Володимир Савчук (9.Х.1946 - 3.ХІІ.2009) ще за кілька днів до смерті планував собі роботу на наступну весну, з вірою в те, що переможе тяжку недугу, звикнувши послідовно домагатися реалізації своїх ідей, які для його друзів і колег­художників нерідко видавалися занадто сміливими й далекосяжними. З його відходом у Львові відчутно забракне одного з каталізаторів культурно­мистецького життя, попри те, що він ніколи не прибирав пози лідера, не намагався продемонструвати показну активність, що нібито спалахувала, та одразу й гасла...

Володимир Савчук народився у м. Улан­Уде, в далекій Бурятії. Дитячі та юнацькі роки минули в Шостці на Сумщині, на рідних теренах його батьків. Виростав відчайдухом, душа якого не мирилася з багатьма проявами як суспільного життя, так і звичними вадами повсякденнолюдської природи. Після навчання у місцевому Хімікотехнологічному технікумі перебрався до Києва. А це був той час 1960х, коли у багатьох прокинулася придушувана владою або й свідомо заколисана національна свідомість і просто відчуття власної людської гідності.

В. Савчук часто згадував, що на остаточне формування його життєвих устоїв суттєвий вплив мала тітка (батькова сестра), пов'язана з правозахисним рухом "шістдесятників". Вже у Києві саме вона запровадила хлопця до оселі відомого скульптора і громадськокультурного діяча Івана Гончара. Тут Володимир здружився з його сином Петром, подружжям Миколайчуків (Іваном та Марією), познайомився з багатьма, для кого згуртоване тоді під впливом І. Гончара середовище було такою необхідною і переконливою альтернативою державноофіційній облуді. Відтоді до засвоєних ще з дитячих літ традиційних для українського народу моральноетичних засад додалися й усвідомлена національна самоідентифікація та інте­рес до історичної долі України, що й визначило головні орієнтири його подальшого життєвого шляху.

Вплив цього середовища став визначальним і для професійного вибору В. Савчука. Упродовж 1969 - 1975 рр. здобув вищу мистецьку освіту у Львівському інституті декоративного та прикладного мистецтва (нині - Львівська національна академія мистецтв), і Львів став його другою батьківщиною. Тут він виріс не лише у значну творчу особистість, як автор численних робіт у різних видах і жанрах мистецтва, але й якось нібито непомітно, проте цілком органічно визначився на один із епіцентрів львівського мистецького життя, виявився активним ініціатором багатьох починань, що мали ширший загальнокультурний вимір.

Уже у 1970ті рр. конфліктне протистояння світоглядно­творчих позицій В. Савчука і контрольованої ідеологами "розвинутого соціалізму" тодішньої мистецької дійсності було суттєвим чинником визначення програмних естетичних засад та зумовлених ними формально­пластичних ознак власного творчого обличчя його як скульптора, а пізніше - також і автора комп'ютерної графіки, до чого в останні роки життя додалося і малярство. Його твори експонувалися на виставках в Україні й за кордоном.

Але він не мислив собі власної індивідуальної творчості художника­-практика у відриві од суспільного буття народу, його історичного досвіду й насущних потреб, в ізоляції від яких В. Савчук не бачив сенсу існування літератури, мистецтва, культури загалом. Тож це неминуче й вело його до плідної організаційно­мистецької діяльності.

Багато часу присвячував роботі у Спілці художників "Клуб українських мистців", одним із ініціаторів утворення якого двадцять років тому був В. Савчук і який тривалий час очолював: саме цей період двадцятилітньої історії КУМу позначений численними здобутками, позитивне відлуння яких відчувається досі. За ініціативою та організаційною участю КУМу було проведено десятки мистецьких акцій. Про серйозність намірів і значний творчий потенціал засвідчила уже перша виставка 1989 р., як і численні наступні. Помітною подією стала експозиція робіт КУМівців, що відбулася (попри активний спротив сил, що хотіли перешкодити цьому) на Першому фестивалі сучасної української пісні "Червона рута" в Чернівцях (1989 р.). У подальшому КУМ регулярно влаштовував власні виставки як в Україні (Львів, Рівне, Одеса, Київ), так і за кордоном (1995 - Прага; 1998 - спільна експозиція з Одеським об'єднанням "Човен" у програмі Днів української культури в Гданську; 1999 - виставка КУМу у програмі Днів української культури в Щеціні; 2001 - Вільнюс). Виставки, влаштовані об'єднанням як організацією або ж його членами індивідуально, відбувалися також і в інших містах України та країн Європи (Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини, Голландії, Бельгії, Італії, Франції).

