Орест Голубець, доктор мистецтвознавства, про "Геометрію", інстинкти та львівське мистецьке середовище

Марічка Ільїна

Відкрита у "Дзизі" виставка "Квадрат" стала початком чергового довготривалого проекту  "Геометрія"

Згідно з теорією форми, яку  розробляв засновник абстракціонізму Василь Кандинський, кожен колір, лінія, геометрична фігура викликають у людини найрізноманітніші: зорові, звукові, смакові та інші - асоціації. Минулого року, доклавши чимало зусиль для того, аби дослідити, як залежить від того чи іншого кольору творчість саме сучасних митців, інформаційно-мистецький центр "365" цим не обмежився: теперішньою виставкою "Квадрат" він заявив про початок нового довготривалого проекту "Геометрія". Цього разу мета - дослідити взаємозв'язки і взаємо­впливи форми художнього твору  і змісту. Для чого? З цього й почалася наша розмова з керівником центру "365", професором Львівської національної академії мистецтв, доктором мистецтвознавства Орестом Голубцем.  

- Маєте надію, що, спробувавши окреслити впливи того чи іншого формату на композиційну побудову твору, скажете сучасникам щось нове?

- Ні, та й не ставимо перед собою такого завдання. Прагнемо іншого - не тільки розхитати доволі інертне львівське мистецьке середовище, а передовсім вселити у молодих творчих людей (а Львів, за кількістю художників на душу населення, напевно, найбільш розвинуте в Україні місто) переконання, що той фах, який вони здобули чи здобувають - недаремний, що в ньому можна себе почувати достойно. Тобто працюємо на те, аби молоді люди мали можливість не тільки показати свої роботи, а й зробити це якомога раніше. Бо, на жаль, сформований ще за радянського часу стереотип, мовляв, виставлятися можна, тільки досягнувши певного віку, - ще доволі стійкий. Однак молоді завжди було притаманне бажання говорити щось нове, і тішимось, що вона відгукується на наші починання.

- Як форма впливала на художників упродовж століть ще задовго до Сезанна, який декларував потребу "трактувати натуру у вигляді куба, конуса та кулі", Брака, який намагався передати красу моделей співвідношеннями ліній, мас та об'ємів, Пікассо та багатьох інших митців, яким судилося стати першопрохідцями у царині мистецтва? І як вона впливає сьогодні? 

- Упродовж століть, незважаючи на плин часу, мистецтво фактично перебувало в одних і тих же формах: художники змагалися у достовірному відтворенні того, що вони бачили. І тільки ХХ століття (починаючи від кубізму, який чітко розмежував усю попередню історію європейського мистецтва і те, що відбувалося із цим мистецтвом в останніх сто років) наділило форму  вагою і роллю, які дали можливість суттєво розширити уже давно сформовані мистецькі горизонти. Питання про те, через які форми і якими виражальними засобами художник втілюватиме свої ідеї,  стало першочерговим. На жаль, мистецькі навчальні заклади в Україні навряд чи спроможні дати студентам у цьому відношенні досконалу освіту, бо перебувають (і це природно) десь у стані між академічною класичною освітою і потребою впровадження нових мистецьких форм. До речі, цікаво, що  питання про якомога ширше впровадження елемента творчості у навчальний процес, підготовку відпо­відних педагогічних кадрів, стимулювання у студентів власної творчої активності звучало і на останній ученій раді у Львівській національній академії мистецтв.

- Однак те, що львівське мистецьке середовище інертне, ми, зокрема особисто з вами, говоримо уже років 10-15, а віз - так виглядає - і нині там. Чому?

- Це питання дуже складне. На стороннє око у Львові відкривається чимало виставок і працює багато талановитих митців, тож мистецький процес  є доволі активним. Але важливо інше - яким чином це все функціонує. І тут починаються проблеми, серед яких несподівано вимальовується проблема інтелігенції та інтелігентності, що є суттєвою як для нашого міста, так і в рамках держави. Після дивних ілюзій побудови того, що було цілковитою утопією, ми наверстуємо ті ознаки, закони, правила, що  діють у капіталістичному світі, і робимо це у такому прискореному темпі, як не робила жодна інша держава (хіба за винятком тих, що утворилися з колишньо­го Радянського Союзу). Природно, що коли на перший план виходять капітали та шизофренічна погоня за грішми,  питання інтелігентності, культури та мистецтва витісняються на задвірки. А у Львові це все накладається ще й на типову галицьку ментальність, історично зумовлену постійним перебуванням під різними владами, коли люди вчилися бути гнучкими.

- Надзвичайно цікавий англійський художник Люсьєн Фройд порівнював художника з гончим псом, який бере слід. Мовляв, пес не вільний, а робить тільки те, що може робити, він чує запах, а решту довершує інстинкт. Вочевидь, це порівняння буде доречним і щодо схожих до ваших мистецьких осередків. Які мистецькі центри за активністю ви виділили б у Львові?

- Як на мене, трійку найактивніших складають сьогодні наш центр, Музей ідей та ще "Дзига", яка останнім часом хоча й не фонтанує ідеї, але відкрита для всього цікавого, що видається незручним чільникам інших виставкових площ. Однак для Львова сьогодні важливішим є не те, як працює на мистецький процес той чи інший, а в кількості тих, хто взагалі працює. А "брати слід" сьогодні готові лише одиниці...