Ульріх Зайдль, австрійський режисер, про Україну, Австрію та документальне кіно

Марічка Ільїна

Катерина Рак та Ульріх Зайдль у Каннах

Серед фестивальної програми "Україна очима світу"   фестивалю "КіноЛев" найтитулованішими учасниками були австрієць Ульріх Зайдль із картиною "Імпорт-Експорт" та  італієць Джузеппе Торнаторе із "Незнайомкою". В обох фільмах Україна стає символом безвиході та песимізму.

Картина Зайдля розповідає про медсестру Ольгу з маленького українського містечка. Після невдалої спроби заробити у сфері віртуальних секспослуг вона вирушає на заробітки до Австрії, де знаходить собі роботу прибиральниці у лі­карні для літніх людей. Кадр з "Імпорту-експорту" з голою укра­їн­кою-сексрабинею став афішею фільму. Щоправда, актриса-дебютантка Катерина Рак, яка зіграла Ольгу, та й сам Ульріх Зайдль, протиставляють внутрішню гідність Ольги бездушності австрійців, з якими їй доводиться стикатися.

Фільм отримав диплом журі "КіноЛева", а його світова прем'єра відбулася на Каннському кінофестивалі, де,  на відміну від Львова, фільм призів не отримав. Проте саме там кореспондентові "Пошти", серед інших акредитованих журналістів, вдалося поспілкуватися із режисером.

- Ви раніше знімали документальне кіно. Це впливає на ваші ігрові фільми?

- Ніколи не вважав себе режисером-документалістом. Я навіть у так званих документальних фільмах багато вигадую. Вся справа у методі. Так, в "Імпорті/Експорті" багато сцен продиктувало саме життя. Особливо тих, які я знімав у будинку для старих, де працює головна героїня.

- Саме через те, що біль­шість героїв - мешканці будинку перестарілих, у титрах так багато жалобних рамок?

- Так. І цього не уникнути. Поки ми монтували картину, багатьох наших героїв не стало.

- Це було найважче?

- Найважче було отримати дозвіл на зйомки. В Австрії виникало чимало скандалів, пов'язаних із такими закладами, тому нас не хотіли туди пускати.

- Складно працювати із непрофесійними акторами?

- Не дуже. Для них це був унікальний досвід, і вони так до цього й ставилися. Проте можу сказати, що вони грали самих себе: Катерина Рак доглядала хворих в Україні (щоправда, потім вона таки стала актрисою), а Пауль Гоффман - безробітний та безпритульний. Він чотирнадцятирічним утік з дому і блукав вулицями, поки не потрапив до в'язниці.

-Як ви знайшли Катерину Рак на роль Ольги?

- Мушу зізнатися, що це був довгий та складний процес. Ми перебрали безліч претенденток по всій Україні, і  вважаю, що Катерина добре пасує на цю роль, дуже схожа на свою героїню. Вона ніколи не була в Єв­ропі. Правда, на відміну від Оль­ги, і не збиралася туди їхати.

- Українка шукає щастя в Австрії, австрієць - в Україні. Це свідчить про те, що всюди погано?

- Так, але по-різному. В нас є гроші, в українців - ні. Але в них більше душевного тепла. Вони мені ближчі.

- Реальний світ у вашому фільмі виглядає екстремальним. Для вас він такий?

- Так. І я намагався це від­творити. Зрештою, ми знімали в таких умовах: в Україні нам дошкуляли люті морози, а в Австрії ми перебували в будинку, де щодня хтось помирає.

- Ваші герої рухаються назустріч один одному, але не зустрічаються. Чому?

- За сценарієм, вони мали зустрітися. Але коли почав знімати, необхідність у цій зустрічі відпала.

Катерина Сліпченко,
Канни - Львів