Сад запущений, вкритий плющем та самовисівом. Панораму міста із святоюрського бельведеру “псують” вежа радіотехнічного об’єкта та водонапірна вежа. На другому плані візуальний дискомфорт створюють димові труби котельні управління Львівської залізниці та бойлерної Львівського цирку. 

Можливо, такі краєвиди ще довго “милували” б зір львів’ян та гостей міста, якби не потреба спорудити пам’ятник Митрополиту Андрею Шептицькому. Відтак заговорили і про необхідність у детальному плані розвитку території, обмеженої вулицями Городоцька, Гоголя, Листопадового Чину, Устияновича, Митрополита Андрея, Озаркевича та пл. Святого Юра.

Робота пожвавилася, коли депутати Львівської міськради 18 вересня на сесії  прийняли ухвалу про спорудження пам’ятника Митрополитові та облаштування площі Святого Юра навпроти храму на тій же Святоюрській горі. 

У п’ятницю, 21 листопада, відбулися громадські слухання, де презентували детальний план реновації території Святоюрської гори з реконструкцією площі Святого Юра, впорядкування митрополичих садів та пам’ятника Митрополиту Андрею. 

Як розповів на слуханнях головний архітектор проекту Юрій Криворучко, територія, до якої входить Святоюрська гора зі своїми садами, була включена до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1998-ому. Нині для огляду та відпочинку львів’ян і гостей міста доступні лише північні і західні схили монастирського саду та споруда самого собору св. Юра. 

“Пошта” довідалася, яких змін мала б зазнати територія Святоюрської гори після реновації та реконструкції площі Св. Юра.  

1. Спершу планують відновити доступ на територію садів з боку вул. Замкненої. Проте відповідно до детального плану реновації ці сади повинні стати частиною громадського простору та перетворитися у великий міський парк. Зі слів Юрія Криворучка, вулиця Замкнена  раніше простягалась до площі Святого Юра, вона і досі частково збереглася, тож зовсім не проблема її частково відновити. 

2. У планах також об’єднати сади у єдиний комплекс із парком ім. І. Франка пішохідним мостиком. Як пояснив Юрій Криворучко, відновлювати також потрібно і деякі елементи ландшафту, йдеться про монастирські мури, капличку та два бомбосховища. Ще одним цікавим об’єктом митрополичих садів є старовинний монастирський мур, який розділяв сади та територію монастиря.

3. Закритими все ж таки залишаться митрополичі сади, які розташовані ближче до вул. Озаркевича – вони належать УГКЦ. Проте і там архітектори хотіли б внести певні корективи. Якщо Церква дозволить, то на схилах від Митрополичих палат можна облаштувати терасований сад, який можна було б відкривати у вихідні та святкові дні. 

Читайте також

Велична постать. Чи потрібен, на вашу думку, у Львові пам’ятник Андрею Шептицькому і де б його мали встановити?

4. Чи не наймасштабніших робіт потребує будівництво паркінгів. Так, згідно із планом, на нижній території парку необхідно облаштувати два підземні паркінги з вул. Листопадового Чину та з  вул. Городоцької. Біля цирку на перехресті вулиць Озаркевича і Городоцької на 132 місця з побудовою наземного паркінгу на 15 місць для туристичних автобусів та підземний паркінг на вул. Замкненій на 42 місця.

Такий глобальний проект потребує чимало коштів. Так як майже уся територія разом із пам’ятками архітектури національного значення перебуває під охороною ЮНЕСКО, то частина фінансування повинна була б надходити із держбюджету. Інвестувати проект міг би і міський бізнес, адже підприємці також зацікавлені у розвитку туристично-рекреаційного сектору середмістя, вважає Юрій Криворучко. 

5. Найбільше уваги на громадських слуханнях львів’яни приділили розташуванню пам’ятника Митрополитові. Як писала “Пошта”, на сесії 18 вересня депутати прийняли ухвалу, згідно з якою пам’ятник Андрею Шептицькому має бути споруджений на місці сучасного скверу на пл. Святого Юра, а між пам’ятником та собором повинні облаштувати площу.

Що стосується дороги, то магістраль згідно із ухвалою мають перенести ближче до корпусів Львівської політехніки. Проте таким чином реалізувати проект не вдасться. 

Як зазначив на громадських слуханнях Юрій Криворучко, найкраще встановити пам’ятник Митрополитові на площі біля церковних мурів, на місці стоянки туристичних автобусів. Відтак площа перед храмом стане більшою, дорогу доведеться пересунути, а сквер трохи зрізати. 

“Ми зберегли вулицю на тому місці, де вона зараз. Справа у тому, що згідно із законодавством змінити цільове призначення рекреаційних земель не можна, адже територія знаходиться в охоронній зоні ЮНЕСКО, сквер має історичну цінність”, – каже Юрій Криворучко. 

