ІІІ міжнародний фестиваль незалежного кіно "КіноЛев" протягом чотирьох днів та ночей показав львів'янам та гостям 106 картин. Очевидно, що розповісти про все неможливо. Тож "Пошта" обрала кілька фес­­тивальних фрагментів.

Канни у Львові

Поза конкурсом на "КіноЛеві" показали кілька фільмів, що вже встигли "засвітитися" на великих міжнародних фестивалях. Особливої уваги заслужив Каннський. Львів'яни змогли побачити картини, що так чи інакше вразили Лазурний берег упродовж останніх років.

festival-cannes.fr

Кадр з фільму "4 місяці, 3 тижні й 2 дні"

Камерний фільм молодого румунського режисера Крістіана Мунгіу став, мабуть, найбільшою сенсацією року. Стрічка "4 місяці, 3 тижні й 2 дні" отримала спершу "Золоту пальмову гілку" на ювілейному, 60-му Каннському кінофестивалі, а вже у грудні кіноакадеміки назвали її найкращим фільмом Європи. Крім того, Румунія висувала картину на здобуття "Оскара". Фільм розповідає історію дівчат-студенток. Одна з них, Габіца, вагітна й змушена зробити аборт. Друга, Оті­лія, допомагає їй усе організувати. Саме вона є головною рушійною силою стрічки. Режисер намагається розповісти про по­ліцейський режим і про тоталітаризм не за допомогою політичних історій, а крізь призму побутових проблем. У підсумку йому вдається й тонка алегорія, де героїні уособлюють страх (Габіца) та самопожертву (Отілія). Водночас, якщо розглядати стрічку лише у площині її сюжету, то й тут отримуємо надзвичайно добре зроблену річ, яка викликає співчуття та болісні спогади.

Того ж, 2007-го року центральною подією Канн став альманах "У кожного своє кіно", до якого увійшли 33 короткометражки, які зняли 35 режисерів. Більшість із них увінчані "Золотими пальмовими гілками", зокрема: Ларс фон Трієр, Джейн Кемпіон, Роман Поланскі, Нанні Моретті, Чен Кайге, Аббас Кіаростамі, Ґас Ван Сент, Тео Ангелопулос, а брати Дарденни та Білле Август - навіть двічі. Їх запросив президент фестивалю Жиль Жакоб, і жоден не відмовився. Обов'язковою умовою для всіх було те, що дія мала відбуватися в кінотеатрі, тривати три хвилини, і ніхто не міг знати, що робить інший режисер, навіть на рівні ідеї.

"Подих" Кім Кі-дука, показаний у Каннах рік тому, знаменував собою повернення корейського унікуму до вершин власної творчості.

Що стосується іншого фестивалю, Берлінського, то його у Львові презентував фільм "Життя інших" Флоріана Генкеля фон Доннерсмарка, без сумніву, один із найкращих європейських фільмів останніх років. Стрічка має нагороду Берлінале, премію "Незалежний дух" і титул найкращого європейського фільму року. Крім того, "Життя інших" брало участь у конкурсі "Молодості" і здобуло "Оскара".

Як у житті

Особливо цікавою на "КіноЛеві" була програма документального кіно. Зроблений за кошти Європарламенту лат­війський фільм Едвіса Снора "The Soviet Story" розповідає про злочини більшовизму. Режисер вибирає три епізоди: спів­праця Радянського Союзу і Німеччини під час Голокосту, Голодомор і табірні малюнки колишнього працівника радянського МВС Данцига Бал­даєва.  Для своєї картин режисер збирав матеріали десять років. І недаремно. Надзвичайно сильна картина містить вражаючі кадри. В Латвії її вже почали показувати школярам. Мабуть, і нашим підліткам такий "підручник історії" не завадить.

Дещо зіпсувала настрій стаття у фестивальному каталозі. Організатори із незрозумілих причин передрукували мате­ріал російського історика Алєк­сандра Дюкова: "Советская история" построена на фальшивках", яка заперечує правдивість того, що показує фільм. Вартувало би бути уважнішими. Адже такі помилки можуть знівелювати багато доброго, що пропагує цей, безперечно, вартісний фестиваль.

Ще одним із його здобутків можна сміливо вважати картину Надії Кошман "Рай", присвячену унікальній художниці Поліні Райко. За останні три роки жінка, що прожила надзвичайно важке життя, розмалювала усю свою хату портретами, птахами й казковими звірами. Проте, як демонструє фільм, кожен розпис - це спогад, реакція на якусь певну подію у її житті. Поліна мала чоловіка-п'яницю, який її бив, донька Олена трагічно загинула, син перебуває у в'язниці. Райко врятувала себе малюванням, увічнюючи в химерних картинах тих, хто знущався з неї. "Вона змогла всім пробачити, і це найголовніше," - вважає режисер. До речі, нові власники будинку, які викупили його, врятували живопис Райко від знищення і намагаються створити там музей. Наразі безуспішно.

А от "КіноЛев" вдався і відбувся "на ура". Сподіватимемося, що його четверта редакція буде ще кращою.