– Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створення “Вуличного університету”?
– Ідея освітнього просвітництва є доволі давньою, і якщо говорити про її вуличний формат, то можна повертатися ще у Стародавню Грецію. Такий формат навчання – це своєрідне поєднання приємного з корисним: ти одночасно відпочиваєш та отримуєш для себе нову, важливу інформацію. 

Ідея “Вуличного університету” не виникла миттєво, вона з’явилася у середовищі громадської організації “ІДЕА – Разом”. У нас назріла думка організувати публічні лекції, запрошуючи як спікерів відомих людей. Відтак створити можливість поспілкуватися зі знаними людьми широкому колу зацікавлених. 

– Знаємо, що “Вуличний університет” сформувався на російських просторах. Ідея львівського університету запозичена в росіян?
– Два роки тому ми, промоніторивши простори інтернету, натрапили на ідею ВУ, який організувався в Росії. З одного боку, можна говорити, що з цього все й почалося. Адже ми вирішили не “придумувати велосипед” і залишили назву й формат. 

Сталося так, що студентів вигнали із вишу, після чого вони на знак протесту організували свій побутовий університет біля стін академічного. Спершу це організували в Санкт-Петербурзі та Москві. Щоправда в Росії цей  “університет” почав функціонувати радше ідеології лівого спрямування. 

– Львів – не перше місто в Україні, де організували навчання просто неба?   
– Так, згодом і в Україні започаткували “університети” в Феодосії та Сімферополі. Львів був третім. Нині такі заклади є у вісьмох українських містах.

Мені видається, що не в усіх містах цей проект є успішним. До прикладу, якщо у першому сезоні львівський ВУ за 10 лекцій відвідало понад 1000 осіб, то у інших містах західної України на одну лекцію може прийти і лише 15 людей. Можливо через слабкий піар у інших містах цей проект є не популярним. Я не хвалюся, але львівський проект функціонує найкраще, якщо брати до уваги відвідуваність, спікерів та активність в інтернеті. 

– “Вуличний університет” також є в Луцьку, Рівному, Ужгороді тощо, ви співпрацюєте?
– З деким співпрацюємо, з деким – ні. Це все залежить від організаторів. Оскільки такі “університети” організовують різні організації, то проекти між собою подекуди дуже різняться. До прикладу, я нещодавно дізнався, що у Луцьку відкрили націоналістичний ВУ.

фото: "Вуличний університет"

– Прошу розказати про перший сезон, скільки лекцій та хто були спікерами?
– Ми почали торік у квітні та закінчили восени того ж року, фактично перший сезон тривав півроку. Торік відбулося 10 лекцій, були лекції з понад 300 слухачами та мінімально – 30, коли була погана погода. Торік у нас були найрізноманітніші спікери та теми лекцій. Перша лекція відбувалася на площі Ринок з істориком Ярославом Грицаком “Як подолати історію?”. 

Також у нас був ди­сидент Мирослав Маринович, який розповідав про “Цінності вільної людини у вільній країні”, психолог Олеся Верман із лекцією “Про щастя й NLP”, відомий блогер, автор блогу inspired.com.ua Сергій Пішковцій говорив на тему “Як інтернет впливає на наше життя”. Політолог та громадський діяч Олександр Солонтай мав лекцію на тему “Про громадянське суспільство й правоохоронні органи”. Журналіст Дмитро Добродомов розповідав про нові маркетингові стратегії у електронних ЗМІ. Бізнесмен Андрій Худо прочитав лекцію на тему “Патріотизм в бізнес-підходах”. Василь Шкляр розказував про свою книгу з лекцією “Про “Залишенця”, фільм та натхнення”, Олексій Пивоваренко говорив “Про соціоніку і політиків”. А на останній лекції колишній віце-президент компанії Motorola, голова громадської організації Spiritual Outreach Worldwide Керол Бейлі розповів про те, як досягти успіху. Мала ще бути 11 лекція з олімпійською чемпіонкою з фехтування Яною Шемякіною, але тоді погода була дуже погана.

– Погана погода може стати дуже часто на заваді вуличній лекції. Як “боретесь” із дощем?
– Погода – важливий чинник для університету. Ми були змушені шукати альтернативні варіанти проведення ВУ у приміщенні. Аби дощ не став на заваді, ми шукали партнерів. Зранку у день, коли у нас запланована лекція, ми пишемо у соцмережах: “Друзі! Якщо о 12 год. падатиме дощ, то у парк не йдемо, а збираємося, до прикладу, у Палаці мистецтв”. Хоча ще жодна лекція другого сезону в приміщенні не відбувалася. 

