Відтоді, коли самобутня художниця, без якої неможливо уявити українське мистецтво ХХ століття, і зокрема львівське, одна з організаторів Асоціації незалежних українських митців, самовіддана збирачка Ярослава Музика, подарувала свою колекцію, власні твори та архів Львівській галереї мистецтв, минуло понад тридцять років. І тільки зараз галерея змогла зреалізувати те, до чого не лише в думках, а й в офіційних розмовах не раз поверталася упродовж цього часу - відкрити три зали постійної експозиції "Ярослава Музика: творчість і колекція". Дійство приурочили до 10 січня - дня, коли 1894го у невеличкому містечку на Тернопільщині майбутня художниця з'явилася на світ.

Цій дивовижній жінці, яку мистецтвознавці ще за її життя називали вишуканим графіком, першокласним майстром емалі та мозаїки, винахідливим живописцемекспериментатором, випала дуже нелегка доля - у листопаді 1948 року за те, що взяла на себе роль посередника у переговорному процесі між ОУН та радянською владою, була ув'язнена і засуджена на 25 років виправнотрудових таборів у Сибіру. Між тим - знущання слідчих, жорстокі побої, неодноразове кількаденне перебування роздягненою в холодному карцері. Після пережитого довгіпредовгі шість років сибірського лісоповалу, аж поки у 1955му їй дозволили вийти на волю. (До речі, намагаючись і в тих нелюдських умовах не полишати творити, Ярослава Музика зробила власний винахід - почала застосовувати для творчості смолу дерев, створивши унікальні із дуже делікатними відтінками мініатюри на слюді.) Однак реабілітували художницю лише у 1994 році, аж через понад двадцять років, як її не стало.

"Це була інтелігентна, освічена і дуже делікатна в поводженні жінка, - пригадував на відкритті постійної експозиції доктор мистецтвознавства Володимир Овсійчук. - Надзвичайно сильна натура, смілива, відважна і водночас дуже тактовна й сповнена оптимізму, Ярослава Музика імпонувала мені передовсім високою духовною культурою і делікатністю. Хоча у цій особистості було багато граней, за які її можна любити".

"Хоча би та, що, переживши такі лихоліття, - слово знаному львівському колекціонерові Ярославу Лемику, - Ярослава Музика не порвала зв'язків із сучасниками, немилими тодішній системі. Зокрема, глибшого дослідження вартують взаємини художниці із шістдесятниками".

Зрештою, музейники кажуть - три постійні зали експозиції - це лише чергова спроба віддати художниці належну шану. І не тільки за її талант (а про нього свідчить майже кожна презентована в експозиції робота), а й альтруїзм: перейшовши Сибір, вона не просто зуміла зберегти твори Михайла Бойчука, Олени Кульчицької, Михайла Осінчука, Павла Ковжуна, інших видатних творців віт­чизняного мистецтва, а й виявила бажання передати їх до музею разом із предметами народного мистецтва, які упродовж життя визбирувала по всіх усюдах.

Відтак чудово збудована експозиція "Ярослава Музика: творчість і колекція" - є лише відправним моментом для значно глибших і ретельніших наукових досліджень.