У Львові з’явився вуличний університет, де перше заняття провів  історик і публіцист Ярослав Грицак. Шостого травня відбудеться лекція з прикладної соціології

У Львові на площі Ринок  у вихідні кожен охочий зміг почути першу лекцію у виші просто неба. Тепер незалежно від дипломів, віку чи соціального статусу кожен спраглий нових знань може стати вільним студентом і послухати цікаві розповіді з історії, соціології чи іншого предмета. 

Про специфіку вуличного вишу

“Новий формат української освіти “знання – плюс, стіни – мінус” вже доступний і львів’янам. Специфіка такого навчального закладу просто неба – відсутність будь-яких обмежень у вигляді оцінок й обов’язкового відвідування. Найголовніше для вуличного університету – це можливість надати  потрібні знання безкоштовно”, – кажуть ініціатори відкритого університету ЛОГО “ІДЕА-Разом”. 

Вони також зазначають, що перший такий навчальний заклад був організований шість років тому в Росії. Студенти Європейсь­кого університету (Санкт-Петербург) після того, як їх вигнали на вулицю, вирішили продовжувати навчання просто на вулиці. Згодом відкриті університети з’явилися і в Сімферополі, Феодосії, Хмельницькому, а тепер і у Львові. 

“Суть відкритого університету доволі проста. Для того, аби відійти від бюрократичних елементів, культу балів й інших негативів, ми вирішили зробити таку річ – навчатися, слухати лекції просто неба”, – розповідає член правління ЛОГО “ІДЕА-Разом” Тарас Прокопишин. 

Надалі двічі на місяць відбуватиметься лекція знаного науковця. Хто саме виступатиме, з якою доповіддю, де та коли – усе це попередньо узгоджуватиметься через сторінки у соціальних мережах та на сайті громадської організації.

Наступне заняття відбудеться 6 травня на площі перед Львівським національним університетом ім. 

І. Франка. Воно буде присвячене прикладній соціології, а ще через два тижні опісля прочитають лекцію про нейролінгвістичне програмування. Організатори мають намір запровадити також і літературні вечори, і кіносеанси із дискусією.

Далі подаємо основні моменти лекції Ярослава Грицака “Як подолати історію?”, які допомагають зрозуміти специфіку української історії, зокрема повільну,  порівняно, наприклад, із сусідньою Польщею, трансформацію.

Чому історія має значення?

Сам термін “подолання історії” виник у Німеччині у 70-х роках минулого століття на позначення спеціальної історичної політики. Сьогодні аналогічне  “подолання” потрібне й Україні. Ще на початку незалежності експерти “Дойче банку”, аналізуючи різноманітні показники, як-от промисловий потенціал, освітній рівень радянських республік, виснували, що найкращі шанси стати багатим суспільством належать саме Україні. Прогноз не справдився, оскільки фахівці не врахували одного важливого фактору – історія має значення.

Українська держава, розповідає Ярослав Грицак, має специфічну історію – вона тричі погано “потрапляла”. За дослідженням американського соціолога, керівника проекту World value survey Рональда Інглгарта, життя суспільства визначається цінностями, які воно не стільки сповідує, скільки сповідувало у минулому.

Він наводить три основні чинники успішності держав. Перший – багатші ті країни, у яких є монотеїстична релігія, а не політеїзм. Серед таких найкращий добробут серед християнських націй (виняток – конфуціанські країни), а серед християн більше пощастило західним країнам, передусім  протестантським, меншою мірою католикам. І тут не стільки має значення, у що вірить суспільство сьогодні, як те, у що воно вірило кілька десятків-сотень років тому. Другий чинник – імперіалістичне минуле. Країни, які входили до Британської імперії, зараз є державами доброго достатку. Це стосується не географічно близьких держав, а й доволі далеких держав – наприклад, Австралії та Америки. Набагато менш успішна за Британську імперію була її французька сучасниця, ще менш – іспанська і найбільша невдаха – Російська імперія. Третій висновок звучить так: краще не мати комунізму, аніж мати – усюди, де він був, руйнівні наслідки. 

Отож, каже Грицак, маємо погану історію, бо тричі невдало потрапили: ми не є західними християнами, мали “погану” імперію, до того ж були під комуністами. Це є одна із причин того, що не мали такої трансформації, як у Польщі, яка належала до західного світу.

Історія нас обмежує, але вона не є в’язницею. За останні роки після революції в Україні сталися величезні зміни, які наближають її до західного світу. Формула розвитку дуже проста: усе в кінцевому варіанті залежить від еліти, яка приходить до влади, має вплив на освіту та медіа. Щоправда, прихід такої еліти відбувається найчастіше тоді, коли країни досягають дна розвитку, коли людям здається, що гірше вже бути не може. І от, каже історик, Україна саме підійшла або підходить до такого періоду. Відтак еліта, яка приходить на зміну, має виконати “домашнє завдання” – змінити спосіб думання про історію, зокрема, накласти мораторій на теми, які розколюють суспільство. “Забудьмо у політичних дискусіях про історію, про мову. Якщо хочемо мати зміни, ці речі треба відкласти на потім”, – резюмує історик.