– Одним із пріоритетів розвитку Львова є туризм. З кожним роком туристів у місті більшає. Однак не лише у місті є на що подивитись, області також є що показати. Пане Ігорю, на вашу думку, чи варто місту співпрацювати з областю у цьому напрямку, якою має бути ця співпраця?
– Обласна рада періодично намагається щось вигадати, використовуючи маршрути туроператорів, які працюють на обласному рівні. Та є одна глобальна перешкода, яку важко виправити, і кілька, які виправити дуже легко, треба просто захотіти це зробити.
Глобальна перешкода – якість шляхів сполучення. Жоден турист не буде терпіти дорожньої тряски. У нас дорогою можна назвати дорогу на Стрий та на Закарпаття. Проте маємо прекрасні міста, доїхати куди практично неможливо. До прикладу, дорога на Червоноград, якої уже немає. Маємо чудові гірські райони, куди також взагалі немає доріг. Чому?
Ми мислимо критеріями романтиків, а потрібно бути практиками. Знаю кількох водіїв автобусів, які просто не хочуть їхати по бездоріжжю, тому що ремонт ходової автобуса не окуповується. А це є велика проблема. Достатньо згадати об’їзну дорогу біля Золочева – це ж кошмар!
Глобальна перешкода – якість шляхів сполучення. Жоден турист не буде терпіти дорожньої тряски
Друга проблема – абсолютний “совок”, “совєтський” союз у сфері діяльності музейних установ в області (і не тільки). Музеї працюють за так званим державним графіком. Відкриваються та закриваються тоді, коли це не вигідно туристові. Буває, музей закривається о 17.00, а каса на годину раніше – о 16.00. То чи потрібні тому музею гроші?
І буває, виступають працівники музеїв на різних форумах та скаржаться, що держава грошей не дає. Чому людям байдуже, чому вони пасивні? Бо самі на себе не заробляють, гроші дасть держава. У більшості країн все по-іншому, у таких закладах кошти музей повинен заробити на себе сам. І якщо це не вдається зробити керівникові – він поганий менеджер і з роботи його виганяють.
Тому, відповідно, питання навіть не у промоції, не у популяризації. Повірте, туристичні оператори, якщо вони матимуть що продавати, вони це зроблять самостійно і швидко, і не треба буде допомоги держави.
– Тож наскільки ймовірною й ефективною є співпраця державних установ, музеїв зокрема, із приватним бізнесом? Вона, мабуть, могла б принести чимало новацій…
– Це неможливо зробити наразі. Маю кілька прикладів. Пропонував співпрацю одному відомому музею. Та його працівниця, до того ж моя добра знайома, відмовила. Бо їхня зарплата не залежить від співпраці зі мною. Є державна зарплата. Допоки не змінять законодавство, ніякої співпраці не буде. А ось ще один випадок.
Якщо люди платять гроші, то вони хочуть отримати за це не “совковий” підхід, а якісний
З боку польського кордону впритул до українського є маршрут по оборонних валах, ентузіасти їх частково впорядкували. Але з екскурсіями туди їздити не можу. По-перше, погана дорога, а по-друге, на відміну від польської, українській стороні я повинен давати запити у прикордонну службу зі списками туристів на тиждень-два заздалегідь.
– Зараз у країні склалася важка ситуація, що, відповідно, вплинуло і на індустрію туризму. На вашу думку, над чим варто попрацювати у місті та області, аби втримати туристичний потік та привабити нових гостей? Що нового можна придумати, а що удосконалити?
– Моя туристична компанія торік пройшла доволі успішно лише завдяки унікальним продуктам. Маємо нині дві категорії туристів – туристи “Трускавець і Моршин” (їх привозять до Львова, проводять двогодинні “совкові” екскурсії типу “подивіться направо і подивіться наліво”), інша категорія туристів – дуже вимогливі люди, які уже побували в інших країнах і хочуть отримати унікальні пропозиції.
До прикладу, велотури, тури по дахах Львова, є у мене і відома нічна екскурсія. Якщо люди платять гроші, то вони хочуть отримати за це не “совковий” підхід, а якісний.
Тим паче, у Львові останнім часом розвинулася ціла індустрія “таких” працівників турсфери, які показують, що туризмом може займатися навіть бомж. По Львову ходять такі собі екскурсоводи із папками. Вони не платять податків, бо офіційно не зареєстровані, вони самі по собі, продають тури, яких не існує в природі. Екскурсоводи ці не професіонали, вони баламутять людей, а потім ми отримуємо негативні відгуки…
Це, до прикладу, екскурсія підземним Львовом. І той підземний Львів складається з трьох підвалів – аптеки-музею “Під чорним орлом”, підземелля під Домініканським собором та храмом єзуїтів. І назвати це підземним Львовом можна лиш з великою натяжкою.
І ці неофіційні представники турбізнесу продають невідомих гідів, туристи їдуть зі Львова і плюються. Таким чином повністю нівелюються всі зусилля, які вкладали для розвитку цього ринку впродовж багатьох років.
– Цих псевдогідів, неофіційних працівників турсфери, можна хоч якось контролювати?
– Ні, бо законодавство не дозволяє. У Львові був комітет із туризму, який, як на мене, не працював, згодом його ліквідували. Нині у нас немає підстав для затримання цих людей, тож вони із кожним днем себе ведуть все нахабніше. І це очевидно, перед входом у міськраду можна побачити чотирьох, п’ятьох, які займаються такою діяльністю. Ті фірми, які працюють офіційно, їх видно, тож їх легко контролювати.
Розмовляла Тетяна Оліярчик