи, оплатили переліт і вони поїхали туди працювати абсолютно добровільно. 

Через три місяці одну з тих повій вигнали звідти, купили квиток і мало не копняками відправили додому, бо вона була конфліктна, навіть билась з іншими повіями. Як виявилось, ця жінка, перед від’їздом за кордон, ще Україні обікрала свого клієнта – витягнула з кишені 5 тис. доларів. Клієнт звернувся до сутенерів. Згодом її кинулись шукати міліціонери, а вона виявляється поїхала за кордон. Тож дочекалися, поки повернулась, а тоді зловили її. Почали розпитувати, де вона була, та і розповіла, що працювала за кордоном у борделі. А хто ж її туди відправив? 

І так вийшли на ту жінку, яка їм допомогла працевлаштуватись. А вона ж ні в чому не винна, нікого ні до чого не примушувала, лише контактами допомогла. Тоді вони почали наполягати, щоб та заплатила за крадіжку 5 тис. доларів, або  писала заяву, що була продана в рабство. І так клієнтка відбула 4 роки позбавлення волі ні за що.