Переважно за спонукою В. Савчука КУМ виступав ініціатором чи співорганізатором багатьох заходів разом з іншими структурами (1991 - перша виставка Бієнале українського образотворчого мистецтва "Львів'91 Відродження" (Львівська картинна галерея); 1996 - участь в загальноукраїнському виставковому проекті "Мистецькі клуби України", м. Хмельницький; спільно з Палацом мистецтв у Львові розроблено проект проведення щорічної загальної виставки "Львівський осінній салон "Високий замок" та паритетна співучасть в організаційних заходах при її проведенні, побудові експозиції та підготовці каталогів упродовж 1997 - 2003; 1998 - реалізація спільного виставкового проекту з об'єднанням одеських художників "Мамай" - у Львівському палаці мистецтв; 2005 - спільно зі Спілкою художників Литви та Почесним консульством Литви у Львові, Театром ім. В. Семашкової в Ряшеві та Ген. консульством Польщі у Львові організовано і проведено у Львові виставку мистців Литви, Польщі й України "Простір", задуману як трієнале, з експонуванням у кожній з трьох країн).

Суттєвий аспект статутної діяльності КУМу - популяризацію мистецтва, у зв'язку з чим засновано журнали "Мистецькі студії" та перший в Україні дитячий мистецький журнал "Куманець", присвячені висвітленню питань історії й теорії мистецтва, важливим фактам із хроніки культурного життя в Україні за відповідний період; промотор цього - знову ж таки В. Савчук.

Усвідомлення ним пріоритетності для сучасної України мистецького і патріотичного виховання творчо обдарованої молоді зумовило його особливу увагу до співпраці зі здібними дітьми. Було зініційовано пам'ятну Всеукраїнську виставку дитячого малюнка "Весняні настрої" з участю експонентів з Литви й Польщі (2001), проведено низку конкурсів дитячого малюнка; спільно з Управлінням у справах сім'ї та молоді Львівської облдержадміністрації проводилися молодіжні мистецькі пленери та їх підсумкові виставки, опубліковано ряд каталогів, що позитивно вплинуло на творче становлення учасників цих заходів. Помітніший із них - Всеукраїнський молодіжний мистецький пленер "Мальовнича Україна" (2003), де поєднувалися творча праця юних художників й ознайомлення з історико­культурними пам'ятками Львова та інших місць Галичини.

Важливим та успішним епізодом двадцятилітньої історії Клубу українських мистців була окрема експозиція у програмі масштабної Всеукраїнської мистецької акції "АртКиїв" в Українському домі в Києві (листопад 2007), що стало можливим знову ж таки і передусім завдяки тривалим і наполегливим заходам Володимира Савчука. Це стосується і відзначення двадцятиліття КУМу: в залах Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові 2008го експонувалася групова виставка 24 учасників, що відобразила тогочасний персональний склад цієї Спілки художників; з нагоди ювілею також побачило світ видання альбомного формату "Клуб українських мистців - 20" (Львів, 2008. - 240 с.; іл.).

Мистецька чесність і людська порядність забезпечували В. Савчукові відкритість до людей та громадський авторитет. Відзначався постійним прагненням робити корисні справи, підтримувати й допомагати людям не на словах, а результативно, добрим ділом. Вірив у життєствердну силу мистецтва і бачив у цьому один із дієвих засобів зберегти у суспільстві моральноетичний фундамент нашого народу. Не міг миритися з ігноруванням владою потреб художників, зокрема - у питаннях, пов'язаних із забезпеченням їх майстернями, нарікаючи, що нинішній владі культура не потрібна. Віддаючи себе усім цим справам, нерідко занедбував не лише свої особисті справи, але, на жаль, і здоров'я...

Відхід людини в інший світ може порізному проектуватися на тих, що залишаються на землі. Напевно, що навіть у найближчих для В. Савчука людей в пам'яті про нього емоційне відчуття невідворотної втрати переважатиме недовго, щоби замінитися усвідомленням потреби продовжувати працювати для чогось вищого, що підносить людину понад її побутовими справами й клопотами, і при цьому на гадку приходитиме він, Володимир Савчук...