Співрозмовник каже: часто люди самостійно купують дорогі прилади, що за технічними характеристиками військовим не підходять. Тож Андрій Салюк каже тим, хто хоче чимось допомогти військовим, передусім радитись або безпосередньо з бійцями, або звертатися по поради до волонтерів.

фото: Андрій Польовий

“Бувало, приходили люди і показували, що придбали такі-то коліматорні або оптичні приціли. Часто за технічними характеристиками ті дорогі прилади військовим не годилися…” – розповідає Андрій Салюк. 

Купувати прилади військового взірця мають право лише організації з необхідними ліцензіями. Передавати таку техніку людина також не має права, тому волонтери можуть купувати речі, схожі до військових, до прикладу, мисливський приціл із добрими характеристиками.

“Перед тим, як щось купувати, потрібно радитись із волонтерами або військовими. Ми простежили таку закономірність: ті, хто приїхав на ротацію, чітко знають, що треба на фронті, тож забагато не просять”, – розповів “Пошті” координатора ініціативи “Львівський Лицар” Іван Радковець.

Часто можна почути, що волонтери військовим доставляють навіть пральні машинки. “На схід волонтери завозили і пральні машинки, і бойлери. Якщо командир – добрий господар, він дбає про своїх бійців, може облаштувати місце, де вони мають змогу попрати і помитися нормально. Та не потрібно передавати на фронт пральні порошки! В них містяться хімічні засоби, що працюють як люмінісцент. Одяг видається чистішим, але у приладах нічного бачення аж світиться. Верхній військовий одяг можна прати тільки милом або дитячим гранульованим порошком”, – зазначає співрозмовник.

“Військовим потрібні різні інструменти, зокрема, ключі ріжкові, накидні, плоскогубці, ножиці для заліза, домкрати, пилки для дерева. Хлопцям доводиться багато копати, тож їм треба лопати (не звичайні городові, а, до прикладу, фірми Fiskars). 

Працюючи ними, людина менше втомлюється. Також необхідні сокири, ломи, кирки, дрилі механічні та електричні, цвяхи, шурупи, саморізи, болти.  Нещодавно принес­ли бензопилу,  – розповідає Андрій Салюк.

– Потрібні військовим  і мішки для укріплення. Бувають зелені синтетичні, але вони дуже швидко розкладаються на сонці, тож краще приносити тканинні. Треба й міцний поліетилен у рулонах. Буває, люди мають генератори старі, але робочі. Серед потреб і дрібні речі: вживані телефони, “зарядки” до них, пристрої заряджання від прикурювачів із автомобілів”.

Окрім інструментів, військовим потрібні й технічні пристрої. Ідеться, зокрема, про GPS-навігатори та планшети – волонтери завантажують туди карти, аби бійці могли орієнтуватися на місцевості. Приносять і вживані пристрої, та це не проблема – волонтери їх самостійно “перешивають” для потреб бійців.

“Навігатори є туристичні й автомобільні. В останні, до прикладу, самостійно “забиваємо” інформацію. Для нас передусім важливо, щоби прилад працював. Приносять і вживані туристичні навігатори, в які вводимо іншу інформацію. В автомобільних оцифровані лише дороги, в туристичних – уся територія. З такими приладами хлопці можуть добре орієнтуватися на місцевості, складати маршрути”, – зазначає Андрій Салюк. 

Замість навігатора можна використати й телефон із великими дисплеєм, але з підсиленим корпусом. Військові-розвідники просять планшети. “Найкраще – 7-8 дюймів. Для  різних завдань потрібні планшети з різними потужностями, – каже волонтер. – Бійцям необхідні й компаси (краще рідинні, але звичайні туристичні теж знадобляться на фронті). Є спеціальні військові компаси. Такі прилади завжди користуються попитом серед вояків”.

фото: 4vlada.com

Волонтери просять не приносити старих біноклів із затертим склом, мовляв, таких на фронт не відправлятимуть.

Водночас вони наголошують, що завжди знайдуть застосування вживаній оптиці. “Біноклі, що треба військовим, повинні бути міцними. Оптика передусім мусить бути скляною. Ідеться не про потужність у зумах, а про якість приладу!” – наголошують волонтери. 