– Щодо університетської локації: перша лекція з Ярославом Грицаком відбувалася на площі Ринок, решта – у парку ім. Івана Франка. Це символічно: університет біля університету?
– Я б не сказав, що тут є символізм, хоча шукати паралелі можна. Ми просто вибрали розташування, зручне для слухачів. Готуючи першу лекцію, мали на меті зробити початок проекту якомога публічнішим. Але це була не дуже хороша ідея – спікеру було важко говорити, бо їздили трамваї, навколо музики грали, шумно, гамірно, тому там було не зручно. А парк імені І. Франка – це те місце, де доволі тихо й зручно в організаційному плані. І врешті, це парк, там можна легко знайти місце, щоб сісти чи лягти. 

– Тарасе, розкажіть, ким є ваші слухачі: студенти чи просто перехожі, які натрапили на лекцію?
– Ні, в переважній більшості слухачі знають про лекцію й спеціально для цього приходять у парк. Щодо аудиторії загалом, то спостерігається тематична специфіка. Якщо виступає історик, то більшість слухачів – це студенти-історики. Якщо ж лекція громадського активіста Олександра Солонтая, то його приходять послухати всі, хто про нього знає й займається громадським активізмом.

Якщо ж це лекція Мирослава Мариновича, який є і віце-ректором УКУ, то більша частка слухачів є студентами католицького вишу. Також від спікера залежить і віковий формат аудиторії, хоча в більшості, звісно, це студентство. Та, до прикладу, на лекції Василя Шкляра у нас було багато старших людей, які просто йшли парком і приєднувались до нас чи чули інформацію про лекцію від синів чи внуків. 

– Коли був аншлаг? Про що розповідали, коли слухачами “Вуличного університету” була найбільша кількість людей? 
– На відвідуваність дуже впливає погода. Останні чотири лекції (дві минулого сезону і дві перші цього року) були наймасовішими – це приблизно 200 слухачів на кожну лекцію. 

– Розкажіть, будь ласка, про другий сезон, який вже розпочався. У чому його різниця з першим? Це також буде 10 лекцій?
– Другий сезон почався трішки пізніше, ніж перший – наприкінці травня. Концептуальної різниці немає, а кількість лекцій буде залежати від того, наскільки довго буде тепла погода. Цього сезону ми намагаємося залучити відоміших спікерів, більшу аудиторію – не лише ту, яка приходить безпосередньо на лекції, але й on-line аудиторію, адже ми організовуємо twitter-трансляції та відеозаписи лекцій. Така аудиторія дуже важлива у сучасному глобалізованому світі.

– Які лекції вже відбулися у цьому “навчальному році” та які плануєте? 
– 26 травня відбулася перша лекція другого “семестру” ВУ. Новий освітній сезон відкрив Павло Шеремета, економіст, президент Київської школи економіки. Спікер намагався пояснити, в чому причина поганих економічних показників України на лекції “Українська дилема”. 

фото: "Вуличний університет"

Друга лекція мала назву “Минуле як майбутнє”, її провів 19 червня журналіст, головний редактор сайту “Історична правда” Вахтанг Кіпіані. Щодо наступних лекцій – вони ще в процесі домовленостей. Цей сезон буде більш різноманітнішим. Торік були лише лекції, а тепер плануємо робити щось на кшталт одноденних шкіл, кінолекторіїв, можливо дебатів. Зокрема з Громадянською мережею ОПОРА плануємо робити школу громадського конт­ролю. Також співпрацюємо з мистецькою формацією Wiz-Art, з ними плануємо робити кіноподії.

– Як відбувається підбір лекторів для “Вуличного університету”? Чи легко було з ними домовитися?
– Звісно, домовитися зі спікером не завжди просто. Хочу зазначити, що спікери, які в нас були, – це люди, які відкриті до комунікації й вже здобули собі ім’я в певній сфері. Ці всі люди дуже зайняті, кожен має свою роботу. Часом буває таке, що на день лекції, про яку ми попередньо домовилися, у спікера виникають справи по роботі, звісно, яким він надає перевагу.    

– А як сприймають запрошення спікери чи усі одразу погоджуються на викладання?
– Не можу говорити про усіх разом, але у більшості – доволі позитивно. Зазвичай все починається із тези “Я дуже зайнятий, але мені цікаво, тому спробуймо вибрати зручний для усіх час”. Були й такі люди, які одразу “відфутболюють” та дають зрозуміти, що такі лекції у них не на часі.   

– Прошу сказати, тема лекцій – це ініціатива спікера?
– Це скоріш наша спільна ініціатива. Ми стараємося, щоб тема лекції стосувалась освіти, молоді, майбутнього України. Часто також ми запитуємо у соціальних мережах – кого наша аудиторія хоче бачити та про що хоче слухати. Звісно, ми знаємо та розуміємо, про що можуть говорити спікери. До прикладу, якщо ми запрошували Вахтанга Кіпіані, то пропонували йому тему, близьку до історії та журналістики.

