Найпрестижніший сьогодні фестиваль починався із маленького курортного містечка, яким на ті часи були Канни. То чому Львів, де синематографічний апарат створили трохи раніше, аніж свій знаменитий винахід зробили брати Люм'єри, де у 30-х роках минулого століття американські та західноєвропейські кіностудії реально збудувати один із найбільших кінопавіль­йо­нів Європи, має пасти задніх як кіноцентр країни?

Із цього запитання та ще величезного ентузіазму керівника Музею ідей Олеся Дзиндри народився фестиваль незалежного кіно "КіноЛев", який цьогоріч від 21 по 24 серп­ня відбувався у Львові уже втретє.  Взявши собі за мету розвиток незаангажованого українського кіно та української кінокультури, популяризацію на наших теренах світового кіно, зокрема східноєвропейського, Олесь Дзиндра та його однодумці організували подію, на яку цього року отримали понад 400 стрічок із 31 країни світу. Щоправда, до участі було відібрано тільки 106 фільмів із 22 держав - України, Іспанії, Франції, Японії, Австрії, Нідерландів, Великобританії, Мексики  та інших. І не лише короткометражки, як було донедавна, а повнометражні стрічки.

Розпочавшись урочистістю у театрі імені М. Заньковецької, "КіноЛев" відбувався на трьох екранах - у саду Бернарденгардена, у театрах імені Леся Курбаса та "Воскресіння".

Звичайно,  були у організації і "блохи". Та й, напевно, будуть. Бо не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але зараз чомусь не хочеться акцентувати на цьому увагу,  як і на "проколах" у текстовому супроводі фільмів тощо. 

Значно важливішим є інше - маємо фанатів львівської кіно­ідеї, а отже, належний кіностатус у Львова буде!