Андрій Салюк дає поради стосовно того, як правильно обирати біноклі. За його словами, передусім варто зважати на ціну. “Не може бути прилад якісним, якщо коштує 10 або 20 американських доларів. Пригадую, спершу передавали на фронт біноклі вартістю 500 гривень, але тоді у хлопців ніяких не було. Зараз же потрібна якісна оптика. Якщо людина хоче придбати прилад, він мусить мати якісне скло, бути ударостійким, азотонаповненим (тоді не запотіватиме). На якісних приладах завжди є маркування щодо захисту: від дощу, снігу, морозу. На це дуже важливо звертати увагу”, – каже співрозмовник.

Класичний варіант – 8-кратний зум. Він оптимальний для ока, оскільки людина може оцінювати відстань до об’єкта. Бінок­лі з більшою кратністю, починаючи від 12 і вище, використовують тільки спеціальні підрозділи, зокрема артилеристи. Такі прилади треба ставити на штатив.

“Зображення в біноклі, що мають більше восьми крат, тремтять, але не через те, що прилад важкий: причина у великому наближенні. До прикладу, військовий побачить номер автомобіля, але прочитати його не зможе. Тому біноклі купуємо під конкретне замовлення військових”, – розповідає Андрій Салюк.

Також важливо купувати бінокль із мірною сіткою. Професіонали знають, як нею користуватися. “Це допомагає визначити відстань до об’єкта. Хлопці такому обладнанню тішаться”, – зазначає волонтер. 

Часто люди волонтерам не довіряють, тож вирішують самостійно купувати військовим, до прикладу, приціли. Вони недешеві: армійський коліматорний приціл коштує щонайменше 500 американських доларів. Але проблема в тому, що ціна ще не свідчить про якість. 

“Якщо хтось вирішив самостійно купити оптичний денний приціл, то передусім треба запитати у продавця, чи витримає він стрільбу з бойової зброї. Є приціли на так звані воздушки, приціли-імітації для страйкболу, які підходять для зброї, що не має віддачі. Виглядають вони як бойові, та насправді – забавки. До того ж приціл повинен мати систему кріплення, наприклад, “ластівчин хвіст” чи Пікатінні”, – розповідає Андрій Салюк.

Планка Пікатінні – це спеціальний кронштейн або рейкова система направляючих, яку використовують на стрілецькій зброї для забезпечення уніфікації кріплень різних допоміжних приладів, зокрема, лазерних цілевказівників, тактичних ліхтарів, сошок і прицілів (коліматорних, оптичних). Такі планки широко використовують у арміях країн НАТО. Вони відповідають угоді по стандартизації STANAG 2324.

“Приціл має бути міцним як на віддачу, так і на удари. Дуже важливо, щоби барабани введення поправок були виведені назовні, бо тоді вони пристосовані до агресивного середовища й активного використання. Це означає, що хлопці за потреби зможуть вносити поправки. Приціли треба вибирати, враховуючи те, хто ними користуватиметься. Штатний приціл, який використовують на фронті, мусить мати чотирикратне наближення, інколи шестикратне. Та варто пам’ятати: чим більша кратність, тим менше поле зору”, – зазначає Андрій Салюк. 

Ще одна важлива характеристика – діаметр вихідної лінзи (не тієї, в яку дивиться стрілець, а тієї, що назовні). “Чим більша лінза, тим більше поле зору та ймовірність бліку, тож військового можуть виявити. Якщо хтось хоче придбати велику лінзу (діаметром 42-50 міліметрів), варто купувати спеціальний антибліковий захист — антиблікові сітки і бленди. Приціл же мусить підходити для потужної зброї (бути азотонаповненим), барабани повинні бути виведені назовні, з помірною величиною вихідного об’єктива”, – резюмує співрозмовник.

Андрій Салюк розповідає, що часто люди роблять велику помилку, купуючи коліматорні приціли. Йдеться про оптичний прилад із напівдзеркальним склом, що дозволяє стрільцеві бачити прицільну цятку або будь-яке інше зображення. 

“Точно якісний – коліматорний приціл фірми Eotech, яка виготовляє пристрої для армії. Його можна купити навіть в Україні, але коштуватиме він щонайменше  500 доларів, – каже волонтер. – Також потрібно купувати пристрій, точка прицілювання якого – не більше 2 МОА (поширена кутова величина для оцінки купчастості влучень, поправок при стрільбі. – “Пошта”)”.

Точка МОА дає змогу прицілюватися. До прикладу, 1 МОА на  відстані 100 м закриває пляму діаметром 10 см, 2 МОА – 20 см і т.д.  Також важливе питання системи кріплення. Найкраща – система швидкого монтування.