Якби у нас були більші фінансові ресурси, можна було організовувати лекції за напрямками. До прикладу, на тему історії чи економіки робити низку лекцій, куди б ми запрошували відомих істориків чи економістів, які нам розповідали щось на одну тематику.  

– Щодо грошей – усі лекції є безкоштовними. А спікери також гонорарів не отримують?
– Це соціальний громадський освітній проект. Ми на цьому не заробляємо і не маємо можливості платити за лекції. Фінансова підтримка – це фактично лише членські внески “ІДЕА – Разом”. 

– Організація вуличної лекції, звісно, не закінчується на тому, що домовились зі спікером і повідомили аудиторію. Мабуть, над цим працює ціла команда?
– Звісно. Так сталося, що популярність проекту ВУ затьмарила відомість самої організації “ІДЕА – Разом”. Та це не велика проблема, головне – щоб відбувалися якісні події й акції. Я є лише модератором і координатором проекту ВУ. Але загалом організацією проекту займається “ІДЕА – Разом”, тобто мої товариші, з якими ми створили цей проект. Нас десятеро, адже окрім того, що ведеться робота зі спікерами, медіа та соцмережами, є бюрократичні питання на кшталт дозволів та заявок на проведення масових подій у міськраді та міліції. Та врешті-решт – організація техніки. 

фото: "Вуличний університет"

– Лекції відбуваються лише на вихідних?
– Зазвичай, так. Та все залежить від ситуації. У вихідні добре, бо люди не мають ні навчання, ні роботи. Вихідні – це час для душі, коли є нагода відпочити і почерпнути щось нове з наших лекцій. Та бувають виключення, як остання лекція з Вахтангом Кіпіані – вона відбулась у середу. 

– Лекції відбуваються у теплу пору року. Не думали зробити лекції цілорічно і не під відкритим небом?
– Ми мріємо, щоб наші лекції відбувалися впродовж  року. Хотілось би мати своє приміщення, де можна було б мати свій проектор, екран, де ми б змогли збиратися на лекції, тренінги, майстер-класи незалежно від пори року, погоди чи часу. Та наразі це мрії.

– Скажіть, будь ласка, яка мета такого освітнього проекту як “Вуличний університет” у Львові?
– Проект є специфічним у тому сенсі, що ми не можемо вибудувати собі якихось чітких завдань й потім виміряти результати. Тому, що неможливо сказати, наскільки ми допомогли чи не допомогли, зробили когось у чомусь компетентнішим чи ні. Суть проекту у тому, щоб робити обізнанішою молодь, байдужих – небайдужими, пасивних – активними. Можливо, в контексті дискусії у ВУ будуть зароджуватись нові ідеї, знайомства й проекти. Ось це і є мета.

– У кожної ініціативи є кінцева, можливо дещо амбітна, ціль. Що ви б хотіли досягнути? Можливо – це 10 тисяч слухачів?
– Чисельність слухачів важлива, але ми не будуємо цей проект масовим. Хочемо дотриматись співвідношення масовості та елітарності, тобто проводити чисельні лекції з непересічною аудиторією.

– З початку року паралельно з “Вуличним університетом” почав діяти проект “Освітня лабораторія” (EdLab). Що це за ініціатива і чим вона відрізняється від ВУ?
– У рамках “Освітньої лабораторії” ми провели наразі чотири лекції у антикафе “Communa”. Це фактично такий же формат як і ВУ, але його проводимо у приміщенні, він більш прикладний і менш чисельний. Там у нас були лекції з соціології, літературознавства, ораторського мистецтва й екології.

– “Вуличний університет” – це освіта без оцінок, моніторингу відвідування та дипломів. Що приваблює людей – це відкритість чи відсутність університетської бюрократії?   
– Ми зараз живемо в інформаційному світі, коли інформація зароджується та помирає за лічені хвилини. Однією із хороших характеристик будь-якої сучасної людини є те, яким чином людина фільтрує і відбирає корисну інформацію. Така ж ситуація з освітою та знаннями. Зараз створюється багато нестандартних безкоштовних освітніх ініціатив, окрема он-лайнових. І не є проблемою зараз закінчити цікавий для себе курс якогось європейського університету просто сидячи вдома.

ВУ – це можливість отримати нові знання від професійного та іменитого спікера. Це ненав’язлива освіта. Велика перевага нашого “університету” у поєднанні корисного і прекрасного. Люди до нас приходять з карематами і кока-колою, лягають на траві у парку імені І. Франка зі своїм лептопом, слухають, дискутують, спілкуються з друзями. І водночас не байдикують, а отримують корисну інформацію. Слухачі ВУ – ті, хто завжди працюють над собою, навіть у вихідні.