Проте з головним архітектором деякі активісти не погодились, мовляв, сквер не має юридичного затвердження, він ніде не зареєстрований, відтак земля вільна і не використовується. Дерева в ньому не доглянуті та старі, тож чому б пам’ятник не встановити саме на місці цього парку.

На захист парку виступили студенти Львівської політехніки. Вони стверджують, якщо зрізати дерева, то громада втратить 70% скверу, а сама відпочинкова зона перестане бути комфортною. Окремі учасники громадських слухань висунули ідею, що пам’ятник можна було б розташувати по центру скверу, на місці сучасної клумби. До слова, архітектори, які розробляли проект пам’ятника Митрополитові на громадські слухання запрошені не були, що дуже здивувало громаду. 

Окрім того, громадські активісти обурювалися, чому до плану реновації та реконструкції не включили лічницю Андрея Шептицького. На їх думку, нещодавно виявлена пам’ятка архітектури місцевого значення також потребує уваги. Громадські активісти та львів’яни на громадських слуханнях так не вирішили, як має виглядати площа Святого Юра. У результаті слухань дійшли думки, що план реновації території потрібно розглядати у два етапи. Окремо питання розвитку Святоюрської гори та скверу біля цирку, окремо – реконструкцію власне площі Святого Юра та розміщення пам’ятника. 

Подати свої пропозиції у письмовому вигляді всі охочі можуть до 7 грудня у відділ адміністративних послуг Львівської міськради. Далі спеціальна комісія розглядатиме та затверджуватиме детальний план розвитку території.

фото: Андрій Польовий

Святоюрську гору почали освоювати з кінця ХІІІ ст. У печері серед терну, який вкривав вершину гори, оселився брат короля Данила князь Василько (Василіск). 

Згодом за бажанням Василька князь Лев споруджує там церкву та монастирські приміщення. За припущенням істориків, закладення монастиря та церкви могло бути ініціативою іншої особи – це міг бути Лавриш Римонт, син Тройдена Мазовецького. А ще деякі історики засновниками називають князя Лева (який споруджує храм і переносить у нього тіло свого батька Данила), а також короля Юрія, про це йдеться у плані реновації території Святоюрської гори.

Про цю гору навіть легенди складені. Якраз тоді, коли Лев готував для замку місце недалеко від гори Лева, його слуги з іншої гори навпроти замку помітили ще одну високу гору. Коли пішли оглянути місцевість, то натрапили на страшного дракона. Як тільки князь про нього довідався, вчинив раду і знищив цього жахливого змія. Наказав також негайно на горі, де змій мав лігво, вимурувати церкву на честь св. Юра (оскільки той також убив подібного змія). А недалеко від церкви у скелі є печера того дракона, яку називають Змієвою ямою.

Цілком можливим є, що описана перемога над змієм символізує перемогу християнства над поганством, а топонім Змієва яма свідчить про конкретне місце поганського культу. Відомий український історик Іван Крип’якевич пише, що близько 1765-ого єпископ Лев Шептицький наказав замурувати печеру і при ній побудувати кузню. Іван Крип’якевич у “Історичних проходах по Львову” наводить легенду про Чортівську скелю: “...чорт хотів завалити церкву св. Юра, що починала будуватися, і ніс великий камінь, але запіяв когут, і скеля випала з чортячих рук...”

Стару дерев’яну церкву 1340 р. спалив польський король Казимир і сьогодні єдиною пам’яткою княжих часів храму є дзвін, відлитий 1341-ого, що вважається найдавнішим в Україні. У 1363-ому розпочинається спорудження нового храму. Церква не раз зазнавала руйнацій та реконструкцій. На початку XVII ст. у церкву вдарив грім, який розбив і хрест зверху, і камінь, у якому хрест стояв, усередині церкви попалив образи і розбив надвоє престол.

У першій половині XVIІI ст. стара церква перебувала у незадовільному технічному стані та не відповідала статусу кафедрального собору. За ініціативи митрополита Атанасія Шептицького у 1743-ому почали розбирати старий храм, а 1 вересня 1744-ого митрополит урочисто поблагословив наріжний камінь нового собору, автором якого став виходець із південної Німеччини Бернард Мердерер (Меретин).

Фундатор нового собору не дочекався завершення свого задуму. Помираючи 1746-ого, він заповів своєму наступнику – Льву Шептицькому довершити будову храму. Єпископ Лев виконав доручення і завершив будівництво величного комплексу. Після смерті Бернарда Меретина у 1759-ому керував будівельними роботами Мартін Урбанік (архітектор-будівничий домініканського костелу у Львові), а з 1765-ого – Клеменс Ксаверій Фесінґер, який працював на Святоюрській горі майже до 80-х років ХVІІІ ст. 

За його проектом було побудовано Митрополичу палату та інші споруди ансамблю. І хоч будівництво завершили у 1761-ому, оздоблення інтер’єру тривало до кінця 70-х років ХVІІІ століття.